Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) продовжує підбивати підсумки 2021 р. у царині забезпечення прав людини в Україні. Про ключові події та важливі чинники, які впливатимуть на розвиток держави в наступному році, ми поговорили з експертами УГСПЛ. До вашої уваги інтерв’ю з керівником Центру стратегічних судових справ (ЦСС) Михайлом Тарахкалом.

Максим Петров: Михайле, Ви очолюєте Центр стратегічних судових справ в УГСПЛ. Скажіть, у чому полягає складність роботи в цій сфері?

Михайло Тарахкало: Стратегічні справи є довготривалими та складнішими, ніж середньостатистичні. Немає чіткого зрозумілого шляху вирішення проблем, з якими ми зіштовхуємося. Дуже важко оцінити шанси на успіх, тому що загалом немає стійкої судової та адміністративної практики. Саме в цьому полягає цікавість справ, що створюють прецеденти. А також, звісно, організаційний момент: для ведення подібних справ потрібні знання з різних сфер, певні думки зовнішніх експертів, слід переглядати нові тенденції у практиці не тільки національній, але й міжнародній. Загалом, завжди оцінювати шанси на успіх і тримати баланс є доволі складним завданням.

Максим Петров: У яких справах найважче представляти інтереси заявників?

Михайло Тарахкало: У тих, де заявник вважає себе юристом, вказує, як працювати, яку стратегію обрати тощо. У цих справах витрачаєш більше часу на те, щоб проводити дискусії із заявником, ніж на роботу по суті. Це дуже виснажує. Такі справи, я думаю, трапляються у кожного спеціаліста.

Максим Петров: Я думав, що Ви скажете про якісь вразливі групи, про складність процесів. А тут, виявляється, що кожен заявник може вважати себе експертом.

Михайло Тарахкало: Усі стратегічні справи відрізняються складністю процесів, невизначеністю, а також тим, що неможливо передбачити результат. На відміну від інших справ, тут існує більша ймовірність неправильного прогнозу. Для нас це вже буденність. Складність полягає саме в роботі з такими непередбачуваними клієнтами.

Максим Петров: Озираючись на цей рік, чи досяг Центр стратегічних судових справ усіх поставлених цілей?

Михайло Тарахкало: Наша специфіка полягає в тому, що ми намагаємося покращувати світ. Кожен рік ми вимагаємо більше і більше. Що стосується наших досягнень, то 2021 р. був дуже вдалим. У понад 20 справах Центру стратегічних судових справ Європейський суд з прав людини виніс остаточні рішення, більше ніж 90% з них ми виграли. Це не просто пересічні справи, це справи, які призводять до змін. Найбільш яскравими є справи Євромайдану, над якими ми працювали, справа «Куроченко і Золотухін проти України», в якій Європейський суд з прав людини фактично змінив підхід до поновлення матеріалів втрачених проваджень і зобов’язав їх відновлювати. Також нещодавно (17.12.2021 р.) ми виграли справу Івана Карпенка. Це дуже цікава справа, яка стосується тотальної заборони розмовляти з оточуючими в колонії. Ми подали десятки нових справ до ЄСПЛ з найважливіших питань і виписали десятки комунікацій в раніше поданих справах. У цьому році я дуже позитивно оцінюю нашу роботу з позиції досягнень. Не кожен рік може так порадувати.

Максим Петров: Ви з колегами надаєте вторинну правову допомогу, тобто представляєте інтереси на національному та міжнародному рівні. Чи можете Ви сказати, що позиція держави щодо порушень прав людини змінюється?

Михайло Тарахкало: Так, звісно. Загальний тиск, розуміння того, що застосовуються неправильні практики – все це призводить до змін. Іноді такі зміни дуже маленькі та майже невідчутні для суспільства. Наприклад, внесення змін до профільного законодавства, які надають можливість недієздатним особам самостійно звертатися за поновленням дієздатності. Пересічна особа навіть не замислюється, що ці зміни відбулися. Однак бувають просто гігантські зсуви. Наприклад, прийняття Кримінального процесуального кодексу у 2012 р. чи скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель.

Максим Петров: Це є наслідком рішень ЄСПЛ?

Михайло Тарахкало: Так, певною мірою. Дуже великий вплив на національну правову систему здійснюють рішення ЄСПЛ. Відбуваються відчутні зміни, які з кожним роком покращують ситуацію. Наразі це доволі позитивні тенденції. Тобто у системи є розуміння того, що ЄСПЛ – це щось позитивне, до чого потрібно дослухатися. Мені це дуже подобається.

Максим Петров: Рішення Європейського суду з прав людини, які приймаються на користь заявників, чи приносять окрім відчуття відновлення справедливості ще й користь Україні?

Михайло Тарахкало: Звісно, так. І виплати компенсацій, і зміни, що відбуваються.

Максим Петров: Однак компенсації у нас наразі не виплачуються. Сьогодні у нас із цим великі проблеми.

Михайло Тарахкало: Компенсації виплачуються. Не знаю жодного рішення, коли вони були б не виплачені. З певними затримками, але держава виплачує кошти. Існує інша проблема – держава не виплачує кошти за рішеннями національних судів. Це розповсюджена проблема, але за рішенням Європейського суду з прав людини виплати відбуваються.

Для мене рішення ЄСПЛ, передусім, вимірюються не грошима, а змінами. Певні зміни є на поверхні, я про них вже говорив. Проте інші проблеми залишаються непоміченими. Я тут хотів би наголосити на змінах судової практики, які відбуваються за результатами перегляду справ, виграних у ЄСПЛ. Національне законодавство передбачає можливість перегляду певних остаточних рішень за рішенням Європейського суду з прав людини. Для багатьох людей це рятувальна соломинка, за яку вони хапаються.

Особливо це актуально для людей, яких незаконно засудили до довічного позбавлення волі, які не мають шансів на звільнення. Такі перегляди для них є фактично єдиною можливістю в нашій країні. Наш Центр займається подібними переглядами. Наприклад, минулого місяця ми успішно переглянули одну кримінальну справу, яка стосувалася провокації з боку правоохоронців. Хочу сказати, що кожне таке скасування тягне за собою зміни у правозастосуванні, практиці та поведінці правоохоронних органів не тільки під час судового розгляду, але й у процесі збору доказів. Я сподіваюся, що такі зміни в майбутньому відбуватимуться набагато швидше, ніж зараз.

Максим Петров: У контексті зміни ставлення та сприйняття, чи мали Ви нагоду поспілкуватися з суддями, як вони реагують на ці аспекти? Я знаю, що є судді, які зразково застосовують практику Європейського суду з прав людини. Однак як загалом сприймається рішення, яке необхідно виконувати?

Михайло Тарахкало: Я не знаю. Ті судді, які переглядають справу, не мають можливості проговорювати зі мною мотиви своїх рішень. Я не спілкуюся з ними кулуарно. Загалом, якщо це стосується зустрічі під час якогось публічного заходу, звісно, ми обговорюємо певні питання. У всіх різний підхід. Хтось доволі консервативно ставиться до змін. Кажуть, що помилки, які відбулися в минулому, нехай залишаються в минулому. Тоді були інші правила, а ці люди мають залишатися у місцях позбавлення волі. Ми працюватимемо вже за новими правилами та в майбутньому не будемо допускати таких помилок. Переглядати справи, де ці помилки вже допущені, ми не будемо. Це ж усіх випустити доведеться. Водночас є судді, які розуміють, що якщо не буде певних наслідків щодо незаконних дій, то в майбутньому правоохоронна система розраховуватиме, що судова система їх покриватиме.

Максим Петров: Які проблеми, на Вашу думку, сьогодні притаманні українській системі правосуддя?

Михайло Тарахкало: У вітчизняній системі правосуддя дуже багато проблем, але відсутність єдиних підходів до вирішення суспільно значущих питань, які відповідали б найкращим європейським практикам, є однією з головних. Як на мене, дуже часто змінюються підходи вищих судів щодо вирішення тотожних проблем, не завжди мотивування таких рішень є зрозумілими не тільки широкому загалу, але й іншим судам. Хоча багато кроків робиться для подолання цієї проблеми, необхідно змінювати підходи з формування судової практики з боку суддів.

Максим Петров: Як це зробити? Ви сказали, що це робиться поступово. Як Ви бачите цей процес?

Михайло Тарахкало: Це дуже складна проблема, її неможливо вирішити ззовні, наприклад, змінами законодавства. Представникам судової влади необхідно дійти згоди та сформувати принципи взаємодії, які будуть обов’язковими не тільки на папері, але й на практиці. Це болючий і довготривалий процес. Він розпочався, але нам ще далеко до завершення. Дивлячись на судову практику, яка є зараз, то нам ще йти і йти.

Максим Петров: Йдеться не про якісь прийнятий документ, закон, порядок?

Михайло Тарахкало: Ні, це певні принципи, які були б зрозумілими для суддів та обов’язковими для них, а також щоб вони вірили в те, що слідувати таким принципам – це благо. Неправильно, коли підходи, сформульовані в рішеннях судів найвищих інстанцій, постійно переглядаються. Потрібен певний усталений підхід, взаєморозуміння між суддями. Цього неможливо досягти простими методами. На жаль, це дуже болюче питання для України.

Максим Петров: Це всі аспекти, які Ви хотіли б відзначити?

Михайло Тарахкало: Ми можемо дуже довго говорити про проблеми. Це і нинішній кадровий голод, і процес оцінювання суддів… Починаються великі процеси очищення судової системи. Справ дійсно багато. Однак, як кажуть, «диявол ховається у деталях». Потрібно дивитися, як все реалізовуватиметься на практиці. Адже те, що анонсовано, і те, що отримуємо в результаті – дві різні речі. Я вважаю, що судова система має стати сильним гравцем. Сьогодні голосу суддів майже не чути, на відміну від багатьох інших країн, де довіряють судовій системі, де серйозно прислухаються до її рішень. Це суттєва проблема. Через це судді повинні брати на себе більше відповідальності, а найважливіше – більше ініціативи, яка стосується позитивних змін.

Максим Петров: Які події особисто для вас були найбільш очікуваними у 2021 р. у контексті захисту прав людини?

Михайло Тарахкало: Насамперед, я юрист. Тому найбільші очікування для мене лежать в юридичній площині. Я можу сказати, що найбільше в цьому році я очікував рішення у справах Майдану, оскільки від позиції ЄСПЛ залежало дуже багато. Найбільш очікувана подія, яка не відбулася – це ратифікація Стамбульської конвенції. Я бачу зараз дуже позитивні зміни в цьому ключі та дуже сподіваюся, що в наступному році її ратифікують.

Максим Петров: Що можна назвати найбільшим успіхом системи правосуддя у 2021 р.?

Михайло Тарахкало: У цьому році я не можу виділити чиюсь особисту перемогу, адже у всіх були злети, були падіння. Однак не було чогось такого яскравого, наприклад, як прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України чи якихось титанічних зсувів. Система розвивається, вона покращується – це вже велика перемога.

Максим Петров: Що є успіхом для Центру стратегічних справ у 2021 р.?

Михайло Тарахкало: Успіх номер один – це перемога у справах Майдану. Ми витратили дуже багато ресурсів, щоб все виконати належним чином, подати заяви, обґрунтувати позиції. Для нас величезна насолода – бачити результати роботи й цю перемогу.

Максим Петров: У чому Ви вбачаєте значення для України? Чому рішення щодо Євромайдану для нас є корисними?

Михайло Тарахкало: Є багато питань, пов’язаних конфліктом, який наразі триває. Відомо, що Російська Федерація пов’язує початок війни з Україною з цими подіями та вважає їх провокацією. Проте, як на мене, певні моменти, які встановив Європейський суд з прав людини, повністю нівелюють російську позицію щодо цього. Однак найважливішим є те, що ЄСПЛ визнав недопустимими підходи, які застосовувала влада до активістів під час Майдану. Мирні зібрання – це те, що має захищатися. Великим благом для суспільства є можливість їх проводити безпечно. Навіть якщо такі зібрання не подобаються владі та суперечать певним політичним переконанням.

Максим Петров: Назвіть топ-3 перемоги на національному рівні у 2021 р.

Михайло Тарахкало: Дуже яскравою є справа «Чернега та інші проти України». Якщо Ви пам’ятаєте, то це справа ЄСПЛ, яка стосується подій 2010 р. у парку Горького в місті Харкові, де відбувалася вирубка зелених насаджень. Багато осіб постраждали, багато з них були притягнуті до адміністративної відповідальності, деякі навіть по 9 діб відбули у місцях позбавлення волі.

В цьому році Велика Палата Верховного Суду нарешті переглянула ці справи та вказала, що в діях осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності, відсутній склад правопорушення. Зараз ми намагаємося отримати компенсацію за незаконне затримання та тримання під вартою. Варто відзначити, що це достатньо велика перемога на національному рівні.

Багато непоганих зсувів відбулося в інших справах. Я вважаю проміжною перемогу в одній зі справ, де Конституційний суд відкрив провадження за індивідуальною скаргою. Це питання, що стосується перевезення готівки через лінію розмежування.

Максим Петров: Що стало найбільшим розчаруванням у сфері захисту прав людини?

Михайло Тарахкало: Я говоритиму про себе. У мене найбільше занепокоєння викликають зміни до законодавства про Службу безпеки України. Хоча для багатьох це не провідна тема, я дуже переживаю, щоб подібні зміни не створили у нас поліцейську державу. А поліцейська держава – це те, проти чого я борюся все своє свідоме життя і кар’єру.

Максим Петров: Що Ви очікуєте від судової системи захисту в наступному році?

Михайло Тарахкало: Я бачу велику кількість позитивних змін. Найбільш важливим для мене є не те, що відбувається на папері, а зміни, які відбуваються у правосвідомості людей. З’являється розуміння, що потрібно змінювати правила співіснування. Ті правила, які діяли десятиріччя до цього, вже не є актуальними. Необхідно більше уваги приділяти сталим підходам розвитку судової практики. Я бачу в цьому певні покращення, але ще багато цілей, до яких потрібно йти.

Максим Петров: Що Ви можете побажати нашим громадянам у прийдешньому 2022 р.?

Михайло Тарахкало: Я хочу побажати терпіння, оскільки наше суспільство дуже наелектризоване. Тому просуваючи будь-які зміни, варто пам’ятати – те, що робиться сьогодні нашвидкуруч, так само швидко буде знищене завтра. Терпіння – це дуже важлива риса.