Продовжуємо серію інтерв’ю з експертами Місцевого індексу прав людини, керівником Черкаської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини Тарасом Щербатюком та координаторкою правопросвітнього напряму приймальні УГСПЛ на Сумщині Наталією Єсіною про особливості роботи органів місцевого самоврядування. Третя тема – інструменти місцевої демократії.

Журналістка: Мої  співрозмовники — правозахисники та експерти Місцевого індексу прав людини Наталія Єсіна та Тарас Щербатюк. Доброго вам вечора.

Перш ніж почнемо розлого говорити, розкажіть про те, що таке “місцева демократія” простими словами? 

Тарас Щербатюк: Я гадаю, що все-таки варто нашим слухачам більш простими словами розповісти. Я би хотів ось про що сказати. Пам’ятаєте, що до реформи децентралізації у населення панувала така думка, що є у нас державна влада, в основному та, що знаходиться в Києві. Вона за нас все вирішує. Ми прийшли на вибори, проголосували, але все одно наші голоси вкрали і ми нічого не можемо вирішити. 

Журналістка: І зараз так думають. 

Тарас Щербатюк: Частина все ж таки так думає, але ж варто відзначити, що у нас відбулась реформа децентралізації, у нас утворились нові територіальні громади і в нас з’явилося значно більше можливостей місцевих мешканців впливати на ту саму місцеву політику, бути учасниками тих процесів, учасниками розбудови самих територіальних громад, учасниками захисту своїх прав та й загалом мешканців громад. Тож, це все з’явилося, це все вони можуть використовувати за допомогою механізмів місцевої демократії, які визначено як локальними нормативно-правовими актами, так і національними. Що ж таке місцева демократія? Це право участі  і можливість участі місцевих мешканців в управлінні місцевими справами.

Журналістка: Наталіє, можливо ви хочете щось додати. 

Наталія Єсіна: Я думаю, що якщо більш конкретно говорити, то можна назвати ці можливості, інструменти локальної демократії, щоб більш зрозуміло стало нашим слухачам, що це таке. До інструментів локальної демократії відносять, наприклад, загальні збори громади, якісь місцеві ініціативи місцевих мешканців. Це може бути місцевий референдум, може бути громадське слухання, звернення громадян, у тому числі і поодинокі або колективні звернення. Дуже цікавий інструмент локальної демократії – це електронна петиція. Про неї треба поговорити окремо. Є громадські ради. Ми про них згадували з вами, коли говорили про прийняття на місцевому рівні. Про те, що дуже доречно було б закликати громадськість, громадських активістів місцевих громад, організації вступати до цих громадських рад та брати участь безпосередньо у прийнятті програм, їх створенні, їх змінах. Також, це органи самоорганізації населення, прийоми громадян і також дуже цікавий інструмент, такий як бюджет участі. Дуже популярний останнім часом інструмент, який залучається навіть в маленьких територіальних громадах і приносить він свої результати, коли місцеві мешканці пропонують на конкурсах свої проєкти, які потім реалізуються за допомогою органів місцевого самоврядування. 

Тарас Щербатюк: Я гадаю, що Наталія досить широко розповіла про ці механізми. Я розумію, що у нас досить мало часу сьогодні. Ми будемо намагатися розкрити їх особливості, найосновніші механізми, які ми вважаємо найбільш дієвими, активними. Це, скажімо так, наші спостереження, коли ми працюємо з громадами, що насправді діє, а що не діє. 

Журналістка: І чому? Поясніть. Чому один механізм діє, а іншим щось заважає бути дієвими?

Тарас Щербатюк: Ну я гадаю, що, можливо, розпочнемо із консультативно-дорадчих органів. Там і громадські ради. Консультативно-дорадчі органи можуть бути з різних абсолютно спрямувань. Вони можуть створюватися та вирішуватися з абсолютно різних питань. А є такі собі громадські ради. Це таке собі поєднання місцевих мешканців та органів місцевого самоврядування для вирішення і обговорення нагальних питань, які відбуваються в громаді. І тут варто відразу сказати, який же механізм створення цих громадських рад або цих самих консультативно-дорадчих органів. До речі, механізми використання інструментів прописані не в законах, не у підзаконних актах, а у статутах територіальних громад. Яким чином в статуті буде прописано створення цих громадських рад або ж консультативно-дорадчих органів, таким чином вони і будуть створюватись. Тобто, ці механізми можуть дещо відрізнятися в різних територіальних громадах. Насправді ось така ситуація. Коли, для прикладу, я аналізував на Черкащині чи прийнято статути у територіальних громадах, чи прийнято положення, то я виявив, що не всі громади навіть створили, прийняли ці статути, не всі громади прийняли ці самі положення. Тобто, по великому рахунку, громади не мають можливість створювати ці дорадчі органи і брати в них участь. Якщо ж брати Донецьку і Луганську область, я гадаю, що там така ж ситуація, як і на Черкащині. Є громади більш спроможні для надання можливості мешканцям громад брати участь в управлінні справами за допомогою саме цього механізму, а є деякі громади, де зневажають цим правом. 

Журналістка: Це є порушенням? Якось можуть місцеві жителі вплинути на цей процес, щоб все-таки можна було створити ці громадські ради? 

Тарас Щербатюк: Звичайно. Для цього ми, власне, зініціювали сьогоднішню розмову, щоб активізувати насправді мешканців громад на те, щоб вони були більш активними і більш активно брали участь саме в управлінні місцевими справами. Якщо ж є бажання місцевих мешканців створити певний консультативно-дорадчий орган з вирішення певних питань, то, звичайно, необхідно звернутися до органів місцевого самоврядування з такою ініціативою і запропонувати насправді створити ці дорадчі органи або ж ту саму громадську раду, провести перемовини із депутатським складом і головою громади, провести перемовини з громадськими організаціями, різними активістами, фахівцями для того, щоб взяти їх в союзники, коли будуть створюватись ці громадські ради. Насправді, це можливо зробити і нічого складного в цьому немає. Було б тільки бажання. 

Журналістка: Є підстави, за якими місцеві органи влади можуть відмовити у створенні такої ради?

Тарас Щербатюк: Насправді немає. Це абсолютне право мешканців громад. В тих громадах, де прийнято статути, чітко виписані ці права і можливості зі створення дорадчих органів, а також порядок їх роботи. 

Журналістка: Я, можливо, певною мірою наївні питання ставлю, але ви самі розпочали розмову з того, що люди досі не розуміють, що вони можуть це робити і зайвий раз, я думаю, можна і варто про це проговорювати. До прикладу, що немає підстав відмовити їм у створенні такої ради. 

Тарас Щербатюк: Немає. Абсолютно. Тобто, якщо навіть орган місцевого самоврядування знайде якусь причину відмови, то вона, скоріше за все, буде незаконною. 

Журналістка: Ви згадали Луганщину та Донеччину. Варто слухачам нагадати контекст, чому ви згадали, бо ви досліджували Місцевий індекс прав людини саме у громадах цих областей. Тому можна посилатися на певні дані дослідження. Зараз я про це і хочу спитати. З цих областей, якщо, до прикладу, беремо їх, де жвавіше люди створюють такі громади і чим це обумовлено? Чому десь є зацікавленість, а десь її немає? 

Наталія Єсіна: Насправді, це все залежить від громади і від наявності активних мешканців громади. Якщо вони дійсно хочуть впливати на те, що відбувається  в їх громаді, вони будуть вести активний спосіб життя у своїй громаді, долучатися до вирішення проблем, намагатися вступити до цих громадських рад, щоб вони не були “для галочки”, куди входять тільки представники мешканців тих частин громади, які є дуже зручними для органів місцевого самоврядування і вони не створюють певних дискусійних моментів і не заперечують проти якихось проблемних питань. Взагалі-то у великих населених пунктах і в не дуже великих населених пунктах Луганської області є представники громадськості, які доволі активно намагаються впливати на представників органів місцевого самоврядування, але складно назвати той чи інший приклад, тому що є різні можливості впливати і різні можливості не тільки громадських рад, а й різні можливості якимось чином брати участь, пропонувати свої ідеї та допомогу.

Тарас Щербатюк: Повернімося до функцій громадських рад. Найперше — це можливість контролю за діями влади. Тобто, це можливість порушувати питання різнопланові для їх обговорень, друге — це вимагати звітів виконавчих органів територіальних громад і в тому числі депутатів і голови громади для того, щоб вони прозвітували про свою роботу. Третє — це ініціювати прийняття певних рішень або ж заходів, які необхідні для проведення у громаді. Тобто ми бачимо, що досить таке широке коло питань і можливостей відкриваються у мешканців, якщо б вони створили ці дорадчі органи брали активну в них участь. 

Журналістка: У нас коментар від слухачки Олени Ніжельскої. Вона говорить про те, що у 19 громадах Луганської та Донецької областей взагалі немає місцевого самоврядування.

Тарас Щербатюк: Це досить цікаве твердження. Насправді місцеве самоврядування у всіх територіальних громадах є, оскільки все-таки в умовах децентралізації були створені ці нові територіальні громади…

Наталія Єсіна: Можливо, вона якось пояснить що саме і в яких саме громадах, бо ми дослідили багато громад. 

Журналістка: Олена Ніжельська має на увазі військово-цивільні адміністрації. Не тільки вона так говорить про те, що ВЦА — це трохи не те, що хотіли б люди бачити у громадах. Але це окрема тема. Ми торкнемося і цієї теми в ефірі.

Наталія Єсіна: До речі, коли ми проводили дослідження Місцевого індексу прав людини, ми проаналізували не тільки громади, де є місцеві ради, а і ті , де є ВЦА. Тому ми можемо окремо зробити таку програму, проаналізувати які там є особливості. 

Тарас Щербатюк: До речі, ці місцеві дорадчі органи можуть створюватись не тільки при місцевому самоврядуванні. Вони можуть створюватися і  при органах виконавчої влади, в тому числі  при військово-цивільних адміністраціях. Так що цей механізм є абсолютно універсальним. 

Журналістка: Уточнююче запитання: чи нормально, якщо до громадської ради ходить представник місцевої влади і щось мені підказує, що це така розповсюджена практика може бути?

Тарас Щербатюк: Насправді це нормально і це правильно. До складу повинні  входити, в першу чергу, і представники всіх структурних підрозділів…

Журналістка: Які пропорції?

Тарас Щербатюк: Насправді немає такої визначної пропорції. Для прикладу, я можу взяти ті громадські ради, до яких я входжу. Обласні адміністрації Черкаські, то там – 50\50. Тобто, 50% — саме представники структурних підрозділів, 50 — представники громадських організацій. 

Журналістка: Я думаю, про ще якісь механізми маємо згадати. 

Наталія Єсіна: Ми вже проговорили їх види і я трошки проанонсувала те, що петиція — це доволі цікавий інструмент, тому давайте на цьому трохи зупинимось. Це особлива форма звернення. У нас вона стала популярною і доволі часто її використовують у жартівливій формі. Тобто, не для вирішення якихось важливих проблем, а для того, щоб пожартувати якимось чином, поставити якесь таке незручне питання місцевій владі і подивитись, як вона буде “викручуватись”, обговорюючи це незручне питання, якщо ця петиція набирає певну кількість голосів. Мені хотілося б особливо, щоб ці люди більш серйозно ставилися до цього інструменту локальної демократії. Також серйозно має ставитись і місцева влада. В принципі, достатньо часто ми спостерігаємо такі моменти, коли петиція набирає певну кількість голосів, але не закінчується вирішенням проблеми, на жаль, після того, як це звернення на розгляді в органів місцевого самоврядування розглядається, скажімо, негативно. 

Журналістка: Яка доля має бути петиції? Будемо говорити про серйозні петиції, якщо вона написана, зібрала необхідну кількість голосів. Що далі?

Тарас Щербатюк: Далі питання, які порушувались в петиції, повинні розглядатись саме депутатами місцевих рад, і це вже їх воля — чи вони приймуть це рішення, чи не приймуть. Як показує практика, у більшості випадків вони просто ігнорують, навіть якщо набирається необхідна кількість голосів. 

Журналістка: Чи не є це порушенням? Є ж прописаний механізм, правильно?

Тарас Щербатюк: Такого зобов’язання в законах про те, що якщо не набирається відповідна кількість голосів і депутати зобов’язані вирішити питання, що порушується в петиції — немає. 

Наталія Єсіна: Вони зобов’язані її розглянути, подивитися і обговорити, але саме прийняти — тут вже більш детально починається вивчення цього питання і, як правило, ми не бачимо позитивних результатів. Згідно із законом про “Звернення громадян” є певна кількість голосів за кожним населеним пунктом, в якому проживає певна кількість мешканців. І, на жаль, прикладів більше негативних, ніж позитивних.