Село Правдине опинилось на лінії зіткнення майже одразу після початку повномасштабного вторгнення. В березні 2022 року тут точились запеклі бої, але село все ж зайняли росіяни. Звільнили його восени. 181 дорослий та шість дітей пережили окупацію та обстріли. Про життя в окупації вони розповіли журналістам «Вгору», які зафіксували ці історії разом із документаторами Української Гельсінської спілки з прав людини в рамках ініціативи «Трибунал для Путіна». 

Один із хлопчиків, Микола, наразі ходить у п’ятий клас. Каже, надолужувати йому програму легко, бо скучив за навчанням.

Адже під час окупації навчання припинилося. Загарбники, хоч у селі перебувало лише цивільне населення, одразу зруйнували школу. За словами Миколи, спочатку там у дворі вибухнуло два снаряди, мабуть, з танків. А слідом гелікоптер прилетів і влучив ракетою прямо в приміщення. Добре, уроків тоді вже не було.

Того року у селі випускного теж не було. На місці традиційного напису, який роблять учні після закінчення школи, залишився напис майже дворічної давнини.

Снаряди вибухали й поруч з будинком Миколи. Мабуть, вони були фосфорними, бо від них все навколо одразу спалахувало і згорало вщент. Хлопчик бачив це з власного вікна, бо підвалу в родини немає, тож ховалися в хаті.

Та найбільше злякався, коли батько ледь не загинув.

– Мама повела кіз прив’язувати на випасі та довго не поверталася. Тато захвилювався, пішов її шукати. Вийшов у двір, там його по спині зачепило чи уламком снаряда, чи кулею. Добре, що не дуже. Лише «чиркнуло», – розповідає хлопчик.

Інші діти разом з батьками ховалися від обстрілів у підвалах. Кажуть, постійно хворіли через те, що там було холодно й дуже волого, зі стелі текло, усі ковдри та речі мокріли. 

Батьки намагалися вивезти їх з окупації, домовилися про евакуацію зі знайомими, які мали автівку. Упакували речі, документи, і збиралися вже виходити з дому.  Проте у двір прийшли російські автоматники. 

– Ми зачинилися на замок і заховалися в кімнаті, – розповідає Владислав. – Наче  нікого вдома вже немає. Але вони у замок стрельнули й відчинили двері.  Сказали, що ми вже нікуди не поїдемо. Усі наші речі розстріляли – ми їх у коридорі залишили, коли ховалися. І документи теж прострелили…

Наразі діти, нарешті, можуть спати спокійно у комфорті та гуляти вулицями. Але гуляти – обережно. Бо в траві досі ховаються міни, які залишили після себе окупанти. 

Ця інформація зібрана та зафіксована журналістами «Вгору» разом із документаторами злочинів РФ – адвокатом Української Гельсінської спілки з прав людини та Фонду милосердя та здоров’я Олександром Даниловим. 

Якщо ви теж стали свідком чи жертвою воєнного злочину Росії, повідомте про це. Напишіть нам на пошту: [email protected] або просто залиште контакти й правозахисники з вами зв’яжуться. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі та покарати винних. З початку повномасштабного вторгнення, у рамках ініціативи Т4Р, задокументовано понад 35 тисяч воєнних злочинів Росії проти України. Усі дані документатори вносять у загальну базу, яка оновлюється щодня.

Нагадуємо, що мережа громадських приймалень УГСПЛ надає юридичну допомогу постраждалим унаслідок війни росії проти України, за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Ми працюємо у 18 областях країни. Щоби дізнатися наші контакти, натисніть ТУТ.

Контакти документатора по Херсонській області ініціативи «Трибунал для Путіна»: +38066 94 56 560.