Для Миколи та Світлани Повідайчик війна почалась в 2014 році – саме тоді в село Первомайське на Донеччині прилетіли перші ворожі снаряди. Село хоч і лишилось підконтрольним Україні, але його періодично обстрілювали. Тихо стало лише в 2016 році. Попри те, що Первомайське знаходилось недалеко від лінії розмежування, Микола Михайлович та Світлана Миколаївна жили мирне життя та будували плани на майбутнє. Все змінилось з повномасштабним вторгненням. 31 серпня 2022 року подружжя потрапили під обстріл. Жінці відірвало вухо, поранило голову та руку, а чоловік тепер живе з уламками в тілі. Свою історію вони розповіли документаторам Української Гельсінської спілки з прав людини, які фіксують воєнні злочини в рамках ініціативи «Трибунал для Путіна». 

Повномасштабне вторгнення 

Хоча селище Первомайське було недалеко від лінії розмежування на початку повномасштабного вторгнення тут було спокійно.

–  24 лютого по телевізору ми почули про початок «спецоперації». В основному в нас було російське телебачення, з нього ми й дізнались про вторгнення, – згадує пані Світлана. – А ще від дітей. Моя донька жила в Ірпені, а син вчився у Харкові. Спочатку зателефонувала донька о п’ятій ранку і сказала, що їх бомблять. Одразу за нею й син набрав з аналогічним повідомленням. А в нас було відносно тихо до травня. Коли ж захопили Маріуполь, почали масовано обстрілювати й наше село. 

Але подружжя Повідайчик сподівались, що бойові дії швидко минуть

– Ми ж пережили 2014 рік і вважали себе загартованими, – розповідає пан Микола. –  Думали, що настільки сильної руйнації не буде. Проте помилились. Повномасштабне вторгнення виявилось більш руйнівним, ніж бойові дії 2014-2016 років. 

Три снаряди в двір

З кожним місяцем лінія фронту наближалась до Первомайського. Село потерпало від ворожих обстрілів. 

– 31 серпня зранку я запланувала прання. Я була в домі і якраз застала перший приліт в будинок, – згадує Світлана. –  Стіни в коридорі зруйнувало вибухом, тому щоб вибратись з дому, я розбила вікно. Вискочила на двір – на подвір’ї все було розвалено, я на щось накололась. 

Чоловіка ж обстріл застав на городі. 

– Пощастило, що перший снаряд прилетів за 50 метрів від мене. Я впав на землю і уламки якимось дивом пролетіли наді мною. Тоді почув другий приліт, не бачив куди влучило, але по звуку зрозумів, що або в будинок, або десь дуже поруч. Потім, коли я побіг до будинку, побачив зруйнований дах та уламки, які валялись по всьому подвір’ї. Дім зайнявся і горів, – згадує пан Микола. – Світлана схопила відро і намагалась погасити пожежу. В той момент ще один снаряд прилетів з іншої сторони будинку. Нас вдарило вибуховою, ми побігли до погрібу. 

Поранення

Коли ж обстріл трішки вщух, Микола Михайлович вирішив збігати в палаючий будинок – забрати документи. 

– Дім вже добряче горів. Я розумів, що якщо зараз не заберу документи, вони там згорять. А ви самі розумієте, як це залишитися без документів у війну, – пояснює чоловік. – Я зробив кілька кроків в сторону будинку, в той момент вибуховою хвилею мене відкинуло. Я відключився. Коли прийшов до тями, побачив, що мене присипало пилюкою, будівельним сміттям. Я лежав і не відчував руку. Подумав, що її відірвало. 

Микола Михайлович почув крик дружини – її посікло уламками. 

– Побачив, що вона лежить в крові: голова та руки були поранені. Вона не могла піднятись. В мене була сильна контузія, я не знаю як поніс її на одній руці в погріб, – каже чоловік. – Розумів, що треба кликати на допомогу, бо дружина стікала кров’ю. В той же час я боявся лишити її саму – був страх, що втрачу її. Але я вискочив з погрібу і почав кричати.  Прибігла сусідка, зупинився хлопець, який їхав на машині повз, та інший хлопець прийшов – медик. Він перев’язав рани і сказав, що нам терміново потрібно добратись до лікарні, що в дружини є 20 хвилин. Той хлопець, що був на машині, нас і вивіз. 

Подружжя привезли в найближчу лікарню в місто Селидове. 

– Нас із Світланою розділили: її поклали в реанімацію, а мене на обстеження. Після цього ми зустрілись аж через місяць, – згадує пан Микола. – З Селидове її перевезли в лікарню імені Мечникова в Дніпрі. Там оперували, вона лежала в реанімації. А потім направили в Черкаську обласну лікарню. Я весь час лікувався у місцевій лікарні Селидова. По місцю не долікувався, написав заяву на виписку, бо до дружини хотів. Поїхав піклуватись про неї, тож доліковувався в обласній лікарні в Черкасах. 

Після обстрілу подружжя так і не повернулись додому .

– Нема куди їхати, там все зруйноване, – каже пані Світлана. – До повномасштабного вторгнення ми добре жили. В нас було велике господарство, ми жили в достатку. Тепер ми втратили все – все згоріло. Нас «звільнили» від усього: майна та здоров’я. 

Наслідки поранення подружжя відчувають і досі. 

– У мене в тілі було три уламки. Один витягнули, два – ні. Вони в такому місці, що їхнє вилучення принесе більше шкоди, ніж користі. Тепер маю обмежений рух руки. Бо сухожилля, м’язи та нерв пошкоджені, – розповідає Микола Михайлович. –  У дружини була відкрита черепно-мозкова травма, наскрізне поранення руки, їй відірвало вухо, його пришивали, була внутрішня гематома і вона довго була під медичним наглядом. Світлані частково видалили вушну раковину, тепер на одне вухо вона не чує. 

Історію задокументував керівник громадської організації «Черкаський правозахисний центр» та координатор громадської приймальні УГСПЛ у м. Черкаси Тарас Щербатюк. 

Якщо ви стали свідком чи жертвою воєнного злочину Росії, розкажіть нам це. Напишіть на пошту: [email protected] або просто залиште контакти й ми з вами зв’яжемося. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі і покарати винних. З початку повномасштабного вторгнення, в рамках ініціативи Т4Р, задокументувано понад 34 тисячі воєнних злочинів Росії проти України. Всі дані документатори вносять в загальну базу, яка оновлюється щодня. Щоб дізнатись актуальні новини, підпишіться на телеграм-канал ініціативи https://t.me/T4Pua

Нагадуємо, що мережа громадських приймалень УГСПЛ надає юридичну допомогу постраждалим внаслідок війни Росії проти України, за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Ми працюємо в 18 областях країни. Щоб дізнатися наші контакти, натисніть ТУТ.