Презентація аналітичного звіту Української Гельсінської спілки з прав людини «Втрачений голос. Чи довічна ця німота?» підняла проблеми чисельних порушень виборчих прав внутрішньо переміщених осіб під час виборів 2014-2015 років. Своїм коментарем поділилась Ольга Айвазовська, координаторка політичних та виборчих програм Громадської мережі ОПОРА, які виступили співавторами звіту.

– Чи вважаєте Ви, що діюче законодавство забезпечує справедливу участь внутрішньо переміщених осіб у виборах? Можливо, слід зробити якісь нові, інноваційні кроки у вирішенні питання щодо цих осіб?

– На мою думку, першочергово потрібне базове законодавче поле для того, щоб внутрішньо переміщені особи були інтегровані до виборчого процесу на місцевому рівні або на виборах до Верховної Ради в частині мажоритарної складової. Народні депутати повинні визначити форму реалізації виборчих прав для цієї категорії громадян та встановити одночасно запобіжники для зловживання правом. Про будь-які інноваційні форми реалізації виборчих прав на винятковій основі сьогодні не доводиться говорити, тому що в нас немає ні дистанційного голосування, ні електронного голосування, ні електронних протоколів.

Для нашої практики запровадження різних форм альтернативного волевиявлення можуть бути небезпечними, так як кібер-небезпека та суміжні питання змушують навіть розвинуті країни ЄС переглядати спроби запровадження новітніх технологій у виборчому процесі. Існують певні ініціативи у Центральної виборчої комісії щодо електронного протоколу, уряд приймає програми по електронній демократії, але цього не є достатнім. Реалізація виборчих прав внутрішньо переміщених осіб повинна бути забезпечена принаймні через процедури передбачені в законопроекті № 6240.

– Перехідне правосуддя розглядає забезпечення демократичних виборів у ролі першочергових заходів. На Вашу думку, коли і наскільки варто застосувати ці заходи щодо жителів окупованих територій?

– Відповідно до Комплексу заходів в рамках мінських домовленостей вибори повинні бути організовані у відповідності до українського законодавства та міжнародних стандартів. Мова не йде про те, що коли Верховна Рада України ухвалить закон, вибори самі собі організують представники окремих районів Донецької та Луганської областей разом із Російською Федерацією. Тому без України жодного виборчого процесу на цих територіях бути організовано не може.

Існують міжнародні стандарти та практики, які визначають те, які вибори є належні. Це глобальний процес, який стосується повернення системи судочинства до окремих районів Донецької та Луганської областей, банківської системи, оскільки мова йде про фінансування виборів за рахунок державного бюджету, якщо це відповідає саме українському законодавству. Вибори не можуть бути фінансовані в частині адміністрації проведення і забезпечення третьою стороною, тобто у неофіційний чи позазаконний спосіб. Крім того, роль Центральної виборчої комісії або органів адміністрування виборчого процесу чітко передбачає вимоги щодо того, як це має бути реалізовано в чинному законодавстві, а що є порушенням цього процесу. Взагалі, жодним чином всупереч законодавству України вибори бути реалізовані не можуть, інакше вони будуть суперечити не лише тим документам, які вже є на сьогодні, але і будь-якій логіці. Вибори та їх результати мають бути прийнятними, також повинні користуватись довірою, адже без цього немає сенсу їх організації.

Також без участі українських ЗМІ, політичних партій та свободи формування політичної волі, а також системи розгляду виборчих спорів, прозорості фінансування, вони не відповідатимуть ані міжнародним стандартам, ані українському законодавству, ані міжнародним стандартам.