З перших днів повномасштабного вторгнення Запорізька область опинилась під шквальним ворожим вогнем. Просуваючись углиб області і не полишаючи намірів захопити Запоріжжя, росіяни гатили з важкої артилерії по містечкам і селам. В епіцентрі такого обстрілу опинилось подружжя Славових – Петро Миколайович та Любов Григорівна. Про життя між прильотами та поранення чоловіка пані Любов розповіла документаторам Української Гельсінської спілки з прав людини, які фіксують факти воєнних злочинів в рамках ініціативи «Трибунал для Путіна». 

Повномасштабне вторгнення Росії на територію України для пані Любові почалось о 4:30 ранку, коли вона почула вибухи ракет, які летіли на Запоріжжя. Жінка ввімкнула телевізор, щоб зрозуміти, чи не почулося – так і дізналась з новин про початок великої війни. 

– В лютому в селі Кам’янське була тиша. Ми не виїжджали. Як і деякі наші односельці,  з чоловіком збирались садити город, тому готували земельну ділянку. Обстріли села з артилерії почались другого березня, коли підійшла російська армія. Того ж дня вибухова хвиля зруйнувала в нашому домі вікна та стелю, – згадує жінка. 

Особливо сильно росіяни гатили ввечері та вночі. Тож Петро Миколайович та Любов Григорівна змушені були жити у погребі разом з сусідами. 

– Третього числа мій чоловік отримав осколкове поранення правого стегна, – розповідає пані Любов. – Ми якраз вийшли на вулицю, поки було тихо. Раптово почався новий обстріл. Вистрілили разів вісім великими снарядами, певно від «Градів». Ймовірно, російські війська цілились в заправку. Але снаряд вибухнув поруч з будинком – повилітало скло з шибок. Ми одразу сховались у підвал. Коли спустились, чоловік сказав, що відчуває, як щось тече по нозі. Він приспустив штани, ми побачили досить глибоку рану. 

Її перев’язали рушником. Два дні дружина самостійна робила перев’язки, а коли рана почала гнити, Петро Миколайович перестав ставати на ногу. 

– Ми покликали старосту села, а він відвіз чоловіка волонтерам, які вже доправили його до лікарні. Там його одразу прооперували – витягли осколок. Це було 5 березня. Була ще одна операція, де рану зашили, – розповідає жінка. 

Тим часом пані Любов чекала на чоловіка в рідному селі під обстрілами.

– Не було можливості самостійно виїхати, а йти пішки було небезпечно, – розповідає жінка. – Як почались обстріли, то мобільний зв’язок то пропадав, то з’являвся, комунальні послуги перестали надавати, тому що на початку березня снаряди перебили комунікації. Магазини та аптеки не працювали – ліки були в домашній аптечці, так само і їжа із домашніх запасів. Новин не знали, лише те що ділились між людьми телефоном. 

В квітні жінка змогла покинути зруйноване село. Нині вона живе в Запоріжжі. 

– В якому стані зараз будинок я не знаю. В село не поверталась, оскільки там дуже небезпечно, бо постійно щось прилітає, – каже пані Любов. – До росіян односельчани ставляться негативно, тому що село постійно страждає від обстрілів – люди вимушено покинули свої будинки та стали, по суті, бомжами.    

Якщо ви стали свідком чи жертвою воєнного злочину Росії, розкажіть нам це. Напишіть на пошту: [email protected] або просто залиште контакти й ми з вами зв’яжемося. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі і покарати винних. З початку повномасштабного вторгнення, в рамках ініціативи Т4Р, задокументувано понад 28 з половиною тисяч воєнних злочинів Росії проти України. Всі дані документатори вносять в загальну базу, яка оновлюється щодня.

Нагадуємо, що мережа громадських приймалень УГСПЛ надає юридичну допомогу постраждалим внаслідок війни Росії проти України, за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Ми працюємо в 18 областях країни. Щоб дізнатися наші контакти, натисніть ТУТ.