До повномасштабного вторгнення Росії в Україну Андрій (ім’я чоловіка змінено цілях безпеки – авт.) займався вантажними перевезеннями. О 4 ранку 24 лютого він мав виїжджати в Запоріжжя. Коли вийшов на вулицю аби їхати, побачив, як прямо над його двором пролітають ракети. Селища Благодатне Скадовського району Херсонської області, в якому мешкав чоловік, знаходиться усього за 45 кілометрів від Криму. Тож як відбувалась окупація півдня України він бачив на власні очі. Свою історію він розповів документатору воєнних злочинів РФ Тарасу Щербатюку в рамках  ініціативи «Трибунал для Путіна». 

Початок повномасштабного вторгнення

 − Наше селище розташоване за 45 кілометрів від Криму. Із того боку після нетривалих боїв і рухались росіяни. Порахувати техніку, колона якої проходила через село, було неможливо – із 10.45 до 14 години вороги йшли безперервно. Однак у селі загарбники не зупинялись. І в нас склалося враження, що про нас навіть забули. На певний час життя було таким же, як до повномасштабного вторгнення. Працювала українська місцева адміністрація. Але так тривало недовго. У березні росіяни заїхали в село великою колоною. Ми, жителі села, вийшли до них на розмову – хотіли заявити, що керуватимемо своїм населеним пунктом самі. Та нам не дозволили цього зробити. Позбавили прав управління голову селищної ради, забрали в неї ключі й передали місцевим колаборантам, які отримали від окупантів повноваження керувати селищем. Після цього проукраїнських жителів села почали переслідувати. Почалося мародерство. Поліції не було, і це стало роздоллям для того типу населення, які жили за рахунок того, що могли поцупити. Жителі села самі собі встановили графік патрулювання – і патрулювали. Під час вибухів звозили дітей до садочка.   

Переслідування за проукраїнську позицію 

– Російські військові почали приїжджати до села регулярно. Вони мали списки АТОвців та проукраїнських активістів. Людей із списку вони забирали на три дні на підвали. А потім відпускали, даючи час на те, щоб виїхати. Утім, виїжджали не всі. Тих, кого не забирали, залякували на вулицях. Якось йшли центром села і росіяни грубо почали говорити з нами. Ми їм сказали, що ми в себе вдома, а вони хай ідуть до себе додому. І над головою мого батька росіяни випустили автоматну чергу. Він озирнувся і спитав: «Думаєш, я злякався?» – і отримав прикладом у спину. 

Кожного, хто не так подивився,  могли здати росіянам, бо, мовляв, він за Україну. Кума мого були забрали. Пізніше колеги його доньки повідомили, що він – в реанімації у Чаплинці. А дехто зникав назавжди.   

Паспортизація 

– У перші два тижні люди розкупили всі українські товари. Ті жителі села, які кричали «вау, прийшли асвабадітєлі», почали їздити у Крим, скуповувати там різні товари й торгувати ними з машини або просто в своєму дворі.  

Тим часом дві колаборантки керували селом. Головою поставили Ніну Мащенко. Працювала вона в парі з Альоною Герасимчук. Вони проводили референдум за вступ до РФ, агітували людей. Першими взяли російські паспорти й агітували отримувати їх інших. За отримання російського паспорта можна було одержати виплату по 10 000 рублів кожному. Пізніш без російського паспорта не давали пенсію. 

Заселяли росіян та проросійських учителів у порожні хати українців, що виїхали на підконтрольну Україні територію – як у приватний сектор, як наприклад, у мій дім, так і в багатоквартирки. Російські військові повністю заселили двоповерхову лікарню. 

Пізніше Ніна Мащенко пішла на підвищення й очолила Скадовську адміністрацію, а Альона Герасимчук стала на її місце в селі Благодатне. Місцевий директор школи урочисто зняв український герб зі школи й досі керує нею. Адміністративні посади в селищі одразу зайняли колаборанти при владі – всі ті, хто проживав у селі. 

Село спустіло

Прильотів перших пару місяців не було – літало над селом. Однак тиск окупаційної влади змусив виїхати 80% корінних жителів села. Не виїхали тільки ті, хто мав відверту проросійську позицію, та ті, хто не міг за віком або ж тому що доглядають людей похилого віку. Я покинув село 10 квітня. Ситуація так складалася, що треба було вже від’їжджати. Шість блокпостів треба було подолати до Антонівського мосту і три – після. Дорога була довга, хоч і всього 250 кілометрів, але на кожному блокпосту – обшуки, перевірки, допити… На людей тиснули – мовляв, на підконтрольній Україні території небезпечно, там вас не випустять, там обстріли. Багато людей піддавалися цьому тиску і поверталися назад.   

Російська школа 

– До повномасштабного вторгнення школа в Благодатному була великою, до неї привозили шкільним автобусом дітей із п’яти сіл. Однак коли у вересні нова окупаційна влада вирішила розпочати в ній навчання, набралося двоє-троє учнів. Тоді до батьків, які не хотіли віддавати дітей до російських шкіл приходили й погрожували покаранням. Онлайн-навчання в українських школах заборонили.   

Над матеріалом працювала Юлія Фомічова. 

Матеріал підготовлено в межах співпраці громадської організації «Черкаський правозахисний центр» та видання «Нова Доба».

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube

Якщо ви стали свідком чи жертвою воєнного злочину РФ, повідомте про це. Напишіть на пошту: [email protected] або просто залиште контакти й правозахисники з вами зв’яжуться. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі та покарати винних. З початку повномасштабного вторгнення, у рамках ініціативи Т4Р, задокументовано понад 43 тисячі воєнних злочинів Росії проти України. Усі дані документатори вносять у загальну базу, яка оновлюється щодня.

Нагадуємо, що мережа громадських приймалень УГСПЛ надає юридичну допомогу постраждалим унаслідок війни Росії проти України, за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Ми працюємо у 18 областях країни. Щоби дізнатися наші контакти, натисніть ТУТ.