Після початку збройної агресії РФ на Сході України та рішення проводити антитерористичну операцію (АТО) Кабмін затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО. Після прифронтові містечка та села у Донецькій та Луганській областях, такі як Мар’їнка, Красногорівка, Сватове, потрапили у зону, де фактично відбулась мобілізація майна через розташування військових на лінії розмежування.

Місцеві органи виконавчої влади за участю органів місцевого самоврядування, із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності (на основі наказу президента «Про часткову мобілізацію», затвердженого законом «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») мали б організовувати та забезпечувати виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів Збройним силам України, Національній гвардії та іншим українським військовим формуванням відповідно до мобілізаційних планів. Але, за свідченнями очевидців, військовослужбовці часто без дозволів місцевих жителів займали житло.

Так була мобілізована і квартира родини Месюр, як і інші приміщення по вулиці Зелений Гай у Мар’їнці. Вона, як і кілька господарських приміщень, належить Петрові, Вадиму та Валерію Месюрам. До середини 2015-го чоловіки вільно користувалися своєю власністю, проте вже у червні того року вулицю, де розташовувався їх будинок, зайняли Збройні сили України. Відтоді чоловіки не могли потрапити до своєї оселі. Факт мобілізації згодом був підтверджений показами свідків, відеоматеріалами та низкою документів.

Минали роки, але держава майно родині не повертала. Тоді чоловіки вирішили звернутися до юристів УГСПЛ. Правниця Юлія Науменко переконана: така тривала мобілізація – це порушення, а її клієнти мають право на отримання компенсації за житло.

Відсутність механізму компенсації

«З одного боку законодавством передбачено, що громадяни зобов’язані надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним силам України, іншим військовим формуванням з наступним відшкодуванням державою їх вартості, з іншого – все ще відсутній встановлений законом порядок отримання такої компенсації та визначення її розміру. Проте це не перешкоджає здійснювати фактичну мобілізацію майна. А якщо питання стосується компенсації, то тут одразу як органи місцевої влади, так і суди, кажуть про відсутність порядку. Хоча в даному випадку саме в України існує обов’язок щодо гарантування права власності, яке зайняте військовими», – говорить Науменко.

Вона зазначає, що статтею 8 Цивільного кодексу передбачено, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини. Та додає: Європейський суд з прав людини у справі «Будченко проти України» вказав – неприйняття нормативно-правового акту, який регламентував би відповідний порядок, є бездіяльністю держави та не може бути виправданням відмови у реалізації відповідного права, закріпленого законом.

Юристка переконана: АТО – це надзвичайна ситуація. Тому майно, вилучене в умовах особливого стану та мобілізації може прирівнюватися до майна примусового відчуженого в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану. Тож відповідно порядок компенсації (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 р. № 998) має бути такий самий. Тобто примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням. У разі неможливості – з подальшим. До заяви про виплату додаються акт про примусове відчуження майна та висновок про вартість такого майна.

Але у випадку родини Месюр ані Донецька обласна адміністрація, ані військово-цивільна адміністрація Донецької області не ухвалювали подібного рішення та не складали акт про примусове відчуження майна. Хоча позивачі і зверталися, згодом отримали відмову. Місцева адміністрація актами огляду підтвердила лише факт перебування військових в житлі та відсутність доступу до нього.

Тож іншого варіанту як звертатися до суду, аби вирішити спірне питання, у клієнтів Юлії Науменко не було. У позові юристка вказала не тільки усі обставини справи, а й розмір загальної компенсації – це понад два мільйони гривень.

Окрім компенсації за відчужене житло вона зі своїми клієнтами попросила і відшкодування моральної шкоди – 200 тисяч гривень. «Через те, що квартиру позивачів було мобілізовано, вони залишилися без оселі, були вимушені істотно змінити спосіб життя, місце проживання, були змушені переїхати зі свого житла в орендоване. Позивачі все життя важко працювали щоб забезпечити себе житлом. Внаслідок чого вони знаходяться у стані постійного стресу та нервозності», – говорить Юлія Науменко.

У вересні 2020 року Печерський районний суд міста Києва розглянув позов і лише частково задовольнив вимоги. Служителі Феміди зазначили: позивачі мають право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов’язку – по сто тисяч кожній з трьох осіб. Моральну та фактично матеріальну шкоду компенсувати суд відмовився – мовляв, не має порядку.

Не погоджуючись з таким рішенням, Юлія Науменко подала апеляцію і попросила задовольнити позов у повному обсязі. Його у червні 2021 року розглянув Київський апеляційний суд та залишив скаргу без задоволення. Нині адвокат подала касацію.

«Чекаємо рішення для формування практики, – говорить вона. – У цих справах дуже важливо винесення рішення Верховним Судом, оскільки таких справ десятки, а в судах рішення ухвалюються зовсім різні. у цих справах саме Україна має нести відповідальність за порушення права власності у зв’язку із тим, що житло зайняли військові. І саме національні суди компетентні розібратись в цьому питанні і, згідно норм законодавства, присудити компенсацію». Відсутність же позитивних рішень потягне за собою численні заяви громадян до Європейського суду з прав людини проти України.

Матеріал підготовлений за підтримки програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Захист прав постраждалих в ході збройного конфлікту та діяльність УГСПЛ зі створення національної моделі перехідного правосуддя впроваджується в рамках цієї програми.

У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.