5 вересня на Фестивалі думок у Сєверодонецьку експерти УГСПЛ та учасники фестивалю дискутували за темою «Коли я виросту, теж піду на війну: як розірвати це хибне коло?». Основним питанням дискусії стало “Право на правду”: чи потрібно викладати спірні та дражливі питання історії у школі?». Спікерами на заході були Олексій Біда, керівник Центру документування УГСПЛ, та Олександра Козорог, вчитель-методист. Модерувала захід Валентина Потапова, керівниця освітнього напрямку УГСПЛ.

Події в Україні, починаючи з 2014 року поставили для обговорення багато спірних та дражливих запитань. Але, по великому рахунку, майже все, що вивчає історія, є спірним, бо завжди маються розходження в думках з приводу того, що та чому відбулося, яке значення це має. Спірні питання часто викликають упередження та забобони, в цьому сенсі вони стають дражливими для вчителів, оскільки деякі батьки, їх діти, окремі політики та групи впливу починають сумніватися у тому, чи потрібно взагалі вивчати те або інше дражливе питання, і навіть в тому, чи дозволити або заборонити вчителю викладати таке питання в школі.

Експерти УГСПЛ вважають, що школярам для того, щоб краще зрозуміти світ, в якому вони живуть, необхідно вивчати спірні та дражливі питання новітньої історії України, а саме події після 2014 року, пов’язані зі збройною агресією РФ проти України.

Саме з обговорення цієї тези почалася дискусія на майданчику Фестивалю думок. Під час обговорення сформувалося дві позиції:

• так, потрібно вивчати та викладати в школі, але лише після того, як академічна спільнота надасть теоретичну основу для викладання;
• потрібно викладати вже зараз, щоб не «консервувати» упередження, стереотипи та інше, та щоб запобігати збільшенню рівню конфліктності у суспільстві.

Другу позицію підтримувала більшість учасників, та висловлювали думки, що під час викладання теми необхідне використання усної історії, свідчень людей, які брали участь у подіях. Учасники дискусії достатньо високо оцінили діяльність Центру документування УГСПЛ, яку презентував Олексій Біда, та методичний посібник «Історія одного міста: як викладати окремі питання збройної агресії РФ на Сході України?», який презентувала Олександра Козорог.

Олексій Біда розповів як виникла ідея посібника і які джерела інформації були покладені в його основу. З 2015 року Центр документування УГСПЛ розпочав документувати події на Сході України через збір особистих історій мешканців Донбасу, в життя яких прийшла війна: полонених, постраждалих та свідків війни. Під час документування спиралися на аналогічний досвід у Югославії, Грузії, Молдови та інших країн, які пережили збройні конфлікти.

Результатом роботи з документування стали вісім звітів із серії «Історія одного міста…», з якими можна ознайомитися за посиланнями:

1. Сєвєродонецьк:https://bit.ly/3eOvvsG;
2. Мар’їнка:https://bit.ly/3cFGJ0v;
3. Попасна:https://bit.ly/2VPWs6l;
4. Маріуполь:https://bit.ly/2Y0Ozxx;
5. Переможне: https://bit.ly/3eIII64;
6. Станиця Луганська: https://bit.ly/2zpHQDj;
7. Слов’янськ: https://bit.ly/2VQY0x9;
8. Кадіївка (до 2016 року Стаханов): https://cutt.ly/IydKj9x.

Наразі готується дев’ятий по Довжанську (до 2016 року Свердловськ).

Також Олексій Біда зауважив про те, що суспільству необхідно буде ще пройти шлях подолання тяжких наслідків війни та не допустити повторення в Україні подібних конфліктів. І таким запобіжником має стати перехідне правосуддя – набір інструментів, завдяки яким зможемо притягнути винних до відповідальності, відшкодувати постраждалим шкоду, реалізувати право громадян України знати правду про перебіг збройного конфлікту та проведемо інституційні реформи, які зроблять неможливим у майбутньому подібні конфлікти в Україні. Саме задля реалізації права на правду молодого покоління виникла ідея написання посібника для вчителів на базі аналітичних звітів «Історія одного міста….». «Ми написали цей посібник про те, як розповідати дітям про цю війну, як сформувати у дітей розуміння того, що війна – це погано. Наразі часто відштовхуються від російського лекала «можемо повторити», в той час, як в Європі панує ставлення до війни в парадигмі «ніколи знову». Перший підхід призведе до того, що українські діти будуть готуватися до війни та шукати ворогів, бажати у дорослому віці нового витка конфлікту, щоб реалізувати свої дитячі мрії. Другий підхід дозволить виробити у дітей стійку неприязнь до війн, якщо ми дійсно не хочемо, щоб в їх життях повторився той страх, той біль і ті масові порушення прав людини, які відбулися та відбуваються зараз на Сході нашої країни», – зазначив Олексій Біда.

Під час дискусії учасники ділилися власними спогадами та аплікацією власного досвіду щодо матеріалів, які були презентовані. Одна з учасниць висловила думку, що потрібно не давати оцінки подіям та вчинкам людини, а спробувати зрозуміти, що рухало людиною під час війни та окупації частини України.

Звичайно, не обійшлося без паралелей з Другою Світовою війною. Висловлення одного з учасників, який за стандартною радянської історіографією розглядав події минулої війни у площині «великої перемоги», викликали новий сплеск дискусії. Саме ця частина дискусії була показова. Бо викладання історії Другої Світової війни завжди в української школі були через героїзацію війни, де людськи жертви та страждання майже не розглядалися, а життя в окупації замовчувалося.

Учасники звернули увагу, що викривлення історії Другої Світової війни відбувається саме тому, що вона писалася з врахуванням «політичної доцільності» комуністичного режиму, без врахування історичної правди, без опрацювання істориками тем , які розділяли суспільство. Саме цим можна пояснити гостру для України проблему спільного осмислення та переживання історії країни, де одні й ті самі історичні події та особистості мають різні, а часом і протилежні оцінки. Виявами цього є співіснування у колективній свідомості різних проекцій українського минулого. Їх як мінімум дві: власне українська (що варіюється в спектрі від етнічно-патріотичної до мультикультурно-ліберальної) та малоросійська (що містить проросійську та радянську компоненти).

Тому звернув на себе увагу вислів одного з учасників. На питання « Як розірвати це хибне коло?» він відповів, що потрібно очистити від РФ всі українські території, і саме тоді, в Україні буде мир.

Маже дві години дискусії закінчилися спільним висновком, що, розповідаючи українській молоді про війну треба знайти певний баланс між героями та постраждалими, не виключаючи останніх з історичного дискурсу; що «право на правду» складається з багатьох чинників; що заради майбутнього ми вже зараз повинні опрацьовувати нещодавнє минуле у школах України.

Більше про те, як знайти баланс між вимогами навчальних програм щодо знань перебігу збройного конфлікту та виробленням ціннісного ставлення підлітків у дискурсі героїзації української армії і будівництва миру з повагою до прав людини та її гідності дізнавайтеся з відеозапису дискусії.

УГСПЛ взяло участь у фестивалі в рамках Програми USAID Ukraine – USAID Україна «Права людини в дії».