У вашій країні – возз’єднання після збройного конфлікту, що стався досить давно. Мільйоні нових співвітчизників тепер прагнуть освоїти дещо нову для них культуру демократії, толерантності, верховенства права на території, де проживає ваша громада. Що з того винесла Німеччина і що з того має винести Україна з фокусом на майбутню реінтеграцію?

Зважаючи на досвід денацифікації 1945 року, у німецькому суспільстві після об’єднання ФРН і НДР не було надто оптимістичних очікувань стосовно кримінального переслідування персоналу Штазі (міністерства державної безпеки НДР). І саме так й сталося – з 90 000 офіційних службовців і 170 000 неофіційних працівників Штазі було притягнуто до відповідальності лише 69. При цьому майже всі вироки були умовними[1]. В цілому ж до 2005 року стосовно різних категорій громадян були відкриті провадження проти близько 100 000 осіб, з них лише 1 737 особам були пред’явлені звинувачення. З них вирок отримали близько 750 осіб, з яких близько 40 осіб були засуджені власне до позбавлення волі[2].

Прагнучи створити гарантії неповторення соціалістичного минулого, об’єднана Німеччина зробила основний акцент на процеси люстрації та реформування державних установ. Це дало значно більший ефект – очищення кадрів на рівні керівних посад (дештазіфікація), проведене в 1989-90 роках, визнане набагато успішнішим, ніж процес денацифікації 1945-1947 рр.

Для початку правила проведення широкої перевірки державної служби були спеціально передбачені в Договорі про об’єднання. Ними усім працівникам було гарантовано право на роботу в державному секторі, проте звільнення політично скомпрометованих осіб могло відбутися в формі «негативного відбору» на підставі трудового законодавства. Такий відбір передбачав право розірвання трудового договору за порушення працівником «принципів гуманності чи законності» або у випадку, якщо працівник працював на Штазі і тому «збереження трудових відносин виглядало недоцільним». До 1997 року було звільнено близько 42 000 осіб, причетних до співпраці зі Штазі, тобто 44% від усіх виявлених співробітників Штазі.[3]

Реформування державного апарату, паралельно з люстраційним процесом, також сприяло очищенню органів влади від колишніх «штазі». Найбільш показовим став приклад дипломатичного корпусу та Національної народної армії, коли тільки 14 з 1700 кадрових дипломатів НДР та 6000 з 40000 колишніх офіцерів були залишені на службі як результат скорочення штатів[4].

Процес люстрації мав свої проблемні моменти. Так, кожна земля самостійно формувала анкети, критерії оцінки, порядок перевірки осіб, оскільки в Договорі про об’єднання не були чітко визначені критерії звільнення та власне поняття «недоцільність». У Саксонії, наприклад, окремі категорії колишніх службовців НДР були занесені у спеціальну базу даних, що виключало їх повторне прийняття на державну службу та спричинило згодом численні судові позови з боку звільнених[5]. Земля Бранденбург, навпроти, застосовувала диференційований підхід до кожної особи, в результаті чого до 2010 р. на керівних посадах поліції змогли залишитися особи, які співпрацювали зі Штазі.

До недоліків люстрації слід віднести відсутність уніфікованих обтяжуючих та пом’якшуючих критеріїв оцінки, а також відсутність у персоналу люстраційних органів необхідних знань щодо функцій усіх установ та служб колишньої НДР.

Слід також зауважити, що люстрація, обравши курс на дештазіфікацію, залишила поза увагою більшість з 330 тисяч осіб, які складали партійну номенклатуру СЄПН.

Різні погляди призвели до того, що в деяких федеральних землях був застосований диференційований підхід до кожної особи, тоді як в Саксонії колишні службовці, які займалися певною професійною діяльністю під час режиму СЄПН, були занесені в спеціальний «каталог», що виключало можливість їх подальшої діяльності на посадах держслужбовців.

Практика перевірки та звільнень проводилась по-різному у різних землях та навіть районах. Відмінності полягали не тільки в змісті та обсязі анкет, а також в критеріях, на основі яких відбувалися звільнення.¹⁷⁸ Причиною різних підходів було те, що Договір про возз’єднання не визначав критеріїв звільнення співробітників Штазі і не визначав поняття «недоцільності». В той час, коли в Саксонії або в Берліні-Вайсензее притримувались думки про те, що навіть садівники, секретарі, медичні сестри і прибиральники бути звільнені, я кщо в они у м инулому п рацювали н а Ш тазі, то у Бранденбурзі, натомість, такі особи продовжували без будь-яких обмежень. «Вільний» порядок перевірки причетності інших фахівців, який мав місце в Бранденбурзі, призвів до того, що навіть серед юристів та керівних співробітників поліції залишились особи, які співпрацювали зі Штазі і які до 2010 р. змогли залишитись на своїх посадах. Тільки в ході роботи Комісії запитів федеральної землі Бранденбург було проведено подальші перестановки. Подібним же в усіх федеральних землях було те, що найбільшу увагу викликали працівники поліції та освітніх закладів галузей, що виконували особливо важливу роль за часів комуністичного режиму¹⁸⁰

Але ще більшу роль зіграли політичні аспекти в ході звичайних звільнень через «недостатню професійну придатність». Так, відданість конституції була необхідною умовою для працевлаштування особи на державну службу і сумнівною в такому випадку здавалась кандидатура особи, яка була задіяна в центральних організаціях режиму СЄПН, що показувало її прихильність до ідеології СЄПН. Поставало питання про відповідність особистих якостей такого працівника, що часто призводило до припинення трудових відносин. Однією з проблем стало те, що в Договорі про возз’єднання не були зафіксовані положення стосовно того, що співробітництво зі Штазі і здійснення злочинів проти людяності і законності можуть бути підставою для дострокового припинення трудових відносин, і яка діяльність в яких організаціях режиму СЄПН повинна оцінюватись як «компроментуюча». Вільність трактування призвела до великих відмінностей в практиці звільнень. Різні погляди призвели до того, що в деяких федеральних землях був застосований диференційований підхід до кожної особи, тоді як в Саксонії колишні службовці, які займалися певною професійною діяльністю під час режиму СЄПН, були занесені в спеціальний «каталог», що виключало можливість їх подальшої діяльності на посадах держслужбовців.

Люстрація відбувалась не без певних складнощів. Проблему становила, по-перше, велика увага, яка приділялась членам Штазі, а по-друге, відсутність єдиних обтяжуючих та пом’якшуючих критеріїв оцінки.¹⁹⁰ Перекладання основної відповідальності за дії режиму СЄПН на Штазі, нехтуючи при цьому рештою більш ніж 330 000 номенклатурних кадрів, знайшло своє відображення в Договорі про возз’єднання. Після возз’єднання самі контрольні органи не мали необхідних знань про функції деяких установ та служб. Той факт, що в Договорі про возз’єднання були відсутні конкретні критерії, призвів до того, що особи, причетні до режиму СЄПН, займали посади державних службовців і після 1990 року. Таким чином, до відповідальності за свої дії були притягнуті не ті особи, які при режимі СЄПН займали керівні посади, а ті, які були «маріонетками» в руках таємної поліції. До сьогодні не було належним чином досліджено, скільки колишніх головних функціонерів залишається на посадах в державних органах і який влив мають ці «старі зубри».¹⁹² Припускається, що вони займають чимало посад на нижньому та середньому щаблях. Більш того, значна частина колишніх номенклатурних кадрів перейшла працювати в економіку, тому що в цій сфері були проведені досить обмежені перевірки.

Олег Мартиненко, експерт УГСПЛ

Для експертів та дуже допитливих є джерела, де можна почитати про це більше:

Санья Ромайке. Правосуддя перехідного періоду в Німеччині після 1945 та 1990 років – Нюрнберг, 2016. 71 с., С. 45-48.

Marxen, Klaus & Werle, Gerhard & Schäfter, Petra. 2007. Die Strafverfolgung von DDR-Unrecht. Fakten und Zahlen. BerlВ.: Stiftung zur Aufarbeitung der SРЕD.-Diktatur.

Текст та інфографіка підготовлені в рамках співробітництва УГСПЛ з Національною платформою «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію»

[1] Санья Ромайке. Правосуддя перехідного періоду в Німеччині після 1945 та 1990 років – Нюрнберг, 2016. 71 с., С. 45.

[2] Marxen, Klaus & Werle, Gerhard & Schäfter, Petra. 2007. Die Strafverfolgung von DDR-Unrecht. Fakten und Zahlen. BerlВ.: Stiftung zur Aufarbeitung der SРЕD.-Diktatur, с.54

[3] Санья Ромайке. Правосуддя перехідного періоду в Німеччині після 1945 та 1990 років – Нюрнберг, 2016. 71 с., С. 46-47.

[4] Санья Ромайке. Правосуддя перехідного періоду в Німеччині після 1945 та 1990 років – Нюрнберг, 2016. 71 с., С. 48.

[5] Kutscha, MartВ: „Politische Säuberung“ des öffentlichen Dienstes. В: Neue Justiz 6 (1995), с. 284-288