28 квітня 2023 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив додаткове рішення по справі «Грузія проти Росії (II)» (справа № 38263/08) про виплату справедливої сатисфакції жертвам збройного конфлікту, який відбувся між Грузією і Росією у 2008 році.

Основне рішення по цій справі було оголошено Великою Палатою ЄСПЛ  21 січня 2021 року. 

Справу детально проаналізувала юристка Центру стратегічних справ УГСПЛ  Наталя Войнова.

З 2007 року на розгляді в Європейському Суді з прав людини знаходилось декілька міждержавних скарг, які Грузія подавала проти Російської Федерації:

•       «Грузія проти Росії (І)» – перша міждержавна скарга від 2007 року, яка стосується колективного висилання громадян Грузії з території РФ (було вислано близько 6800 осіб, приблизно третина з яких перед видворенням утримувалась в місцях для нелегальних мігрантів).

У 2009 році ЄСПЛ ухвалив рішення передати цю справу на розгляд Великої Палати Суду.

У липні 2014 року було ухвалене рішення по суті, в січні 2019 року — рішення щодо справедливої компенсації, на підставі якого Європейський суд з прав людини зобов’язав Росію виплатити по 2000 євро грузинам, яких російська влада видворила з території держави, і від 10 000 до 15 000 євро тим особам, які на додаток до видворення були затримані.

•       «Грузія проти Росії (II)» № 38263/08 – друга скарга стосується активної фази збройного конфлікту між державами у 2008 році і подальшої окупації території Південної Осетії.

В заяві Грузія стверджувала, що внаслідок бойових дій та нападів збройних сил РФ та підконтрольних їм угрупувань, сотні цивільних мешканців були поранені, вбиті, затримані або зникли безвісти, тисячі цивільних осіб втратили майно і понад 300 000 осіб були змушені залишити територію Абхазії та Південної Осетії.

Справу було розпочато за заявою Грузії проти Російської Федерації, поданої до Суду відповідно до статті 33 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 11 серпня 2008 року, що супроводжувалось клопотанням про застосування правила 39 Регламенту Суду (застосування тимчасових заходів). Частково прийнятною заява була визнана 13 грудня 2011 року, а в квітні 2012 року скарга була передана на розгляд Великої палати Суду.

21 січня 2021 року Велика Палата ЄСПЛ оголосила рішення по справі № 38263/08 про захист прав людини, порушених внаслідок збройного конфлікту 2008 року.

Додаткове рішення по цій справі щодо справедливої сатисфакції відповідно до статті 41 Конвенції було ухвалено Великою палатою Європейського Суду з прав людини 28.04.2023 року.

Варто зауважити, що справа «Грузія проти Росії (II)» № 38263/08 за кількістю епізодів та складних питань значно перевищує першу грузинську справу, і певною мірою на неї можна орієнтуватися щодо строків розгляду скарг в ЄСПЛ, зокрема при розгляді справ України проти Росії.

Обставини справи 

Справа «Грузія проти Росії (II)» (№38263/08)  стосується збройного конфлікту між Грузією та Російською Федерацією (і сепаратистськими угрупованнями Південної Осетії та Абхазії) у серпні 2008 року. В ніч з 7 на 8 серпня 2008 року, після тривалого періоду постійно зростаючої напруженості, провокацій і інцидентів між двома країнами, Росія вторглась на суверенну територію Грузії через кордони з грузинськими регіонами Абхазією та Південною Осетією.

12 серпня 2008 року між РФ та Грузією було укладено угоду про припинення вогню, за умовами якої сторони мали утримуватись від застосування сили, припинити бойові дії, забезпечити доступ для гуманітарної допомоги і відійти до своїх звичайних баз. Через затримку в застосуванні РФ цієї угоди, 08 вересня 2008 року було підписано нову угоду про імплементацію угоди про припинення вогню.

Російсько-грузинська війна тривала у серпні 2008 року, і цю війну вважають першою європейською війною 21 століття. Бойові дії відбувались в стратегічно важливому Південно-Кавказькому регіоні, і внаслідок бойових дій загинуло близько 500 осіб з обох боків. Результатом війни стала окупація Росією грузинських територій Абхазії та Південної Осетії, «незалежність» яких згодом була визнана РФ.

Рішенням по справі «Грузія проти Росії (II)» (№ 38263/08) ЄСПЛ фактично додав до своєї прецедентної практики підсумок, який висвітлює позицію Суду щодо застосування Конвенції про захист прав людини в умовах збройного конфлікту.

Юрисдикція Суду щодо розгляду справи

Основним рішенням від 21 січня 2021 року по справі «Грузія проти Росії (II)» № 38263/08  Суд встановив, що в контексті збройного конфлікту між Грузією та Російською Федерацією в серпні 2008 року з боку РФ були встановлені порушення статей: 2 (право на життя), 3 (заборона катувань, нелюдського і такого, що принижує гідність поводження), 5 (право на свободу та недоторканність) і 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції та статті 2 Протоколу 4 (свобода пересування), також процесуальний обов’язок провести ефективне розслідування згідно статті 2 Конвенції щодо ймовірних порушень, вчинених як під час бойових дій у період  08-12.08.2008 року, так і після їх завершення (з 12.08.2008 року). Суд також постановив, що Російська Федерація не виконала своїх зобов’язань за статтею 38 Конвенції.

Оскільки рішення щодо застосування статті 41 Конвенції не було прийняте на дату ухвалення основного рішення, Суд відклав його вирішення і запропонував уряду-заявнику та уряду-відповідачу надати свої зауваження. 

З урахуванням того, що основні факти, що призвели до стверджуваних порушень Конвенції, мали місце до 16 вересня 2022 року – дати, коли РФ перестала бути учасником Конвенції, – Суд був компетентним розглядати заявлені вимоги. 

Статтею 58 Конвенції передбачено, що «будь-яка Висока Договірна Сторона, яка перестає бути членом Ради Європи, перестає бути і стороною цієї Конвенції на тих самих умовах». Але «така денонсація не звільняє заінтересовану Високу Договірну Сторону від її зобов’язань за цією Конвенцією стосовно будь-якого діяння, яке могло бути порушенням таких зобов’язань і могло бути здійснене нею до дати, від якої денонсація набирає чинності».  

Cуд також встановив, що він має юрисдикцію розглядати запит Грузії про компенсацію і справедливу сатисфакцію (ухвалити додаткове рішенні від 28.04.2023 року) попри те, що Росія у 2022 році була виключена з Ради Європи, а російська сторона не співпрацювала із судом. Відмова від співпраці РФ не стала перешкодою для винесення додаткового рішення по справі.

Щодо наслідків відмови Уряду-відповідача взяти участь у провадженні, Суд зазначив, що припинення членства Договірної сторони в Раді Європи не звільняє її від обов’язку співпрацювати з органами Конвенції; цей обов’язок триває до тих пір, поки Суд залишається компетентним розглядати заяви, що випливають з дії або бездіяльності, яка може становити порушення Конвенції, за умови, що вони відбулись до дати, коли держава-відповідач перестала бути Договірною стороною Конвенції. 

В справі «Грузія проти Росії (II)» № 38263/08 було встановлено порушення статті 41 Конвенції, яке стосувалось:

• вбивства мирних жителів, підпалів і пограбування будинків в грузинських селах Південної Осетії та в «буферній зоні»; 
• нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження та свавілля; 
• утримання цивільних громадян південноосетинськими силами в підвалі «МВС Південної Осетії» в Цхінвалі з 10 по 27 серпня 2008 року та принизливих дій, які вони зазнали; 
• катувань грузинських військовополонених з 08 по 17 серпня 2008 року в Цхінвалі; 
• перешкоджання поверненню громадян Грузії до їхніх домівок в Південній Осетії і Абхазії; 
• а також невиконання РФ процесуального зобов’язання провести адекватне та ефективне розслідування подій, які мали місце під час активної фази бойових дій (8-12 серпня 2008 року) та після припинення бойових дій (з дати угоди про припинення вогню від 12.08.2008 року). 

Фаза активних бойових дій (з 08 по 12 серпня 2008 року)

Першочерговим завданням для ЄСПЛ при вирішення справи «Грузія проти Росії (II)» № 38263/08  було з’ясувати питання, чи здійснювала РФ ефективний контроль над Південною Осетією з початку війни?

Надаючи пояснення Суду, ані Грузія, ані Росія не заперечували факт існування міжнародного збройного конфлікту. Російська Федерація  підтверджувала присутність її збройних формувань на території Південної Осетії, стверджуючи, що російські війська захищають цивільне населення від агресивних дій Грузії. Обидві держави погоджувались, що до подій цього конфлікту застосовується Міжнародне гуманітарне право.

При вирішенні справи Суд окремо виділив період активних бойових дій (з 08 по 12.08.2008 року) і період після підписання угоди про припинення вогню (з 12.08.2008 року), і до цих періодів Суд застосував різні підходи.

Рішення ЄСПЛ можна умовно розділити на кілька частин. Перша – ЄСПЛ не визнав контролю Росії в Південній Осетії, і відповідно, юрисдикцію РФ на грузинській території на час активних бойових дій в період з 8 до 12 серпня 2008 року. Це означає, що Росія не може бути визнана порушником Європейської конвенції з прав людини, наприклад, права на життя, саме в цей короткий період часу.

Суд вважав, що в разі воєнних операцій, які мали місце під час міжнародного збройного конфлікту, не можна говорити про «ефективний контроль» над певною територією. Сама реальність збройного протистояння та бойових дій між збройними силами противників, які прагнуть встановити контроль над територією в умовах хаосу, означає відсутність контролю над територією» (згідно §126 основного рішення Суду). Також у даній справі має значення, що більшість бойових зіткнень  мали місце у тих зонах, які попередньо знаходились під контролем Грузії.

Задля вирішення питання, ЄСПЛ просив держави надати звіти щодо ведення бойових дій «combat reports», щоб краще зрозуміти характер періоду активних бойових фаз. Суд не встановив, що РФ здійснювала ефективний контроль над територією з 08 по 12 серпня 2008 року, мотивуючи своє рішення тим, що: «… військові операції, які мають місце під час міжнародного збройного конфлікту не можуть у загальному визначати наявність ефективного контролю над територією». 

В рішенні Суд вказує, що потрібно розрізняти ситуацію, коли має місце ефективний контроль через «реалізацію агентами держави своїх владних повноважень та контролю над конкретними особами», і «ефективний контроль над територією» (згідно §136 основного рішення Суду). Суд вважає, що «умови, які він застосував у своїй прецедентній практиці для визначення того, чи була державою здійснена екстериторіальна юрисдикція, не були дотримані щодо військових операцій, які він зобов’язаний перевірити у цій справі, під час активної фази бойових дій в умовах міжнародного збройного конфлікту» (згідно §138 основного рішення Суду).

«…У справі «Грузія проти Росії» (II) була чітка, єдина, безперервна п’ятиденна фаза інтенсивних боїв, під час якої російські війська просувалися на територію Грузії, прагнучи встановити контроль…». Таким чином, Велика Палата мала змогу назвати «п’ятиденну війну» окремою «активною фазою бойових дій» і відокремити скарги, які вона визначила як такі, що стосуються «військових операцій, що проводилися під час активної фази бойових дій».

ЄСПЛ дійшов висновку, що події, які відбулися під час активної фази бойових дій (з 08 по 12 серпня 2008 року) не підпадають під юрисдикцію РФ для цілей статті 1 Конвенції, і визнав цю частину заяви неприйнятною. Відповідно, Російська Федерація не несе відповідальності за порушення прав людини на окупованих територіях Абхазії та Південної Осетії під час найбільш запеклих боїв російсько-грузинської війни у період з 08 по 12 серпня 2008 року. 

Фаза окупації після припинення бойових дій   

Щодо періоду після підписання угоди про припинення вогню, ЄСПЛ досліджував ефективний контроль над територією Південної Осетії за іншим підходом. Суд вказував, що «у цій справі, щоб визначити, чи підпадають оскаржувальні факти під юрисдикцію РФ, необхідно встановити, чи здійснював він «ефективний контроль» у Південній Осетії та в Абхазії і в «буферній зоні». Визначаючи, чи існує ефективний контроль, Суд передусім посилатиметься на силу військової присутності держави в цьому районі» (згідно §164 основного рішення Суду). За висновком Суду, інші показники, наприклад, ступінь військової, економічної та політичної підтримки місцевої підпорядкованої адміністрації, при якій Росія поширювала свій вплив та контроль над територією регіону, також мають значення.

Суд визнав, що відповідно до його прецедентної практики (див. Al Skeini and Others, §§ 138, 142 і прецедентне право, яке там цитується) з того часу, «…коли РФ здійснювала «ефективний контроль» над територіями Південної Осетії та «буферною зоною» після припинення активного ведення бойових дій, вона також відповідала за дії південноосетинських сил на цих територіях, без необхідності  надати докази «детального контролю» кожної з цих дій» (згідно §214 основного рішення Суду).

По суті Суд вказав на те, що РФ несе відповідальність не лише за дії, але і за бездіяльність, тобто пасивне спостереження за тим, як цивільне населення піддавалося жорстокому поводженню, а будинки – підпалам і грабежу. ЄСПЛ розділив позицію Грузії, визнавши відповідальність Росії за тортури і негуманне ставлення до грузинських військовослужбовців і грузинського цивільного населення. ЄСПЛ також ухвалив рішення про відповідальність Росії за нерозслідувані вбивства цивільних осіб, вчинені під час бойових дій в серпні 2008 року.

ЄСПЛ постановив, що Російська Федерація здійснювала ефективний контроль над Південною Осетією, Абхазією та «буферною зоною» протягом періоду з 12 серпня по 10 жовтня 2008 року, дати офіційного виведення російських військ з тієї території, тому Росія може нести відповідальність за порушення прав людини на цих територіях. Після цього потужна присутність Росії та залежність влади Південної Осетії та Абхазії від Російської Федерації свідчили про те, що продовжувався «ефективний контроль» над Південною Осетією та Абхазією. Ці території лишаються підконтрольними Росії, попри  визнання Москвою їхньої «незалежності». 

ЄСПЛ прийшов до висновку, що події, які відбувалися після припинення воєнних дій з 12 серпня 2008 року підпадали під юрисдикцію Російської Федерації для цілей статті 1 Конвенції і визнав прийнятними скарги Грузії щодо порушення РФ низки статей Європейської конвенції під час подій серпня-жовтня 2008 року. 

ЄСПЛ також визнав Росію винною у запровадженні на окупованих територіях «адміністративної практики», під час якої порушувались основні права людини, такі як право на життя, на свободу, на захист власності, на освіту, а також на заборону тортур та приниження людської гідності.

Додаткове рішення щодо справедливої сатисфакції від 28.04.2023 року

Рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Грузія проти Росії (II)» № 38263/08, відповідно до статті 41 Конвенції, було винесено Великою палатою Європейського суду з прав людини, у складі 17 суддів, 28.04.2023 року. Хоча рішення у справі «Грузія проти Росії» Суд оголосив у січні 2021 року, питання виплати компенсацій було винесено на окремий розгляд. 

Правило 44A Регламенту Суду передбачає, що сторони судового розгляду зобов’язані співпрацювати з Судом. Конвенція зобов’язує держави надати всі необхідні умови для належного та ефективного розгляду заяв. Російська Федерація не надала письмових зауважень на прохання Суду, тим самим продемонстрував свій намір утриматись від подальшої участі в розгляді справи.

Згідно з правилом 44 C § 2 Регламенту Суду, «нездатність або відмова Договірної сторони-відповідача взяти ефективну участь у провадженні сама по собі не є підставою для припинення Палатою розгляду заяви».  На підставі наявних доказів суд повинен дійти висновку, що позов був фактично та юридично обґрунтованим. 

Суд прийняв рішення, що припинення членства Договірної сторони в Раді Європи не звільняє її від обов’язку співпрацювати з органами Конвенції. Цей обов’язок діє до тих пір, поки Суд залишається компетентним розглядати заяви, пов’язані з діями чи бездіяльністю, які могли становити порушення Конвенції, за умови, що вони мали місце до дати, коли держава-відповідач перестала бути Договірною стороною Конвенції.

Присудження Уряду-заявнику відшкодування моральної шкоди на користь ідентифікованих потерпілих відбувалось лише на підставі поданих Грузією, з огляду на невзяття Російською Федерацією участі у провадженні.

Суд вирішував питання надання справедливої сатисфакції державі-заявнику у кожному конкретному випадку, беручи до уваги, серед іншого, тип скарги, поданої урядом-заявником, і чи можна ідентифікувати жертв порушень, а також основну мету звернення до суду. Ключовим моментом цієї оцінки було те, що Суд мав переконатися, що держава-заявник подала позови про справедливу сатисфакцію щодо порушень конвенційних прав «достатньо точних та об’єктивно ідентифікованих» груп людей, які стали жертвами цих порушень».

У рішенні Великої палати щодо питання справедливої сатисфакції Суд постановив одноголосно:

(1)   Що держава-відповідач мала сплатити уряду-заявнику протягом трьох місяців  3 250 000 євро у відношенні нематеріальних шкоди, заподіяної групі щонайменше 50 жертв адміністративної практики вбивства цивільних осіб у грузинських селах у Південній Осетії та в «буферній зоні». Також стосовно невиконання РФ свого процесуального обов’язку здійснити адекватне та ефективне розслідування цих вбивств.

Урядом-зявником був наданий список з 116 ймовірних жертв адміністративної практики навмисного вбивства мирних жителів у грузинських селах у Південній Осетії та в «буферній зоні» після припинення активних бойових дій, тобто з 12 серпня 2008 року. З доказів, поданих урядом-заявником, Судом було встановлено, що лише 50 зі списку було вбито за таких обставин. Решта 66 осіб  загинули внаслідок повітряних чи артилерійських атак російських військ під час п’ятиденного збройного конфлікту (8-12 серпня 2008 року) або від мін після припинення бойових дій. Тому для цілей присудження справедливої сатисфакції принаймні 50 громадян Грузії можуть вважатися жертвами такої адміністративної практики. Суд також встановив, що Уряд-відповідач не виконав свого процесуального зобов’язання за статтею 2 щодо проведення належного та ефективного розслідування цих вбивств. Суд присудив Уряду-заявнику одноразову компенсацію у розмірі 3 250 000 євро відшкодування моральної шкоди, завданої цим жертвам. 

(2)   Що держава-відповідач мала сплатити уряду-заявнику протягом трьох місяців  2 697 500 євро щодо моральної шкоди, завданої групі з щонайменше 166 осіб, які постраждали від адміністративної практики нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження та свавільного затримання цивільних громадян Грузії, які утримувались в підвалі «МВС Південної Осетії» в Цхінвалі приблизно з 10 по 27 серпня 2008 року.

З доказів, наданих урядом-заявником, випливає, що лише 166 із списку з 179 осіб дійсно утримувалися в цих підвальних приміщеннях. Суд присудив уряду-заявнику одноразову компенсацію у розмірі 2 697 500 євро відшкодування моральної шкоди, якої зазнали принаймні ці 166 жертв. 

(3)   Що держава-відповідач мала сплатити уряду-заявнику протягом трьох місяців  640 000 євро вішкодування моральної шкоди, заподіяної групі в щонайменше 16 жертв адміністративної практики катувань грузинських військовополонених, затриманих військами Південної Осетії в Цхінвалі з 8 по 17 серпня 2008 року.

З доказів, наданих урядом-заявником, вбачалось, що в протоколі обміну військовополоненими було згадано лише 13 осіб із списку з 44 ймовірних жертв адміністративної практики катування грузинських військовополонених, утримуваних південноосетинськими силами в Цхінвалі в період між 8 та 17 серпня 2008 року, і ще 3 особи загинули під вартою. Суд не встановив існування адміністративної практики, яка суперечить статті 3 щодо тортур грузинських військовополонених, утримуваних абхазькими силами. Суд присудив Уряду-заявнику одноразову компенсацію у розмірі 640 000 євро відшкодування моральної шкоди, якої зазнали принаймні ці 16 жертв. 

(4)   Що держава-відповідач мала сплатити уряду-заявнику протягом трьох місяців  115 000 000 євро відшкодування моральної шкоди щодо постраждалих – групи з щонайменше 23 000 жертв адміністративної практики перешкоджання поверненню громадян Грузії до їхніх домівок у Південній Осетії та Абхазії.

Був наданий список із 31 105 ймовірних жертв адміністративної практики перешкоджання поверненню громадян Грузії до їхніх домівок у Південній Осетії та Абхазії. Було встановлено, що щонайменше 23 000 громадян Грузії стали жертвами цієї адміністративної практики, і Суд присудив Уряду-заявнику одноразову компенсацію у розмірі 115 000 000 євро відшкодування завданої їм моральної шкоди.

(5)   Що держава-відповідач мала сплатити уряду-заявнику протягом трьох місяців  8 240 000 євро щодо відшкодування нематеріальної шкоди, якої зазнала група з щонайменше 412 жертв через невиконання Урядом-відповідачем своїх процесуальних зобов’язань щодо проведення належного та ефективного розслідування загиблі осіб, що відбулося під час активної фази бойових дій.

Був наданий список із 723 ймовірних жертв невиконання державою-відповідачем свого процесуального зобов’язання щодо проведення адекватного та ефективного розслідування смертей, які мали місце під час активної фази або після припинення бойових дій. Щодо смертей, які сталися під час активної фази бойових дій, то згідно з офіційними даними, представленими невдовзі після закінчення збройного конфлікту та не були оскаржені Урядом-відповідачем, грузинська сторона втратила загалом 412 осіб. Суд присудив уряду-заявнику одноразову компенсацію у розмірі 8 240 000 євро відшкодування моральної шкоди, якої зазнали принаймні ці 412 жертв.

Суд також дев’ятьма голосами проти восьми відхилив решту Уряду-заявника позови про справедливу сатисфакцію.

Судом не була присуджена компенсація з приводу ймовірних жертв адміністративної практики підпалу та пограбування будинків у «буферній зоні».

Практика Суду розробила гнучкий підхід щодо доказів, які повинні надаватися заявниками, які стверджували, що втратили своє майно та житло. Однак, якщо заявник не представив жодних доказів права власності чи місця його проживання, його скарги є неспроможними. Докази, надані Урядом-заявником по цій справі, не дозволяли Суду встановити, що будинки, які, як стверджується, були підпалені чи пограбовані, належали особам зі списку (загалом 1408 осіб) або були їхнім домом чи житлом. Відповідно, Суд не мав змоги присудити компенсацію з цього приводу. 

Суд також зазначив, що вимоги Уряду-заявника щодо справедливої сатисфакції за пунктами (b) – список з 26 передбачуваних жертв згвалтування чи інших форм нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження; (d) – список з 552 осіб, які нібито втратили своє майно «внаслідок збройного конфлікту та подальшої окупації території Грузії» шляхом невизначених дій, а не в результаті підпалу та мародерства; (f) –  список з 91 ймовірної жертви нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження та свавільного затримання, які були затримані в інших місцях, – не стосувалися жодного з порушень, виявлених в основному рішенні.  

Суд зауважив, що Комітет Міністрів Ради Європи продовжує нагляд за виконанням рішення Російською Федерацією, яка, відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції, зобов’язана виконати це рішення, незважаючи на припинення свого членства в Раді Європи  (дивись Тимчасову резолюцію CM/ResDH(2022)254 Комітету Міністрів Ради Європи, ухвалену 22 вересня 2022 року, щодо виконання рішення Суду у справі Грузія проти Росії (I)). 

Рішення по справі «Грузія проти Росії (II)» (№ 38263/08) є остаточним і  не може бути оскаржене. 

Посилання на рішення «Грузія проти Росії (ІІ)»  від 21.01.2021 року (англійською мовою) 

Посилання на додаткове рішення «Грузія проти Росії (ІІ)» від 28.04.2023 року 

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.