Про повномасштабний напад Росії на Україну мешканці Нової Радчі на Житомирщині дізнались не з телевізора, а коли почули як на кордоні проривається російська армія. Село розташоване усього в трьох кілометрах від Білорусі, тож з першого дня його окупували. Анатолій Циганенко не лише не покинув рідного села, а й постійно допомагав односельцям: рятував поранених та ховав убитих росіянами людей.  Свою історію виживання та втрату сина після визволення села він розповів документаторам Рівненської та Львівської приймалень Української Гельсінської спілки із прав людини, які зафіксували події в рамках ініціативи «Трибунал для Путіна». 

Прорив та окупація

Ранок 24 лютого 2022 року для Анатолія Циганенка із Нової Радчі на Житомирщині розпочався із евакуації. Але він не тікав від російської навали, а взявся вивозити односельчан до сусіднього села Залісся. «Я їхав, все вибухало, вони стріляли по нас», – розповідає чоловік. Повертався назад пішки, на перехресті на підході до села Анатолій потрапив під обстріл, тож вирішив йти не прямою дорогою, а манівцями, лісом.

Після подій 24 лютого, упродовж першого тижня наступу російських військ було тихо, пригадує чоловік. На третій тиждень почалися масовані обстріли. «Що було тут – лихе диво», – коментує він період окупації росіянами свого рідного села. «Кожного дня їхня перевірка ходила. По вулицях стріляли. Вранці встав, поснідав – знаєш, що зараз обстріл буде», – додає. 

Пригадує, що росіяни часто обстежували територію села з літаків, залякуючи місцевих. «Я йду по воду, пішов до криниці та набрав води, тут хопа – «вертушка» (гвинтокрил – авт.) стає. Я упав, відра поставив. Вона висить наді мною. А що робити? Я за відра і пішов до хати», –  каже Анатолій Циганенко.

Під окупацією під постійними обстрілами доводилося голодувати та виживати без електроенергії. «О пів на шосту грубу протопив, ще встиг підсмажити, чайника поставити, світла не було – і все. З о пів на восьму – обстріл, о пів на дванадцяту – обстріл, о пів на четверту – обстріл, о восьмій вечора – само собою і о пів на дванадцяту», – розповідає Анатолій.

Росіяни пошкодили і будинок Циганенків. Сталося це 7 березня 2022 року. Дату Анатолій запам’ятав, бо саме ввімкнув радіоприймача на батарейках і почув, який день: це був день народження його сусіда Василя, який переховувався у його оселі. Тут і почалися обстріли: на веранді та у кухні повибивало шибки. «Вони тут палили село, – каже чоловік. – Коли б не ми, то село б згоріло повністю». 

Ховав загиблих односельців 

19 березня від двору сусідів Дехтяренків Анатолій почув ґвалт: через обстріл у них загорівся сарай. Пожежу на господарстві ледь вдалося загасити. «Два колодязя, там глибина по 18 метрів, ми відрами воду носили. Але загасили вогонь. Я не знаю, що воно – азарт чи що… Просто за життя боролися – і все», – описує події селянин.

 Сусідові, Іванові Дехтяренку, під час того обстрілу поранило ногу. Анатолій взявся рятувати його: поклали пораненого на двері та винесли на город, аби вогонь не дістав його. Тим часом послали ще одного чоловіка на блокпост до російських військових, аби ті дозволили вивезти Івана Дехтяренка до медиків, до лікарні. Ті, побачивши чоловіка здаля, вистрілили вгору, а почувши, чому він прийшов, облаяли його і наказали йти геть.  

Довелося Анатолію Циганенку і ховати цивільних жертв російських окупантів. Якось йдучи до магазину, було це в другій половині березня, чоловік побачив метушню вуличних псів. «Собаки щось риють. Я підходжу, а там жінка лежить – пів черепа виїли. То я прикопав її. Чоловік тої жінки теж убитий, то я його затягнув до блокпоста, там яма була, я прикопав, щоб собаки не витягли». Анатолій знав це подружжя: вони жили у Старій Радчі (сусіднє до Нової Радчі село) і приходили до нього під час окупації по поміч.

Втрата сина 

Збройні Сили України деокупували Нову Радчу 4 квітня 2022 року. Проте навіть за 4 місяці наслідки приходу росіян наздогнали родину Циганенків. 14 липня 2022 року загинув 22-річний Богдан Циганенко, син Анатолія. Богдан працював водієм у Заліському лісництві і під час одного із виїздів натрапив на міну. 

Опісля усього пережитого Анатолій Циганенко каже, що зараз йому вже не страшно. Хоч від Нової Радчі до кордону із Білоруссю менше трьох кілометрів, тамтешні підтримують та вірять у наших захисників та захисниць і чекають якомога швидшої перемоги.

Якщо ви стали свідком чи жертвою воєнних злочинів РФ, повідомте про це. Напишіть на пошту: [email protected] або просто залиште контакти й правозахисники з вами зв’яжуться. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі та покарати винних. З початку повномасштабного вторгнення, у рамках ініціативи Т4Р, задокументовано понад 41 тисячу воєнних злочинів Росії проти України. Усі дані документатори вносять у загальну базу, яка оновлюється щодня. 

Нагадуємо, що мережа громадських приймалень УГСПЛ надає юридичну допомогу постраждалим унаслідок війни Росії проти України, за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Ми працюємо у 18 областях країни. Щоби дізнатися наші контакти, натисніть ТУТ.

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube