Сім’ю Кобилівських повномасштабне вторгнення застало в Маріуполі. Артем, Олена та їхня дворічна донечка в перший же день виїхали з міста, яке опинилось під обстрілами. Це допомогло їм вижити, але вони не уникли окупації, під час якої Артема забрали в полон. З тих пір дружина його не бачила. Свою історію Олена розповіла документаторам Української Гельсінської спілки з прав людини, які збирають факти воєнних злочинів в межах ініціативи «Трибунал для Путіна». А адвокати УГСПЛ звернулись з цим кейсом до Європейського суду з прав людини. 

Цивільний у полоні

– 24 лютого, коли почалось повномасштабне вторгнення, я хворіла на коронавірус і зранку була в лікарні. Коли ми приїхали додому, було дуже голосно – вибухи були поруч. В Маріуполі вже були прильоти, казали, що можуть вимкнути світло, а в смт. Ялта в будинку батьків була піч, то ми поїхали туди. Коли ми туди приїхали, комунікацій вже не було, магазини не працювали. 5 березня в село зайшли війська «ДНР». Ми не ризикували виїжджати одразу, хоча й хотіли. А потім казали, що потрібна фільтрація. Чоловік, колишній атовець, її б не пройшов. Так і лишились в Ялті.  

24 березня до нас прийшли з перевіркою люди у військовій формі з автоматами. Їх було п’ятеро. Шукали чинних та колишніх військових. Двоє зайшли в будинок, один стояв біля входу на вулиці, ще двоє – за воротами.

Перевіряючі взяли паспорт Артема і спитали, чому в нього миколаївська прописка, що він робить в Ялті? Він сказав, що живе в Маріуполі. Його спитали, де він служив, де його військовий квиток. Артем відповів, що служив в морській піхоті, а квиток згорів в Маріуполі. Йому сказали: «Якби ти був «азовцем», ми б тебе на місці розстріляли». Його повністю роздягли, подивились тату, а в нього на спині – «Спаси и сохрани». Військові запитали, чому він зробив таке тату. Артем відповів, що просто так і жодного сенсу воно не несе. Тоді йому сказали, що поїде на фільтрацію. Його забрали. 

Оленівка та Донецьк

– Через 15 хвилин як його забрали, я набрала Артема. Слухавку підняв не він. Чоловік на тому кінці сказав: «Не переживайте, зараз ми його перевіримо і через годину він буде вдома». Але за годину він не повернувся. 

Я дізналась, що полонених тримають в селищній раді. Поїхала туди. Їх тримали в кабінеті – було чоловік 15 колишніх військовослужбовців. Я встигла поговорити з Артемом. Він сказав, що висока ймовірність, що його відвезуть у Мангуш. Військові, що охороняли полонених, сказали мені, що завтра зранку Артема відпустять. Але з того часу я його так і не бачила. 

Через три тижні я дізналась, що скоріше за все усіх полонених тримають в Оленівці. Там само був і мій кум, якого забрали 25 березня. Я не могла поїхати туди, бо вимагали фільтрацію, тому попросила куму з’їздити. З Оленівки Артем передав записку, що він – живий та здоровий. Полонених там протримали ще місяць, я змогла йому передати дві передачки, а потім його перевели в Донецьк в СІЗО. 

В травні ми з татом поїхали додому в Маріуполь – взяти речі, бо ми виїжджали, залишивши усе. Проте ми нічого так і не взяли, бо квартира вигоріла ущент. 

По дорозі з Маріуполя ми заїхали на фільтрацію. Мені потрібна була фільтрація аби поїхати в Оленівку. Я звернулась до військового, який там стояв, казала, що мені терміново потрібно потрапити на фільтрацію, бо дитину треба відвезти на огляд в Донецьк. Він відвертався, відходив, але коли я сказала, що готова заплатити, сказав приїхати на наступний день зранку. В Мангуші на той час черга на фільтрацію була в 5 тисяч людей. А я приїхала на наступний день і швидко її пройшла за гроші. 

15 травня поїхала в Донецьк в СІЗО. Напередодні подзвонила і спитала, чи можу привезти передачу, сказала що чоловік – цивільний. Мені дозволили. Але, коли я була на місці і підійшла до віконечка, жіночка-працівниця СІЗО подивились на прізвище чоловіка і каже хамовито: «Йому передача не дозволена». Я спитала, коли ж дозволять. Сказали, що ніколи.  

Через тиждень я знову поїхала до чоловіка, але мені сказали, що його в СІЗО нема. Я зателефонувала в Оленівку, сказали, що чоловік в Донецькому СІЗО. За тиждень я знову приїхала і мені повідомили, що в Донецькому СІЗО його нема.  

Пошуки чоловіка

– В Донецьку в службі виконання покарань я написала заяву про зникнення чоловіка. Через два місяці отримала відповідь. На момент запиту Артем був в Донецьку. Я найняла адвоката з «ДНР». Він обіцяв, що зможе потрапити до Артема. Але це було не так, його не допустили. Через півтора тижні адвокат надіслав папірець з генеральної прокуратури «ДНР» про те, що Артема звинувачують в тероризмі за статтею 232 – йому загрожує від 5 до 10 років позбавлення волі. А потім адвокат сказав, що ніби-то чоловік ще раз проходив фільтрацію і з нього зняли обвинувачення. І він проходить як військовополонений. З адвокатом я розірвала контракт, бо його не допускали до чоловіка. Я почала писати на міністерство юстиції «ДНР», вони відповіли, що Артем – в Горлівці. Його утримують як військовополоненого. Також я маю відповіді уповноваженого з прав людини «ДНР» про те, що термін утримання військовополонених від 5 до 10 років. Я ці документи відправляла в СБУ. 

Скарга в ЄСПЛ 

1 лютого жінка виїхала з окупації. Чоловік Олени досі перебуває в полоні. Олена звернулась до юристів Української Гельсінської спілки з прав людини. Вони задокументували цю історію. Офіційно доля Артема невідома. 

– Єдиний доказ місця його перебування  – документ, наданий «ДНР». А його захоплення не підтверджене ані документами від РФ (тобто, від визнаної держави), ані Міжнародним комітетом Червоного хреста. РФ довго позиціонувала «ДНР» як незалежну державу, у справи якої вона не втручається, тож ігнорувала будь-які заяви щодо нього, скеровуючи їх до органів «ДНР». Отже, отримати офіційну відповідь щодо місця і підстав його утримання від визнаного суб’єкта було неможливо. Тому його юридичний статус нині – особа, яка, ймовірно, перебуває у полоні, – пояснює юристка Центру стратегічних справ УГСПЛ Олена Куваєва. – З точки зору міжнародного права, Артема не можна вважати комбатантом, а отже навіть називати його полоненим чи обмінювати у класичному розумінні – не зовсім коректно. Він є цивільним заручником, незважаючи на те, що у «ДНР» вважають військовополоненим (посилаючись на постанову Держкомітету оборони «ДНР») . Утримують його фактично без жодної юридичної на те підстави, а отже – мали б просто звільнити, припинивши порушення його прав. 

По цій справі юристка Олена Куваєва підготувала та направила скаргу в Європейський суд з прав людини. 

– У межах цієї справи ми спочатку звертались до ЄСПЛ із проханням застосувати термінові заходи, повідомити про місцезнаходження пана Артема та звільнити його. За потреби – надати медичну допомогу. Наші клопотання були задоволені  і направлені урядам РФ та України для виконання і відома відповідно, – розповідає юристка. – Російська Федерація не надала жодної відповіді. Україна ж повідомила про те, що їм відомо про цю ситуацію, вони вчиняють всі залежні від них дії, а розслідування справи триває. Згодом, відповідно до процедури, ми маємо надати Суду повний текст скарги, адже, по суті, зазначені дії становлять порушення Європейської конвенції з прав людини, допущені не тільки по відношенню до самого заручника, а й по відношенню до його найближчих родичів. Наразі скарга була надіслана і отримана Судом. 

Чи можна звертатись до ЄСПЛ з подібними кейсами, зважаючи на те, що Росія остаточно вийшла з Європейської конвенції про захист прав людини? 

– Звертатись до ЄСПЛ все ще можливо і важливо робити це вже зараз через кілька причин: по-перше, важливо встигнути подати скаргу у 4-місячний строк, інакше вона буде визнана неприйнятною і не буде розглянута Судом. Всі справи різні, для них можуть діяти різні правила обрахунку строку, тому я раджу просто якнайшвидше звернутись до правозахисників, які допоможуть правильно визначити дедлайн. По-друге, сам ЄСПЛ – це один з важелів впливу і тиску на РФ, навіть якщо просто зараз вона його показово ігнорує. І це важливо як для кожного окремо, так і у глобальному сенсі. Кожна справа, кожна заява – це спосіб продемонструвати масштаби злочинів, які коїть РФ в Україні, а отже спонукати цивілізований світ до ще більшої підтримки, швидшого реагування та розгляду, – пояснює Олена Куваєва. – Ми зосереджені на створенні критичної маси справ, яку просто неможливо буде ігнорувати. До того ж, ЄСПЛ все ще залишається ефективним способом отримання компенсації за порушені права. Втім, важливо враховувати, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється лише на порушення зі сторони РФ, які стались до 16 вересня 2022 року. Якщо ж порушення сталось пізніше, варто звертатись до Комітетів ООН. 

Якщо ви стали свідком чи жертвою воєнного злочину Росії, розкажіть нам це. Напишіть на пошту: [email protected] або просто залиште контакти й ми з вами зв’яжемося. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі і покарати винних. З початку повномасштабного вторгнення, в рамках ініціативи Т4Р, задокументувано понад 35 тисячі воєнних злочинів Росії проти України. Всі дані документатори вносять в загальну базу, яка оновлюється щодня. Щоб дізнатись актуальні новини, підпишіться на телеграм-канал ініціативи https://t.me/T4Pua

Нагадуємо, що мережа громадських приймалень УГСПЛ надає юридичну допомогу постраждалим внаслідок війни Росії проти України, за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Ми працюємо в 18 областях країни. Щоб дізнатися наші контакти, натисніть ТУТ.