4 травня 2023 року опублікована доповідь про порушення міжнародного гуманітарного права та права прав людини, воєнні злочини та злочини проти людяності, пов’язані з насильницьким переміщенням та/або депортацією українських дітей до Російської Федерації, підготовлена групою міжнародних експертів в рамках реалізації Московського механізму ОБСЄ (далі – Місія).

Над чим працювала місія, яких висновків дійшла та якими порушеннями супроводжувалися примусове переміщення та депортація українських дітей – проаналізувала Аксана Філіпішина, заступниця керівника аналітичного відділу Української Гельсінської спілки з прав людини.

Від початку повномасштабного воєнного вторгнення РФ на територію України 24 лютого 2022 року, країни-учасниці ОБСЄ втретє задіяли Московський механізм для фіксування масштабів порушень прав людини та  міжнародного гуманітарного права в Україні з боку Росії.

Попередні місії (у березні та травні минулого року) досліджували питання, пов’язані із нападами на цивільне населення, медичні установи, зґвалтування, страти, мародерство з боку російських військових та примусовою депортацією мирного населення до Росії.

Ця Місія працювала над питанням депортації українських дітей на тлі порушень прав людини та гуманітарних наслідків російської агресії проти України через призму міжнародного гуманітарного права та міжнародного кримінального права та права прав людини. 

Мета Місії полягала у зборі, узагальненні та аналізі інформації за вказаною темою з тим, щоб надати інформацію та напрацювати рекомендації  ОБСЄ, а також  національним, регіональним або міжнародним судам чи трибуналам, які мають або можуть мати в майбутньому юрисдикцію щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності, пов’язаних із насильницьким переміщенням дітей в межах частин території України, тимчасово контрольованої або окупованої Росією, та/або  їх депортацією до Російської Федерації.

У звіті здебільшого зібрані факти та висновки, які базуються на раніше опублікованих звітах та доповідях, в т.ч. міжнародних організацій, із вказаного питання, онлайн-інтерв’ю та особистих інтерв’ю з представниками міжнародних організацій та неурядових організацій, правозахисниками, науковцями, представниками юридичної професії та журналістами; а також інтерв’ю з потерпілими та свідками.

Українська Гельсінська Спілка з прав людини була однією із вказаних організацій, чиї експерти надавали інформацію та інтерв’ю  в рамках підготовки звіту Московського механізму.

Нагадаємо, що 17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд (МКС) оголосив про видачу ордерів на арешт президента Російської Федерації Володимира Путіна та Уповноваженої з прав дитини при президенті Російської Федерації – Марії Львової-Бєлової. Обидві особи обвинувачуються у скоєнні двох воєнних злочинів, а саме у незаконному переміщенні та незаконній депортації дітей (за статтею 8(2) підпункти a), b) Римського статуту).  

Як зазначено у звіті, Місія зосередилася на випадках недобровільного переміщення (примусового переміщення та/або депортації) дітей з районів, в яких вони перебувають на законних підставах, в інші райони або в межах території однієї держави, або через кордон на територію іншої держави. 

Експерти наголосили, що під недобровільним переміщенням вважається таке переміщення, якщо: 

• відповідні особи або їхні законні опікуни не дають на нього згоди або якщо початкова згода згодом відкликається;
• або коли переміщення відбувається без підстав, дозволених міжнародним правом. 

При цьому недобровільне переміщення завжди включає елемент примусу, але цей елемент не обов’язково передбачає застосування фізичної або іншої сили і може означати відсутність справжнього вибору жертви щодо її переміщення. В такому випадку також немає значення, чи є переміщення постійним або тимчасовим за своєю природою.

За результатами моніторингу ситуації Місія дійшла таких висновків:

1. Україна та Російська Федерація погоджуються з тим, що велика кількість українських дітей протягом останніх місяців або років були переміщені зі своїх домівок або в регіони України, що перебувають під тимчасовою окупацією Російської Федерації, або на територію Російської Федерації. Цей факт є загальновизнаним і беззаперечним.

2. Інформація про кількість українських дітей, які зазнали примусового переміщення та/або депортації, є невстановленою і значно різниться в різних джерелах – як  російських, так і українських (джерела інформації РФ повідомляють про 738 тисяч українських дітей, які прибули на територію РФ, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини заявляє про 150 тисяч вивезених дітей,  Радниця-уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації оцінює можливу чисельність переміщених дітей у 200-300 тисяч, у Національному інформаційному бюро України у справах військовополонених, насильно депортованих та осіб, зниклих безвісти повідомляють про майже 19,5 тисяч депортованих дітей).

Таким чином кількість дітей, переміщених на тимчасово окуповані території або на територію Російської Федерації, залишається спірною, але і Російська Федерація, і Україна називають цифри в сотні тисяч дітей, включаючи як дітей з батьками або іншими законними опікунами, так і дітей без них.

3. Встановлено три найпоширеніші підстави для переміщення дітей з території України на тимчасово окуповану територію або територію Російської Федерації:  евакуація з міркувань безпеки; передача з метою усиновлення чи встановлення опіки; тимчасове перебування у так званих таборах відпочинку.
4. Українських дітей, які перебувають на тимчасово окупованих територіях або в Російській Федерації, влаштовують в інтернатні заклади або в російські сім’ї шляхом передачі їх на усиновлення, опіку, піклування чи прийомні сім’ї. Зазначені дії є порушенням статті 50 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни.
5. Українські діти опиняються в повністю російському середовищі, включаючи мову, звичаї та релігію, піддаються проросійській інформаційній кампанії, яка часто зводиться до цілеспрямованого перевиховання, а також залучаються до військової освіти. Таке сприяння перевихованню та постійній інтеграції в російські сім’ї підтверджує, що переміщені українські діти дійсно є жертвами депортації в розумінні статті 49 вказаної Женевської конвенції.
6. Більшість випадків відправлення дітей з тимчасово окупованих територій до російських оздоровчих таборів спочатку не були примусовим переміщенням або депортацією, але подальше продовження російською окупаційною владою терміну перебування дітей прирівнюється до недобровільного  переміщення та розлучення сімей, що ставить дітей у ситуацію, подібну до ситуації примусово переміщених або депортованих дітей.
7. В ситуаціях, коли окупаційна влада розлучає дітей з батьками з метою фільтрації, вона порушує зобов’язання за міжнародним гуманітарним правом щодо інтернування дітей разом з їхніми сім’ями. Більш того, розлучення батьків і дітей на фільтраційних пунктах і подальше переміщення дітей інтернованих в інші окуповані райони або на територію держави-окупанта є серйозними випадками недобровільного розлучення сімей. Подальше переміщення таких дітей в інші окуповані райони або на територію держави-окупанта є  явним  насильницьким переміщенням або депортацією в порушення статті 49 Женевської  конвенції про захист цивільного населення під час війни.
8. Росія нехтує своїм обов’язком створити обов’язкові механізми для реєстрації, ідентифікації,  доступу до інформації про дітей та їх місцезнаходження, сприяння їхній репатріації або возз’єднанню із сім’ями. Ця обставина є посиленням тяжкості усіх порушень Женевських конвенцій, пов’язаних із переміщенням та/або депортацією українських дітей.
9. Російська Федерація не лише неодноразово явно порушувала найкращі інтереси цих дітей, але й заперечувала їхнє право на ідентичність, сім’ю, право на возз’єднання зі своєю сім’єю, а також порушувала їхні права на освіту, доступ до інформації, право на відпочинок, дозвілля, ігри, творчість та участь у культурному житті та мистецтві, а також право на свободу думки, совісті та релігії, право на здоров’я, свободу та безпеку. Йдеться про триваючі порушення статей 3, 8, 9, 10, 12, 14, 17, 20, 21, 24, 28, 29, 31 та 37  Конвенції ООН про права дитини.
10. Практика примусового переміщення та/або депортації українських дітей на тимчасово окуповані території та на територію Російської Федерації може становити злочин проти людяності «депортація або примусове переміщення населення».
11. Сукупний вплив  цих численних порушень також викликає дуже серйозні побоювання, що права цих дітей на свободу від катувань і жорстокого поводження та інших нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (стаття 37 (а) Конвенції ООН про права дитини)  були порушені.

Таким чином Місія встановила численні порушення міжнародного гуманітарного права, міжнародного кримінального права та міжнародного права прав людини, зокрема:

– Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни та Додаткового протоколу І (1977 р.) до неї, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів;

– Римського статуту;

– Конвенції ООН про права дитини та Факультативного протоколу до неї щодо участі дітей у збройних конфліктах. 

Узагальнюючий висновок можна сформулювати таким чином: Місія встановила, що примусове переміщення та/або депортація українських дітей на тимчасово окуповані території та на територію Російської Федерації супроводжувалися, починаючи з 2014 року, і продовжують супроводжуватися різними порушеннями Міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини. 

У доповіді також викладено достовірні докази того, що деякі з цих порушень, за умови встановлення відповідальних осіб, можуть становити воєнні злочини та злочини проти людяності, що є порушенням міжнародного кримінального права.

З метою розв’язання ситуації і сприяння поверненню українських дітей, Місія надала рекомендації Російській Федерації, Україні, а також іншим державам та міжнародним організаціям. 

Місія вважає за можливе використати наявні міжнародно-правові механізми, в т.ч. передбачені Женевською конвенцією про захист прав цивільного населення під час війни – залучення до процесу держави-покровительки, використання мандату Міжнародного Комітету Червоного Хрест, Ради ООН з прав людини тощо.

Механізми відповідальності: національна система України, Європейський суд з прав людини, Міжнародний кримінальний суд, а також інші механізми, утворені в рамках наявного повномасштабного вторгнення РФ на територію України, в т.ч. завдяки діяльності Комісії із встановлення фактів.

Як приклад можна нагадати про Міжнародний трибунал для колишньої Югославії, створений в 1993 році з метою переслідування осіб, відповідальних за тяжкі порушення міжнародного гуманітарного права на території колишньої Югославії. Це та сама «Гаага» про яку говориться зараз. Цей трибунал став наслідком застосування саме Московського механізму в 1992 році у відношенні подій на території Хорватії і Боснії. 

Своєю чергою Українська Гельсінська спілка з прав людини продовжує сприяти належній фіксації та збору інформації про злочини РФ в Україні з метою подальшого притягнення до відповідальних усіх, хто причетний до їх вчинення.

Аксана Філіпішина, заступниця керівника аналітичного відділу Української Гельсінської спілки з прав людини

---

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.