Її розповідь ледь вмістилася на 30 сторінках друкованих альбомних аркушів. І йдеться лише про події останніх 6 років. Вона – звичайна мати-одиначка з Горлівки, яка працювала на 2 роботах аби забезпечити усім необхідним своїх 2 дітей. Та з 2014 у її і так скрутне життя прийшла війна. Жінка втратила не лише розмірене життя, а й свободу. Марині Чуйковій – 48 і вона та, хто пережила полон в так званому «ДНР».

2014. Одразу з початком війни Горлівка з райцентру перетворилася на руїнне місто. Їх часто обстрілювали, дуже часто. Надію на порятунок давали металеві двері в комору, за яким ховалися усі жителі під’їзду, здебільшого – пенсіонери.

«Магазины все сразу закрылись, ничего не продавалось и как таковых денег не было. Проживали на те деньги, которые моя мама, бабушка, собирала себе на похороны. У каждой бабушки есть такие деньги. Вот, то что было у меня, мы съели, и то что было у нее съели», – розповідає УГСПЛ Марина Чуйкова.

Діти майже одразу переїхали на навчання до Харкова і розпочали нове, «тихе» життя. Мати з 80-річною бабусею залишилися в обстріляній 3-кімнатній квартирі.

19 березня 2018 знайомий Марини їхав в Харків і вона вирушила разом з ним – навідати дітей. Виїжджали з самого ранку, через КПВВ «Микитівка». Ще о 9 ранку віддали документи для проходження паспортного контролю. Та ні за 10, ні за 30 хвилин їх не повернули. Марину відвели в окрему кімнату, забрали телефон.

«Они позвали женщину, она меня раздела наголо, полностью, провела обыск, тоже не предъявляя никаких документов. Пересмотрела все мои вещи, дала одеться и закрыли меня снова с охранником. Ничего не объясняя, ничего не спрашиваю просто держали в отельной комнате. Мы дождались, когда с Донецка приехала машина, из нее вышли двое больших мужчин в гражданской одежде, конкретного обвинения они мне не предъявляли, но называли моменты, что я поняла, в чем я обвиняюсь. Они называли именно моих детей, даты наших рождений, то есть, информацию обо мне они знали. Все они обо мне знали», – відновлює у пам’яті події того ранку Марина.

З того часу її у «ДНР» вважали шпигункою. З мішком на голові її та водія привезли в так зване «Міністерство державної безпеки ДНР».

«С меня сняли мешок, и я видела, как его допрашивают, в моем присутствии. Ему задавали вопросы, он не отвечал, его били по голове. Вопросы касались меня. Видел ли он, как я встречалась с сотрудниками СБУ или разведки. Что ему известно, с кем я общалась, какие у меня были встречи, с какими военными со стороны Украины я была знакома и каких знает он. Он говорил, что «я не видел, я только довозил, не видел, с кем она встречалась». За это они его били. По голове, руками. Их было человека 4, наверное. Они были в гражданском», – Марина ділиться жахливими спогадами про катування і вибивання свідчень. У кабінетах «МДБ» залякували:

– А с этой что делать?

– Та, эту расстрелять.

А далі були довгі дні в камері-клітці, численні допити, в яких не допитували, а змушували підписувати заздалегідь написані фальшиві історії, які Марина навіть не встигала прочитати. Зрідка її вивозили з мішком на голові і показували якимось людям, яких вона не знала. Одного разу привезли і в рідну Горлівку. У квартирі і поблизу будинку була відеозйомка «шпіонки, яка зрадила свою Батьківщину». Там вона побачилася з своєю 80-річною матір’ю, та вони так і не заговорили одна з одною – лише плакали.

Уже 17 квітня 2018 Марину Чуйкову привезли в Ізолятор тимчасового тримання Донецька, а потім, вже за день, перевели до Донецького СІЗО. Пів року – одна камера, пів року – інша. Та умови утримання не відрізнялися своєю жахливістю – майже без повітря, без засобів гігієни, без нормального харчування. Окрім того, на полонену тиснули морально.

«Там политических гнобили, там нужно было за себя постоять, сразу мне сказали «ты политическая, сама понимаешь, какое к тебе отношение. У нас здесь у многих погибли мужья, дети на войне». Но узнав нашу ситуацию, что у нас есть шанс выйти на обмен, уйти на свободу, они, подумав своей головой, тоже говорили: мы же тоже «незаконно утримувані», – підлаштовувалися сусідки по камері.

За рік у Марини Чукової з’явився безкоштовний адвокат, який обіцяв піклуватися про неї. Та коли вони були у слідчого, чоловік просто заснув під час зачитування особистої інформації про свою клієнтку. А після 4 візитів до підзахисної – зовсім зник.

Писати листи не можна було нікому – ні рідним, ні Червоному Херсту, лише Дарині Морозовій – псевдоОмбудсмену псевдореспубліки, але на них відповіді Марина не отримувала. Ще за пів року жінку перевели до іншої камери, адже «політичні мають сидіти окремо», хоча в цю ж 6-місну камеру розміщували і убивць. А потім знову і знову нові камери.

У серпні Марина Чуйкова підписала свою кримінальну справу нечитаючи – слідчий сказав, що має хоч невеликі, але важелі впливу і може внести її в списки на обмін. З надією на свободу підписувала усе і в суді 13 серпня 2019. Врешті за один день почула вирок «11 років. 321 стаття так званого Кримінального кодексу «ДНР», «шпіонаж». І лише за 2 місяці вона потрапила в «Снежнянскую исправительную колонию».

«Снежнянская – колония общего режима, но я бы сказала, строгого режима, страшная такая колония, ужасная», – коротко описує колонію Марина, та все ж зазначає, що колонія була кращою за СІЗО.

Саме тут вперше вона могла поспілкуватися з дітьми, через півтора року полону. Уже там, у колонії Марина побачилася бодай з кимось знайомим вперше.

«Первое свидание со своим бывшим мужем. Он приехал ко мне, нам разрешили свидание через стекло, часа 2 мы разговаривали», – розповідає Марина.

А вже за декілька днів він через керівництво колонії повідомив, що її мама померла.

«Я думала, что меня отпустят на похорон мамы, но нет, ничего. Поэтому я не знаю, не видела, как умерла, как болела, как похоронили. И в тот день был сильный ветер. Я спрашивала, кто ей поправит платок?», – ділиться переживаннями Марина.

Уже у грудні полонена слідкувала за новинами і розуміла, що залишилися лічені дні до обміну. 27 грудня 5 жінок викликали в адміністрацію і ті написали заяву на помилування. На наступний день їх перевезли до Донецького СІЗО, де адміністрація спілкувалася вже зовсім інакше, аніж раніше. І нарешті обмін.

Кожна хвилина очікування обміну тягнулася наче вічність. Усі полонені побоювалися, що зайвий крок чи зайве слово – і все зірветься. Тож заговорили лише тоді, коли доїхали до Зайцевого.

• Дети, мы уже в Зайцево. Сейчас автобус нас повезет в Краматорск, там самолетом до Харькова, с Харькова уже до Киева.
• Мама, мы смотрим в прямом эфире, мы уже в Борисполе. Ждем и немножечко тебя видели, ты что, плакала?
• Немножко плакала.

Так зізнавалася Марина дітям, коли дзвонила їм вперше вільною. А потім були переліт, Бориспіль і «Феофанія». Обстеження виявило чимало проблем зі здоров’ям, яке зараз відновлюють. Марина найбільше боялася інфікуватися тяжкими захворюваннями, та, на щастя, минулося. І поки залишається в Києві.

«Пока я буду здесь, пока гарантируют что-то восстановить, а потом поеду к детям, в Харьков. И тогда втроем мы сядем вместе, подумаем, как нам дальше жить. Тогда решим», – завершила свою розповідь колишня полонена Марина Чуйкова.

Юридичний супровід справи Марини Чуйкової Центром стратегічних справ УГСПЛ почався за зверненням її сина, ще коли вона перебувала в полоні. Правозахисники намагалися використати усі доступні правові засоби, щоб пришвидшити процес повернення Марини додому, в тому числі міжнародні засоби захисту у Європейському суді з прав людини.

«Зараз УГСПЛ продовжує захищати права Марини, які були порушені представниками незаконних збройних формувань як на національному, так і на міжнародному рівні. Зараз важливим для національних органів є проведення ефективного розслідування для встановлення злочинців, причетних до порушення прав осіб, які пережили полон – право на свободу, заборону катування, права на справедливий суд», – зазначила юрист ЦСС УГСПЛ Віталія Лебідь.

Нагадаємо, Кремль продовжує утримувати українських громадян, включаючи щонайменше 89 осіб в окупованому Криму та на території РФ.

 

Матеріал став можливим за підтримки Програми USAID «Права людини в дії», яка здійснюється Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах.

Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук:https://www.facebook.com/USAIDUkraine.