Коли почалось повномасштабне вторгнення росіян, 60-річний Микола (ім’я змінено – прим. ред.) з дружиною не думали виїжджати з Вугледару. Проте вже за місяць волонтери не змогли доставити в місто їжу і воду. Для багатьох жителів це стало знаком, що час виїжджати. І для подружжя також. Вже під евакуації колона потрапила під артилерійський обстріл, а в одне авто було влучання. Свою історію чоловік розповів документатору воєнних злочинів, керівнику ГО «Черкаський правозахисний центр», правозахиснику громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини Тарасу Щербатюку, в рамках ініціативи «Трибунал для Путіна».

Відносний спокій 

До повномасштабного вторгнення Микола працював у Вугледарі на шахті. Його дружина – у місцевому супермаркеті популярної в Україні торгівельної мережі. Перший місяць після повномасштабного вторгнення у Вугледарі було відносно спокійно. Як каже сам пан Микола, було всього по 2-3 прильота на день. 

– Якось я ходив по воду – бо централізованого водопостачання вже не було, все було зруйноване. І бачив як прилетіло у школу… Був також приліт у магазин, в якому працювала дружина. Однак навіть сфотографувати ми нічого не могли – не мали чим заряджати телефони, – згадує він.  

Евакуація 

26 березня 2022 року, коли волонтери не змогли доставити їжу і воду в Вугледар, подружжя зрозуміли – треба виїжджати. Вони зібрали найнеобхідніше і сіли в «бусик». Тоді з міста виїжджало чотири мікроавтобуси. З інтервалом у півгодини. 

– Ми були в другому мікроавтобусі, – згадує Микола. – Коли доїхали до Богоявленки, був артобстріл. І перший «бусик» з цивільними людьми, який їхав перед нами, розірвало в нас на очах. Він був повністю розбитий, димився, навколо в полі валялися рештки пасажирів. У кожному автобусі було по четверо поліцейських. Вони сказали опустити голови донизу і закрити руками, прикрити дітей, не дивитись у вікна. Вцілілі автобуси чкурнули полями, опам’ятались ми вже в Курахово, коли доїхали… 

Пасажири інших мікроавтобусів дивом вцілили. Серед них було і це подружжя. Щоправда від пережитого вони отримали шок.  

Знищена квартира 

Із Курахово подружжя направили в Покровськ. Звідти – до Дніпра. Там вони поїхали евакуаційним поїздом далі, але вийшли в Умані на Черкащині, бо не хотіли виїжджати з України. 

– Я тут народився, тут поховані мої батьки, – пояснює своє рішення чоловік.  

Та й за 20 кілометрів від Вугледару, у Володимирівці, у Миколи лишились теща і син. Володимирівка нині окупована. З рідними вони не мають зв’язку вже місяць. 

Без житла 

Подружжя виїхали з Вугледару навесні, а влітку в дім, де вони мешкали з дружиною, було пряме влучання – не вціліло жодної квартири в під’їзді з першого по дев’ятий поверхи. Серед них і квартира пана Миколи. Чоловік розповідає, що й досі з-під завалів не дістали сусіда, який жив на 5 поверсі і не міг пересуватися. Інші сусіди роз’їхалися по всій Україні – хто в Києві, хто в Дніпрі, хто в Запоріжжі. Із розмов із земляками, за словами Миколи, у Вугледарі лишилось осіб 400. Місто майже зруйноване. 

Матеріал підготовлено журналістами видання «Нова доба». 

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube

Якщо ви стали свідком чи жертвою воєнного злочину РФ, повідомте про це. Напишіть на пошту: [email protected] або просто залиште контакти й правозахисники з вами зв’яжуться. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі та покарати винних.

З початку повномасштабного вторгнення, у рамках ініціативи Т4Р, задокументовано понад 48 тисяч воєнних злочинів Росії проти України. Усі дані документатори вносять у загальну базу, яка оновлюється щодня.

Нагадуємо, що мережа громадських приймалень УГСПЛ надає юридичну допомогу постраждалим унаслідок війни Росії проти України, за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Ми працюємо у 18 областях країни. Щоби дізнатися наші контакти, натисніть ТУТ. 

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.