26 жовтня Українська Гельсінська спілка з прав людини провела вебінар «Права людини і права дитини: співвідношення, взаємозв’язок, практичні аспекти». Зустріч зібрала в онлайні освітян, батьків, представників громадських організацій, які працюють з дітьми.  Адвокат, співзасновник Громадської організації «БАТЬКИ SOS» Роман Бондаренко на прикладах пояснив як найчастіше в закладах освіти порушують права дітей і що робити, аби цього уникнути

Що таке права людини та права дитини? 

Коли ми говоримо про права людини, ми в першу чергу говоримо про стосунки держави і людей. Тобто є держава, яка має забезпечувати права, передбачені міжнародними договорами, Конституцією, законами для усіх людей, які знаходяться на території цієї держави.

Щоб зрозуміти, звідки беруться права людини, варто зупинитися на понятті гідності. 

Існує дві гідності:

• Людська (антропна гідність), яку має кожна людина від народження. І, відповідно, людська гідність однієї особи рівна людській гідності іншої особи. Людську гідність неможливо втратити. Людська гідність є невіддільною від людини. Де б людина не була: у парламенті чи у в’язниці, – вона залишається людиною, як біосоціальною істотою.
• Особиста гідність, яку особа отримує протягом життя, коли отримує освіту, досвід, соціальний статус і таким чином виростає у власних очах, чи очах оточуючих.

Основоположним поняттям для прав людини є саме людська гідність, яку мають немовлята, діти та дорослі, незалежно від освіти, досвіду, статусу. Саме з рівності людської гідності і виникає рівність людей, яка закріплена у міжнародних договорах та Конституції України:

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Найчастіші приклади порушення прав дитини в закладах освіти

 Фахівці ГО «БАТЬКИ SOS»  вже 10 років допомагають батькам ідентифікувати порушення прав дитини у закладах освіти, поновити права їхніх дітей та спростувати міф про те, що коли дитина виросте – от тоді матиме права. Насправді права людини дитина має від самого народження.

Наведені нижче права людини вкрай часто порушуються у закладах освіти. Це приклади із реального життя, які, на жаль,  не поодинокі і повторюються з року в рік.

1) Право на життя (ст.2 Європейської конвенції з прав людини – ЄКПЛ, ст.6 Конвенції про права дитини, ст.27 Конституції України).

У школі можна говорити про реалізацію цього права через створення безпечного освітнього середовища. У першу чергу – це відремонтовані школи. Причому, відремонтовані не батьками за допомогою підручних матеріалів, а фаховими працівниками – з дотриманням усіх вимог і оформленням необхідних документів. Адже «батьківські» ремонти не раз ставали загрозою для життя та здоров’я дітей: підвісні стелі, що падають, матеріали, які викликають головний біль і нудоту, освітлення, що псує зір тощо.

Величезною проблемою є дотримання протипожежної безпеки у закладах освіти: турнікети, що ускладнюють швидку евакуацію дітей, замкнені запасні виходи, відсутні протипожежні сигналізації тощо.

Нині до комплексу проблем додалися і укриття. Часто місцева влада, прагнучи якнайшвидше відновити очне навчання, допускає використання укриттів, які не відповідають встановленим вимогам.

2) Право не піддаватися катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню  (ст.3 ЄКПЛ, ст.27 Конвенції про права дитини, ст.28 Конституції України).

На жаль, жорстоке поводження та булінг (фізичне чи психологічне насильство) –  найпоширеніші порушення у закладах освіти. Є кричущі випадки, як от вчителькою написана оцінка на лобі дитини, чи заклеєний скотчем рот, бо дитина ніби-то багато розмовляла на уроці. Така поведінка педагогів щодо дітей просто не вкладається в голові. Проте зовсім не поодинокі випадки і побиття вчителем дитини. Дуже часто ми чуємо про крики, приниження, обзивання. «Дисципліна у класі», якою її уявляють вчителі часто не передбачає для дитини можливості випити води чи відвідати туалет під час уроку.

Судова практика в Україні вже поповнилася справами, коли вчителі, звільнені за аморальні проступки, безуспішно намагалися поновитися на роботі – суди, включно з Верховним Судом, відмовили їм у поновленні на роботі. До прикладу, справа вчительки Макаренко із Черкас, звільненої  за приниження гідності учнів (справа №712/1998/17) чи вчителя звільненого за те, що не відпускав дитину в туалет (справа №349/51/13-ц).

3) Нікого не можна тримати у рабстві або в підневільному стані (заборона рабства і примусової праці) (ст.4 ЄКПЛ, ст.36 Конвенції про права дитини ст.43 Конституції України, п.5 ст.54 Закону України «Про освіту», Санітарний регламент для закладів загальної середньої освіти).

«Привчити дитину до праці» – таке виправдання можна почути щоразу, коли  в системі освіти дітей примушують виконувати роботу дорослих. Наприклад, щоб зекономити на зарплатні прибиральниць (ба, гірше – «мертві душі» у штаті), дітей «привчають» щодня мити свої навчальні кабінети. Або ж систематичні чергування у їдальні замість уроків. Навіть зміни, внесені у санітарний регламент, де тепер вписана пряма заборона примушувати дітей до такої праці не дуже суттєво змінила ситуацію. Погане не лише саме порушення, а й те, що його виправдовують «педагогічним прийомом». 

 4) Право на повагу до сімейного і приватного життя (ст.8 ЄКПЛ, ст.16 Конвенції про права дитини, ст.32 Конституції України).

Заклад освіти є власником сили-силенної персональних даних дітей та їхніх батьків. Освітяни знають про місце проживання, матеріальний стан родини, місце роботи батьків, стан здоровʼя дитини тощо. Частину цієї інформації батьки надають у документах, які вимагає законодавство, а частину діти розповідають самі через свою відкритість і довірливість. Натомість, часто учні стикаються з тим, що інформація про стан їхнього здоровʼя стає відомою не лише всім вчителям, а й учням і навіть їхнім батькам, або ж проблеми в родині стають приводом для знущань та докорів. 

Також є непоодинокі випадки обшуків особистих речей дитини педагогічними працівниками. Звісно, вони відбуваються під ширмою «турботи про безпеку дитини», проте від того не стають законнішими.

Часто зустрічається вимога пояснювати докладно причини відсутності дитини у закладі освіти, хоча законодавство не містить такої вимоги, достатньо формулювання «за сімейними обставинами». 

5) Право на рівність та недискримінацію (ст.14 ЄКПЛ, ст.2, ст.8 Конвенції про права дитини). Право на індивідуальність (ст.8 Конвенції про права дитини, ст.300 Цивільного кодексу України).

Нетерпимість до індивідуальних проявів дітей у закладі освіти цілком можна розцінювати як рудимент радянського минулого. На жаль, загальна освіта – дуже консервативна галузь, тож принцип «завжди так було» у школах часто важливішим за норми законів. До прикладу, Указ Президента про шкільну форму було скасовано ще 2019 року, проте він не позбавив  бажання деяких педагогів бачити дітей однаковими. Замість шкільної форми почали вимагати «діловий стиль». Найгірше, що ніде не прописано, що саме є отим «діловим стилем» (у дітей!), тож вимоги формуються з особистих уявлень педагога чи керівника закладу. Такі вимоги самі по собі є порушенням, але призводять до ще гіршої ситуації, коли у закладі вигадують покарання за їх недотримання. Звідси маємо випадки недопуску учня до занять, відрізане вчителем волосся дитини, примусове змивання макіяжу учениць та інші (не кращі) прояви.

Дискримінація учнів найчастіше відбувається за майновою ознакою і зазвичай починається словами «твої батьки не здали гроші, тому…» Тому учня посадять за поламану парту (батьки не здали гроші на нову), не дадуть шматок торта на святкуванні, яке влаштували під час уроків, дитина не отримає завдання, бо воно з «платних зошитів» тощо. Найгірше, що значна частина суспільства сприймає це порушення як прояв справедливості, бо ж ті батьки не заплатили, то чому вони мають користуватися благами, які оплатили інші. 

6) Право на освіту (ст.2 першого протоколу до ЄКПЛ, ст.28 Конвенції про права дитини, ст.53 Конституції України).

Варто нагадати, що в Україні повна загальна середня освіта є обов’язковою. І держава має обовʼязок забезпечити рівний доступ до освіти усіх дітей незалежно від статі, соціального статусу тощо. І саме позбавленням права на освіту карають дітей, якщо батьки не здали гроші, якщо діти не так одягнені, не принесли довідку тощо. Тобто, виставляються якісь умови для доступу до освіти, яка насправді є обовʼязковою і безкоштовною. І з початком онлайн-навчання, яке в принципі має полегшити доступ до освіти, перелік таких вимог лише зріс – не під тим імʼям зайшов на урок, не увімкнув камеру, навіть примудрилися виганяти учня з онлайн-уроку за погану поведінку.    

7) Право на медичну допомогу (ст.24 Конвенції про права дитини, ст.49 Конституції України).

Випадки травмування у дитячому колективі неминучі. Проте, схоже, що і у сфері надання медичної допомоги у закладах освіти не минулося без травми радянського минулого, коли хороша статистика була важливіша за життя і здоровʼя дитини. Інакше ніяк не пояснити випадки, коли учнів з переломами кінцівок, струсами мозку, отруєннями тихенько відправляли додому, та ще й просили батьків не повідомляти у лікарні, що інцидент трапився у школі. Тобто, попри усі закони та навіть інстинкти – допомогти постраждалій дитині, – гору брав страх бути покараним самому за те, що дитина травмувалася у школі. Звідси маємо численні випадки ненадання домедичної допомоги, коли швидку не викликали, а батьків  не повідомили . І всі ці дії лише погіршують стан дитини, збільшують кількість порушень, за які точно працівникам закладу освіти  доведеться відповідати.

8) Право на свободу світогляду і віросповідання. Свобода вираження поглядів (ст.9, ст.10 ЄКПЛ, ст.14, ст.12 Конвенції про права дитини, ст.34, ст.35 Конституції України, ст.31 Закону України «Про освіту»).

Школа – це найкоротший шлях до розуму і свідомості людини. Тут закладаються не лише знання, а й світогляд на довгі роки наперед. Саме тому політики і церква завжди прагнуть отримати доступ до поширення своїх переконань у закладах освіти. І саме тому українське законодавство прямою нормою забороняє провадити будь-яку агітацію у школах і одним, і іншим. Проте, використання педпрацівників, як адмінресурсу, зовсім не новина під час кожних виборів. А представники церкви охоче відвідують урочистості у школах. Хоча, слід визнати, що релігійна експансія у закладах освіти успішніша, аніж політична. Адже такий факультативний предмет як «християнська етика» досить популярний у школах. Переважно тому, що батькам «забувають» повідомити, що його вивчення може бути виключно за заявою батьків. Або ж цей предмет опиняється посеред навчального дня, коли дитині просто нікуди подітися, окрім як іти на урок «християнської етики». Можна також згадати курс «Основи сімʼї»  для старшокласників, підручники з якого викликали шквал критики експертів через засилля релігійних догм у ньому. Не буде зайвим у цьому контексті нагадувати, що школа має надавати учням виключно достовірну і наукову інформацію та факти і не позбавляти їх права самостійно визначатися щодо вірувань та переконань.

9) Право на повагу до приватної власності (ст.1 першого протоколу ЄКПЛ, ст.41 Конституції України).

З розвитком і доступністю технологій, власні гаджети учнів стали у системі освіти не помічниками, а конкурентами вчителю. А борються з цими конкурентами у різний спосіб, переважно заборонами. Або на рівні адміністрації закладу, або кожен вчитель персонально. Тож випадки, коли у дітей відбирають телефони (чи особисто, чи увесь клас складає телефони в коробку) досить поширені. Так само дорослий працівник школи може «конфіскувати» будь-яку річ дитини, яку вчитель вважає недоречною у школі (прикраси, нешкільні книги, іграшки тощо). Хоча ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним, незалежно від того, йдеться про дитину, чи про дорослого.

10) Право на свободу та особисту недоторканність (ст.5 ЄКПЛ, ст.29 Конституції України).

«Дзвінок для вчителя» – ви ж памʼятаєте таке зі шкільних часів? Так от, у деяких вчителів досі дзвінок тільки для них самих. Попри те, що шкільний розклад складається із дотриманням санітарних вимог, які вказують, що дитині потрібна перерва для активного відпочинку.

Затримання дітей у школі після уроків теж не рідкість. Для написання контрольної, яку учень пропустив, для прибирання класу, чи ще з якоїсь причини. Звісно, у кожному такому випадку діти могли б встати і піти, але це буде сприйнято як «неповага» до педагога. Хоча це лише право дитини піти додому чи на перерву. Тож, краще вчителю поважати закони і права дітей, аби не змушувати учнів вдаватися до демонстрації свого ставлення.

Як зменшити порушення прав дітей: поради експерта

Використовуйте  для оцінки своїх вчинків ефект бумеранга. Найкращий спосіб перевірити, чи порушуєте ви права дитини, чи ні – спробуйте уявити, що так поводяться з вами. Наприклад, чи може директор вчинити з вами так на педраді, чи може так з вами вчинити колега?

Забути про радянський вислів: «Немає прав без обов’язків». Є.

Вказані вище права людини не кореспондуються жодними обов’язками людини для здобуття цих прав. Тобто, людині не потрібно виконувати якісь дзеркальні обов’язки, щоб отримати права людини. Бо вони, ці права, є у людини від народження.

Немовля має право на життя? Має. Який у нього обов’язок, щоб отримати право на життя? Жодного.

Дитина має право не піддаватися жорстокому або такому, що принижує гідність, поводженню? Має. Який обов’язок має виконати дитина, щоб не зазнавати такого поводження? Жодного.

Дитина право на повагу до приватного життя? Має. Повинна вона, щось робити, щоб отримати це право? Ні.

Автор: адвокат, співзасновник Громадської організації «БАТЬКИ SOS» Роман Бондаренко

Матеріал підготовлено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка впроваджується УГСПЛ.

---

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube

---

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.