Зняття напруги під час масових акцій, перемовини з організаторами, дослідження ризиків, сприяння діалогу та мінімізація можливих сутичок. Це – не просто поліція. Це – поліція діалогу та її основні задачі. Про те, як працює відносно новий в Україні підрозділ говоримо із керівницею відділу превентивної комунікації головного управління Нацполіції Вікторією Азаровою та її заступником Тимуром Брикульським.

Звідки пішла назва “поліція діалогу”, за штатним розкладом це ж відділ превентивної комунікації Нацполіції?

Тимур Брикульський: Спочатку в нас були лимонні жилети та назва “антиконфліктна група”. Відчувалося, що суспільство не зрозуміло цієї назви. Нас запитували, мовляв, ви конфлікти створюєте чи ще щось? Фактично через це ми двічі змінювали свою назву. Були спроби  називатися “поліція комунікації”. Ця назва також не виявилася вдалою. Не знаю чому, але люди питали: “Ви що комунікуєте десь там під землею?”.

Вікторія Азарова: Після цього ми спробували назву — “поліція діалогу” і вона прижилася. Поліція діалогу – це скандинавська модель. Вперше така поліція запрацювала в Данії у 1993 році. Потім була Швеція, коли у Гетеборзі проходив саміт ЄС у 2001 році та відбувались масові заворушення. Поліція діалогу виявилася дуже ефективною. Швеція почала досліджувати, як застосовувати поліцію діалогу під час великих масових подій у Європі, де були сутички. Мова йде й про футбольні матчі і про великі протестні акції. Три роки тривали ці дослідження і як наслідок була розроблена спеціальна поліцейська тактика, яка включала також роботу поліції діалогу. Тобто історія давня і от саме у скандинавів на жилетках написано “поліція діалогу”. А ось у чехів та словаків – “антиконфліктна група”. Якщо говорити про назву, то ми йшли шляхом спроб та помилок. Дійсно, по штатному розпису ми називаємося “підрозділ превентивної комунікації”. Але уявляєте це на жилетах? Ось коли ми написали на жилетках “поліція діалогу”, тоді це почало сприйматися дуже добре. Бо всі розуміють, що діалог – це значить розмова.

Готуючись до інтерв’ю, я перевіряла інформацію про жилети, і побачила, що в звичайному інтернет-магазині можна придбати точно такий жилет “поліція діалогу” за близько 1000 грн. Це ризик, що будь-хто може ним скористатися. Що окрім цих жилетів відрізняє поліцейських вашого підрозділу?

Вікторія Азарова: Наші співробітники окрім жилетів, також мають посвідчення, а також поліцейський жетон.

Тимур Брикульський: До речі, чому ці жилети саме сині. Тому що, в нас по Києву є багато служб, які в однакових кольорах. Якщо взяти чорний колір, то в них працюють оперативно-слідчі групи, у малинових кольорах – паркувальники та інші. Щоби не дезорієнтувати людей, ми обрали синій.

В скандинавських країнах все почалось ще у 90-х роках, в Україні ж відносно недавно. Як ви почали працювати? Яким було перше завдання?

Тимур Брикульський: Сама ідея поліції діалогу почалася із пілотного проєкту у липні 2017 році. В нас є відповідне розпорядження Кабінету міністрів, яким передбачено утворення в штаті поліції, так званих “перемовників”. Це наслідок співпраці Кабінету Міністрів, Міністерства внутрішніх справа і Консультативної місії Європейського союзу.

Вікторія Азарова: Першим випробуванням стала робота під час акцій в Одесі 2 травня 2018 року. Ми туди були направлені у відрядження та працювали із відділом превентивної комунікації Одеси. Акції проходили у зв’язку із трагічними подіями в Одесі 2 травня 2014 року, коли відбулися сутички та масові заворушення між проукраїнськи налаштованими громадянами, ультрас футбольних клубів «Чорноморець» та «Металіст» з одного боку й проросійськими учасниками з іншого. З березня 2019 року ми нарешті стали не пілотним проєктом, а запрацювали повноцінно по майже всіх великих містах України.

Скільки зараз людей залучено та працюють в поліції діалогу?

Вікторія Азарова: Офіційний штат нашого підрозділу – 12 поліцейських. Крім того, в нас є два підрозділи при двох загонах особливого призначення. Зокрема, десять людей у загоні особливого призначення обслуговують увесь урядовий квартал. Також створені групи поліції діалогу в кожному районі, але вони працюють позаштатно, це означає що люди залучені на своїй основній роботі. Їх по п’ять поліцейських у кожному районі. Ми їх залучаємо на великих подіях або коли потрібно знати місцевість. Взагалі ж по всій Україні на сьогодні працює 200 поліцейських діалогу.

Тимур Брикульський:  Також хочу сказати, що в нас була рекомендація, що не менше 30% від складу мають бути жінки, що відповідає європейській практиці.

Як відбувається робота поліції діалогу на практиці? Уява малює чомусь тільки розмови, чи дійсно це так?

Тимур Брикульський:  Якщо заплановане мирне зібрання, як наприклад КиївПрайд, і водночас в нас є інформація, що готується контрзібрання, то ведемо комунікацію із одною стороню і з іншою. Це відбувається під час робочої зустрічі або в телефонному режимі. Ми заборонити нічого не можемо,  як поліція, це може зробити тільки суд, але ми роз’яснюємо права і наслідки їх недотримання. Ми не можемо обмежити те, як себе позиціонують противники ЛГБТ-спільноти. Наша ціль – це забезпечити належним чином життя і здоров’я усіх під час проведення заходів. Ми працюємо і з одними, і з іншими.

–Якщо одні із них, зокрема, праворадикальні рухи, проявляють агресію, хіба можливий діалог?

Вікторія Азарова: За два роки ми ще жодного разу не зіштовхували їх умовно чолами. Ми окремо, напередодні Маршу, зустрічаємося із представниками КиївПрайду. Так само окремо зустрічаємося і спілкуємося із радикалами. Тут варто зазначити, що це не тільки радикальні організації, це ще й релігійні, християнські. Але ми пропонували такий формат діалогу, щоби їм за нашої участі поспілкуватися. Тому що якщо не почати діалог, не можливо прийти до якихось домовленостей. Коли ми проходили навчання, нам говорили, що ми можемо здійснювати таку комунікацію. Звісно, якщо бажання зустрічатися не має, то ніхто не може примусити.

Як має проходити така зустріч, якщо існує небезпека для ЛГБТ-активістів?

Вікторія Азарова: Ми пропонували зустрітися не на самому КиївПрайді, а окремо, на базі КМДА, щоби там були і представники міської влади, і поліція. Згідно Конституції України в нас всі мають право на свободу слова. Якщо проходить мирна акція і на цей же день є інші заявки на акції, то ми маємо приходити до якогось консенсусу. Йдеться про окремі маршрути.

Якщо ж не має згоди, то ми пропонуємо варіант “розмежування”. Ми розділямо два заходи. По міжнародним нормам демократичних країн, головна вимога: щоби вони один одного бачили, могли чути, але не могли вчинитися протиправні дії. Це правило називається “бачити і чути”. Якщо протиправні дії вчиняються, то вже починає діяти кримінальне або адміністративне законодавство.

Тимур Брикульський:  Є чотири основні принципи, якими ми користуємося під час проведення мирних зібрань. Вони засновні усі на теорії соціальної ідентичності. Її вивела група вчених, після досліджень сутичок під час масових акцій. Це сприяння, володіння інформацією, комунікація та диференційований підхід.

 –Що означає на практиці такий диференційований підхід?

Тимур Брикульський:   Це виявлення найбільш активних учасників серед натовпу.

Вікторія Азарова: Ми не можемо відтісняти увесь натовп. Раніше пам’ятаєте як в нас було? Поліція не розбирається під час масових акцій. Якщо заходить поліція, вона відтісняє увесь натовп. Зараз наша задача – це не забезпечувати напряму безпеку і порядок. Наша ціль, як поліції діалогу, сприяти проведенню мирних заходів.

Що означає сприяння? Ми допомагаємо учасникам висловити свої думки. Попередньо ми проговорюємо ризики, тобто згадуємо, як проходили попередні подібні події, які були загрози. Коли обговорюємо маршрут, завжди пропонуємо додаткові варіанти. У випадку, коли є загроза – ми вчасно маємо вивести запасним маршрутом цю багатотисячну колону, щоби мінімізувати сутички. Обговорюється дуже широке коло питань: побудова колон, хто лідери цих колон, чи будуть волонтери. В нас це називається – “модель ризиків та загроз”. Ми не можемо заборонити, але ми можемо рекомендувати і радити.

Тимур Брикульський: В нас є група людей. Будь-яка група не може бути однорідною. Там можуть бути релігійні фанати, неформальні лідери або певні меншини. Там також можуть бути діти, підлітки, люди з інвалідністю. Щоби не розбурхувати увесь натовп, коли хтось починає провокувати, насамперед, повідомляються про загрози старші люди, діти, люди з інвалідністю. Далі вже починають працювати спецпідрозділи, які заходять в натовп і витискають цих провокаторів. Бувають такі моменти, коли на цій стадії в нас вже є тісне співробітництво з організаторами або із неформальними лідерами, ми можемо до них підійти й сказати: “Пробуйте усунути цю ситуацію самі, щоби не вводити сюди поліцейських у спецодязі”.

Тобто сама поліція діалогу ніколи не працює під прикриттям у натовпі й без синіх жилетів?

Вікторія Азарова:  Це питання, до речі, підіймалося в європейських країнах, коли там намагалися використовувати поліцію діалогу, як підрозділ розвідки для отримання інформації. Поліція діалогу в Україні так не працює, ми маємо тільки відкритий діалог. Ми спілкуємося виключно відкритими каналами зв’язку. Тобто ми не можемо, знаходячись у натовпі, передавати інформацію, яка не стосується нашої діяльності. Існують певні етичні норми. Бо потім з нами не захочуть працювати, втрачається довіра. Про це також знає наше керівництво.

Яке відношення взагалі керівництва Нацполіції до підрозділу поліції діалогу? Вважають вас повноправною частиною роботи поліції?

Вікторія Азарова: Начальник поліції міста Києва Андрій Крищенко із самого початку був ініціатором створення поліції діалогу та нас підтримував. До цього, звісно, сиділи і думали, що можна зробити, щоби мінімізувати присутність сили на масових заходах, а також мінімізувати конфлікти, які можуть виникати між натовпом та поліцією.

Потім дослідили досвід європейських країн і побачили, що він може бути застосований в Україні у вигляді діяльності підрозділу поліції діалогу. Близько року тривало листування та погодження. З самого початку створення на нас дивились, щоби зрозуміти як цей проєкт взагалі буде працювати. Важливо було зрозуміти, чи підуть люди на контакт, чи будуть вони з нами спілкуватися. Це були серйозні побоювання і важливість напрацювати наших міжособистісних відносин. Коли вже побачили, що дійсно завдяки нашій роботі, йде зниження рівня небезпеки, то ми стали повноправною частиною.

Ви виміряли ці показники? Як можна зрозуміти, що знизився рівень небезпеки і мінімізувалася шкода?

Тимур Брикульський:    Не можна вивести якусь конкретну статистику. Ми самі це відчуваємо, а також спираємося на відгуки організаторів. Фактично зараз у Києві відбувається дуже багато акцій протестного характеру.

Вікторія Азарова:  Нас залучають практично кожного дня, інколи навіть на кількох акціях. Наприклад, сьогодні ми працювали на ланцюжку з’єднання на мосту Патона з нагоди Дня соборності України. Також сьогодні було дві ходи, одна пам’яті Михайла Жизневського, а друга присвячена знову ж таки Дню соборності. Взагалі акцій кожного дня ще більше, але ми втручаємося тільки там, де можуть бути певні ризики. Це десь близько 80% від загальної кількості. Наприклад, коли мова йде про участь радикальних організацій. Важливо додати, що ми існуємо не тільки для того, щоби умовно усіх заспокоїти, ми також можемо надати медичну допомогу чи консультацію. Ми також залучаємося до зустрічей для налагоджування комунікації із представниками державної влади.

Як поліція діалогу допомагаєте в комунікації громадян із державною владою?

Тимур Брикульський:  Це налагодження комунікації громадян із Кабінетом Міністрів України, Офісом Президента, всіма міністерствами і відомствами, Офісом Генерального прокурора. Наприклад, ми працюємо на мітингах під Офісом Президента, коли люди хочуть передати якесь звернення чи поспілкуватися із представниками влади. В залежності від піднятих питань, їх серйозності, виходять представники Офісу Президента, ми сприяємо цьому діалогу. Ми також працювали на НСК «Олімпійський» під час президентських дебатів.

Якщо зараз озирнутися на те, як пройшов 2019 рік для поліції діалогу, які три досягнення ви можете назвати для себе?

Вікторія Азарова: По-перше, у 2019 році ми запрацювали вже не як проєкт, а як повноцінний підрозділ, була підписана наша концепція по якій ми працюємо. По-друге, це те, що ми вийшли за рамки Києва і зараз працюємо по всій Україні. Третє, це те, що ми почали впроваджувати курс навчання наших співробітників.

Серед викликів минулого року, була багато подій з теми прав ЛГБТ-спільноти. Наприклад, вперше пройшла в Україні лесбійська конференція. Чому вирішили її провести? Бо з точки зору безпеки, Марш жінок показав, що це можливо, він проходив з найменшими конфліктами, ніж це було раніше.

Які виклики ви бачити для роботи поліції діалогу у новому 2020 році? Які можуть бути складнощі?

Вікторія Азарова: Зараз ми серйозно працюємо над помилками, яких допустили. Тому один із викликів, це недопущення і не повторення цих помилок під час найбільших акцій у майбутньому. Якщо у цьому році отримаємо кращі показники у порівнянні із 2018 і 2019 роком, це вже буде досягненням. Друге завдання — це мирне проведення місцевих виборів та наша робота під час цих подій. Важливим також є наш подальший розвиток. Зараз в нас готується серйозний тактичний документ. Він був ініційований консультативною місією Європейського союзу. Це інструкція по діях поліції при проведенні мирних зібрань.

Хіба раніше така інструкції не існували у вашій роботі?

Вікторія Азарова: Були, але тепер вони будуть відповідати демократичним нормам європейської країни.

Тимур Брикульський: В Україні, окрім Конституції фактично не має законів з цього питання. В інших країнах діє закон про мирні зібрання, де чітко визначено хто і за що відповідає, від поліції й організаторів до учасників.

Що, на Ваш погляд, сьогодні потрібно, щоб заходи за участю ЛГБТКІ-спільноти проходили без насилля до, під час та після їх проведення?

Тимур Брикульський: Постійний діалог в суспільстві, між учасниками акцій та контрзібрань, постійна комунікація між правоохоронцями, представниками органу місцевого самоврядування, державної влади.

Інтерв’ю: Єлизавета Кузьменко

Фото надані Поліцією діалогу

Джерело Юридична Газета

Підготовлено за підтримки Freedom House в Україні.