З початком збройної агресії РФ на Сході України щороку зростає кількість проблем, з якими громадяни, зокрема у прифронтовій зоні, хотіли би звернутися до юристів. Проте більшість з них не знає, хто б міг допомогти. Про це говорить керівник громадської приймальні УГСПЛ у Краматорську Донецької області Олександр Кадієвський. Він розповідає про діяльність приймальні, найбільш розповсюджені звернення, специфіку регіону та інформаційно-просвітницькі заходи на тему прав людини.

Олександре, що для Вас захист прав людини в умовах збройного конфлікту?

Вже п’ять років я займаюся саме правозахистом – у 2016 році очолив приймальню УГСПЛ в Краматорську, а до цього був лише адвокатом. Змінити свою роботу був змушений через конфлікт на Сході України – побачив, що люди потребують допомоги. Ніхто ж раніше не стикався з подібними проявами агресії, і не знав, що робити в тій чи іншій ситуації: коли залишаєшся без житла, коли дім зруйновано, коли позбавили транспортного засобу та іншого майна. Допомагати було важливо, і правозахист заповнив моє життя. І те, що ти відчуваєш після того, коли зміг допомогти, дає сили працювати в подальшому.

Можете пригадати свої перші справи, після початку збройного конфлікту?

Специфіка нашого регіону в тому, що ми стикаємось з випадками, з якими не стикаються у приймальнях інших міст далеко від лінії розмежування. Приміром, живуть люди, яких українські правоохоронні органи звинуватили в так званому сепаратизмі. Деякі з них, дійсно, не знали, що робити, коли СБУ відкривала кримінальні провадження стосовно них, а суди заарештовувати. Одна з таких справ дісталась і мені.

Особу звинуватили в тому, що вона входила до лав незаконних збройних формувань (НЗФ), доказом чого було лише її перебування в військовому шпиталі міста Донецька. Слідчі СБУ вважали також провиною те, що людина сфотографувалася з «відомим» російським актором Михайлом Порєченковим, який того часу був у Донецьку і відвідував саме цей шпиталь. Після одужання ця особа не захотіла жити на окупованій території, приїхала на контрольовану Урядом України, але тут її кинули за грати. На той момент чоловік мав поранення кінцівки – правої руки. В СБУ сказали, що це ушкодження він отримав під час обстрілу, коли виконував свій обов’язок як представник НЗФ. Коли я взявся за справу, ми швидко знайшли докази, і дякувати суду, що він прийняв ці «незаконні» документи. «Документи» – це медичні довідки з лікарні. Їх за деяких обставин українські суди беруть до уваги. Вони свідчили, що мій підзахисний, дійсно, потрапив під артилерійський обстріл як цивільна особа, а був доставлений до військового шпиталю тому, що лише там могли лікувати такі мінно-вибухові травми. Також у суді ми показали, що людина на фотографії з Порєченковим була не у військовій формі, а у цивільному одязі. І на той час Порєченков був лише російським актором, «відомим» став пізніше, коли потрапив на полігон, де здійснював постріли в нашу сторону. Весь час розгляду, а це було досить довго, мені говорили, що це безвихідна ситуація, що туди просто не треба лізти. Але зрештою суд погодився з нашою позицією, людину звільнили, вона зараз безпечно проживає на території підконтрольній Уряду України.

З якими запитами громадяни звертаються до приймальні найчастіше?

Це і соціальні виплати, і затвердження документів, що були видані на непідконтрольній території – свідоцтво про народження, свідоцтво про смерть. Почастішали випадки розлучень: люди навіть приїжджають з тієї території, аби розлучитися за законами України. До цього року такі звернення були поодинокі, а цього року багато. До моменту, поки законодавець не змінив і не скасував штрафи за перетин кордону з ОРДЛО до РФ, багато людей просили про допомогу, аби скасувати їх. Не всі в змозі були їх виплатити: 1700 гривень для людей, які платять по 5 тисяч гривень, аби потрапити в Україну через Росію, це було занадто. І це у той час, як українська влада знала, що КПВВ на лінії розмежування з боку неконтрольованих територій заблоковані. Але держава змінила практику, бо побачила, що більшість звернень до суду вирішувалися на користь позивачів.

Хвилюють місцевих і пенсійні питання. Також є багато пенсіонерів, у кого є спеціальний стаж. Але аби отримати перерахунок пенсії за новим законодавством, треба підтверджувати ці дані, бо деякі підприємства залишилися на окупованій території. І ми у цьому питанні також маємо позитивну практику. Так, витрачаємо багато часу, але результат того вартий. Потім держава, правда, за браком коштів не виплачує борги, але рішення всі позитивні.

Ви кілька разів згадали про специфіку регіону, як вона змінилась з 2014 року?

Спочатку до юристів, як і скрізь, зверталися люди, яких змусила доля. Переважно до адвокатів. Більшість на той момент не знали і не розуміли, хто такі правозахисники. Потім, коли з’явилися проблеми, пов’язані з агресію, не всі змогли звернутися до правників, яким доводилося сплачувати кошти. Але люди шукали тих, хто би міг допомогти. Почали звертатися до правозахисників. На початку вони не розуміли, що адвокат, юрист та правозахисник – це не завжди одна особа. Правозахисником може бути і журналіст, і психолог, і юрист. Можна сказати, з часом ми завоювали прихильність людей, показали, що нам можна довіряти. Головне питання, яке поставало у місцевих жителів, як правозахисник може допомагати безкоштовно. Безкоштовно – значить ніяк. Ми довели протилежне. І з часом кількість звернень до приймальні УГСПЛ у Краматорську почала збільшуватися. Інформація про успішну допомогу передавалася іншим людям – нам дзвонили, говорили, що звертаються за порадою знайомих.

Коли говоримо про специфіку нашого регіону, не треба забувати про людей, які були незаконно затримані представниками НЗФ. Ми знаємо офіційну інформацію про «обміни полоненими», «обміни заручниками». А є ще люди, які змогли самі вибратися з підвалів Донецька, Горлівки, Тореза. Хтось за допомогою коштів, хтось – знайомих на тій території. Вони приходили, їм хотілося розповісти, що з ними трапилося. Так ми перекваліфікувалися, точніше, доповнили свою діяльність документуванням порушень прав людини. Всі співробітники приймалень УГСПЛ, наближених до зони конфлікту, пройшли спеціальну підготовку за донорські кошти, як поводитися з цими людьми, аби їм не нашкодити. Під час таких розмов ми намагалися зібрати максимум інформації про події, витрачали на розмови багато часу – не завжди всі розповідали про все одразу, але вся отримана інформація від колишніх заручників дуже важлива. Вона в подальшому – цеглинка для того, аби рано чи пізно всі причетні до затримань, катувань понесли відповідальність. Ці свідчення могли стати й предметом розгляду у Міжнародному кримінальному суді.

Ці свідчення ви передаєте у Центр документування УГСПЛ?

Так, усі потрапляють у базу. Якщо особа просила, аби її прізвище не було відомо, ми зберігаємо таємницю, дотримуємося конфіденційності.

Також у нас є справи, які УГСПЛ визначені як стратегічні, і з ними я працюю як адвокат. Переважно мова про кримінальні справи по захисту прав активістів, ЛГБТ та інших осіб. Представляю і потерпілих. Я бачу дуже багато зневірених осіб серед потерпілих навіть у гучних справах. Завдяки нам люди вірять у те, що правда буде встановлена.

Так з часом до правозахисників серед місцевих з’явилась довіра. Також з нами радяться й представники органів місцевої влади, зокрема, спілкуємося з представниками Донецької обласної адміністрації. Ми проводимо інформаційно-просвітницькі заходи для різних організацій, молодіжних центрів області. Розповідаємо про роботу нашої приймальні, про права людини. Станом на жовтень 2021 року попит на інформаційно-просвітницькі заходи, які ми проводимо своїми силами, значно зріс. Ми зустрічаємося з майбутніми юристами, студентами першого та другого курсів. Нещодавно на зустрічі були присутні понад п’ятдесят осіб. Нас просять про зустрічі викладачі, які б теж хотіли обговорити тему прав людини.

Чому, на Вашу думку, виявилося, що на восьмому році збройного конфлікту на території України люди не розуміють, що таке права людини?

З одного боку, люди кажуть, що права людини – це щось побутове, зрозуміле. З іншого – коли починаєш ставити додаткові запитання, уточнювати, виявляється, що все не так і просто, хочуть дізнатися більше, запитують про Конвенції. Юрист – це юрист, він керується законодавством. Правозахисник може діяти ширше. І тому це викликає зацікавленість. Все більше молодих людей виявляють бажання працювати у значущих правозахисних організаціях на території Донецької області, робити добру справу.

Чи слухають студенти-правники окрему дисципліну про права людини?

Нажаль, ні. Студентам її не викладають. Ми виступаємо за те, аби проводилась правопросвітницька робота. Напевно, треба починати з учнів старших класів, а не лише студентів юристів. Важливо, аби всі мали уявлення, що права людини є і їх не можна порушувати. Студенти вже можуть мати окремий курс.

Наскільки, на Вашу думку, місцеве населення з 2014 року стало більш усвідомлене в тому, що вони можуть захистити свої права, звертатися до фахівців? І як часто доводиться чути запити, у вирішенні яких правозахисник безсилий?

«Ви маєте все робити» – такий запит доводиться чути часто. У деяких випадках ми змушені спрямовувати людей до Центрів безоплатної правової допомоги. Але інколи після звернень туди люди все одно приходять до нас зі словами: «нам не сподобалось, ми хотіли б, аби це зробили ви». Тоді ми вже самі йдемо до керівництва центрів, аби воно допомогло з’ясувати обставини ситуації, наголосити, що людина має право за законодавством на безоплатну правову допомогу. Звертаються до нас і за компенсаціями. Ми кажемо, що ми не можемо відшкодувати вартість палива чи закупівлю дров, але покажемо, хто це може зробити. Наче не допомога, але й допомога. Ми не можемо відмовити людині, яка у біді.

Окрім того, інколи до приймальні УГСПЛ звертаються і комбатанти, військовослужбовці. Ми змушені відмовляти, адже формат нашої роботи інший – працюємо з цивільним населенням. Проте такі кейси я, як адвокат, беру на себе, якщо це вже якась болюча, кричуща справа, і я дійсно можу допомогти.

Матеріал підготовлений за підтримки програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. 

У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.