08 листопада Міжнародний суд ООН ухвалив важливе процесуальне рішення у справі про застосування конвенції про боротьбу із фінансуванням тероризму та конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації (Україна проти РФ). Цим самим остаточно дав «зелене світло» для безпосереднього розгляду справи по суті, в рамках заявлених Україною позовних вимог.

На цьому етапі судового розгляду у Гаазі знову постало питання юрисдикції. Суд раніше вже звертався до нього і у своєму наказі про тимчасові заходи від 19 квітня 2017 р. визнав попередню юриcдикцію (prima facie) щодо даного спору. Натомість цього разу досліджувалась підстави щодо наявності у суду предметної юрисдикції (ratione materiae).

Загалом суд підтримав наведену Україною аргументацію стосовно того, що ймовірні протиправні дії підпадають під дію положень згаданих конвенцій та виконання нею необхідних процедурних передумов, передбачених положеннями конвенцій, для передачі спору на розгляду суду.

За конвенцією про боротьбу із фінансуванням тероризму – це проведення відповідних переговорів між сторонами з метою вирішення спору у розумні строки і розв’язання спору в рамках арбітражу. Упродовж 2014-2016 рр. переговори між сторонами з цього приводу не мали жодного прогресу. Згодом 19 квітня 2016 р. Україна запропонувала РФ спільно приступити до формування арбітражу. Встановлений для цього шестимісячний строк та відсутність протягом цього часу відповідного результату уможливили реалізацію Україною, як держави-учасниці цієї конвенції, права звернутись до Міжнародного суду ООН з судовим позовом, що відбулось 16 січня 2017 р.

У контексті конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації між сторонами не було розбіжностей щодо можливості застосування їх положень до кримських татар та етнічних українців. Водночас істотно різнились підходи України і РФ стосовно тлумачення положень конвенції, які визначали процедурні передумови, досягнення яких необхідне для розгляду спору судом. Предметом суперечки між ними став сполучник «або» (тобто його альтернативне, чи то кумулятивне значення в розумінні ст. 22 конвенції), котрий розділяв переговори і інші процедури, як способи досудового врегулювання спору. Суд зайняв позицію про достатність самого факту проведення переговорів (на чому й наполягала Україна) з тим, щоб задовольнити вимоги ст. 22 та передати спір на судовий розгляд. При цьому судом також відмовив РФ у застосуванні принципу вичерпання внутрішньодержавних засобів захисту порушених прав як підстави для неприйнятності позову України проти РФ.

Таким чином, своїм рішенням суд зняв усі перешкоди для переходу на наступну стадію – розгляд порушень прав людини на сході України та окупованому Криму по суті: напад і вбивство цивільного населення (серед іншого, це Волноваха, Маріуполь, Краматорськ, Авдіївка – події 2015-2017 рр., збиття малазійського літака рейсу MH-17 у 2014 р.) та переслідування кримських татар і етнічних українців на території окупованого Криму (насильницькі зникнення, вбивства, тортури, заборона Меджлісу, обмеження свободи слова, свободи вільного пересування, свободи вільних зібрань, права на освіту тощо).

«Безумовно, ми отримали критично важливе рішення. Передусім воно має процесуальну цінність, оскільки відкриває шлях для розгляду справи по суті, тобто дослідження низки грубих порушень прав людини в контексті збройного конфлікту на сході України та в Криму, з можливістю притягнення до відповідальності РФ за міжнародно-протиправні діяння. У ширшому розумінні саме рішення є юридичним інструментом в політиці стримування агресивної поведінки РФ. Подальші висновки суду також можуть бути вартими уваги для інших міжнародних судових інстанцій, які мають відкриті провадження проти РФ за подібними правопорушеннями (Європейський суд з прав людини), або ж впритул наблизились до цього (Міжнародний кримінальний суд)» – прокоментував рішення керівник Програми USAID «Права людини в дії» Тарас Цимбрівський

Росія вважає, що рішення Суду ООН від 8 листопада про наявність у нього юрисдикції «не вирішує результат справи» та продовжує розраховувати, що Міжнародний суд ООН врахує її позицію на етапі розгляду спору у справі «Україна проти Росії» по суті та «залишить без задоволення всі українські претензії».