Востаннє ми спілкувалися з Василем Маліковим, коли він, як представник ключової групи ЧСЧ (чоловіки, що мають секс з чоловіками) тільки-но брав участь у засіданні Харківської обласної координаційної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДУ. Наша мета сьогодні – дізнатися, як з того часу змінилася ситуація із забезпеченням прав людини цільових груп на Харківщині.

Пане Василь, востаннє ми з Вами розмовляли ще у березні 2021 року. Тоді Ви ставили собі за мету спільно із представниками інших ключових груп домогтися запровадження розширеного пакету послуг профілактики для досягнення контрольованого стану епідемії ВІЛ в нашому регіоні для ЧСЧ Харківської області. Що вдалося реалізувати?

У лютому-березні 2021 активізувалися всі члени Харківської обласної координаційної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДУ, а також представники і представниці ключових груп для того, щоб відновити її повноцінну роботу та скликати засідання коордради. Таке засідання вдалося провести 31 березня 2021 року, і за його результатами мало бути оновленим Положення про Харківську обласну координаційну раду з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДУ, а представники і представниці ключових груп, вже присутні на тому засіданні, мали бути включені до її складу. Однак процеси узгодження в обласній державній адміністрації затягнулися на рік. Проте, це не стало на заваді співпраці між її учасниками задля епідеміологічного благополуччя Харківщини.

За цей час я підготував пропозиції до плану роботи коордради, а також доповіді щодо розширення доступу до послуг доконтактної профілактики ВІЛ-інфекції (ДКП / PrEP) для ключових груп. До кінця 2021 року нових засідань коордради не проводили, хоча вона мала б скликатися щоквартально. Черговий раунд з відновлення стабільної роботи обласної координаційної ради був у лютому 2022 року напередодні військових дій.

Які плани у Вас були на цей, 2022 рік?

Суттєві плани і сподівання були пов’язані саме з участю в роботі Харківської обласної координаційної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДУ, зокрема  у сфері адвокації розширеного пакету послуг профілактики ВІЛ-інфекції та ІПСШ для ключових груп. Коордрада цього року могла би стати також майданчиком поглиблення співпраці у сфері громадського здоров’я і правозахисту між неурядовими організаціями та профільними медичними установами і місцевою владою.

На цей рік також були анонсовані нові проекти профілактики ВІЛ-інфекції для ключової групи ЧСЧ (чоловіків, які мають секс з чоловіками) у відповідь громадських організацій і спільнот на виклик COVID-19. І продовжувалися проекти консультування, тестування і доконтактної профілактики (PrEP), які знаходили все більше позитивного відгуку всередині харківської спільноти геїв і бісексуальних чоловіків. Я особливо ціную працю у цій сфері, адже доконтактна профілактика – це реальний шанс убезпечити здоров’я спільноти, уразливої до ВІЛ, і поступово подолати епідемію ВІЛ/СНІДу для нашої ключової групи.

Разом з ГО “Спектр Харків”, яка є об’єднала місцевих ЛГБТ активістів та активісток, ми планували посили просвітницьку роботу зі спільнотами, навчаючи послідовно піклуватися про власне фізичне і ментальне здоров’я, знати і захищати права людини, розвивати солідарність і кооперацію в повсякденному житті. А також ми мали намір продовжувати співпрацю з ключовими стейкхолдерами благополуччя ЛГБТ-спільнот в нашому регіоні.

24 лютого росія почала повномасштабну війну проти України. Харківщина однією з перших зустріла ворога. Де війна застала Вас?

Активізація воєнних дій застала мене вдома у Харкові. Розгубленість перших годин і днів мені допоміг подолати постійний зв’язок з друзями і колегами, взаємна підтримка багато важить. Кінець місяця традиційно у мене наповнений роботою зі звітністю, і я досі не можу зрозуміти, яким чином мені вдалося завершити звіти за ті перші кілька днів, коли Харків був в облозі. Але про жодну контактну, безпосередню роботу зі спільнотою в кабінеті тестування вже не йшлося: громадський транспорт перестав працювати, а інтенсивність обстрілів була дуже високою.

Тривалий час Харків входив до низки населених пунктів із найбільш масованими обстрілами і бомбардуваннями мирних мешканців. Коли Ви прийняли рішення виїхати з міста?

Так, на превеликий жаль, і наразі Харків залишається одним з міст поблизу кордону і позицій ворожих військ, під майже щоденними обстрілами. Я до останнього вагався і рішення прийшло в той момент, коли від вибуху російської ракети в середмісті Харкова і мій дім аж затремтів, а вікна у квартирі заледве впоралися з вибуховою хвилею. У перші дні воєнних дій було складно прийняти нову реальність, яка три місяці потому вже стала частиною повсякдення. Тоді були сподівання, що мир встановиться скоро, але разом з усвідомленням війни приходило й розуміння того, що потрібно адаптуватися до нового стану справ і намагатися спрямовувати її на користь українського суспільства і ключовій групі. Через військову загрозу і паралізовану інфраструктуру міста продовжувати безпосередню “живу” роботу зі спільнотою у Харкові тоді було неможливо. Тому переїзд був логічним, хоча і несподіваним кроком.

Чому Ваш вибір впав на Дніпро?

Це можна назвати щасливим збігом обставин у нещасливу годину. На початку березня сам виїзд з Харкова був складним завданням. І пункт призначення теж обирати не доводилося. Але зранку мені зателефонував мій друг і соратник за нашою громадською діяльністю у “Спектр Харків” Павло і сказав, що скоро виїжджає разом з колегою у Дніпро та мають одне вільне місце в автомобілі. А за півгодини стався той вибух, і я похапцем зібрався у дорогу. У Дніпрі, так само, як і в Харкові, є офіс ГО “Альянс.Глобал” і наш місцевий осередок на той час вже оголосив про створення шелтеру для ЛГБТ+ людей на базі ком’юніті-центру. Тож я написав колегам, і вже вдень у Дніпрі нас зустріли, і надали прихисток. Я був дуже розчулений тим, що нас в офісі в повному складі тоді зустріла команда хлопців, з якими я до того спілкувався переважно дистанційно. Відчути підтримку місцевої спільноти в той скрутний час було дуже цінно для мене.

Чи змогли Ви продовжити роботу, спрямовану на захист прав ЧСЧ та ЛЖВ у Дніпрі?

Мене наснажило те дружнє ставлення, яке я зустрів у Дніпрі, і те, що опинився у відносній безпеці (порівняно з ситуацією у Харкові). Це  дозволило мені відповідати принаймні на ті термінові запити, які були в спільноти геїв і бісексуальних чоловіків, бо працювати так, як раніше, після 24 лютого вже було неможливо. Водночас і самі потреби, проблеми і питання, з якими зверталися ЧСЧ, теж змінилися. До 24 лютого я працював з консультуванням, тестуванням на ВІЛ й ІПСШ і соціальним супроводом для отримання доконтактної профілактики ВІЛ-інфекції. Як і у Харкові, так і у Дніпрі я продовжив роботу з харківською спільнотою дистанційно.

Так, від самого початку бойових дій мені у месенджери почали надсилати питання знайомі і незнайомі до того ВІЛ-позитивні ЧСЧ щодо можливостей отримання антиретровірусної терапії в Харкові й області та в Україні і закордоном. Ці звернення надходили тоді кожного дня, і скоро я запропонував створити закриту групу в Телеграм для них, в якій розміщував усю відому мені інформацію, а учасники також обмінювалися новинами і підтримували один одного. Завдяки вже наявним контактам з адміністрацією, лікарями і медсестрами КНП ХОР “Обласний центр профілактики і боротьби зі СНІДом” вдалося налагодити швидку й оперативну переадресацію для отримання терапії в місцях її видачі у Харкові. Так само надавав інформацію про медичні установи та соціальні послуги супроводу, які працюють в інших регіонах України. Сенс цих дій не лише у наданні інформації, але у тому, що люди могли звернутися і переконатися, що вони мають підтримку, і про їх потреби піклуються.

Багато запитів було пов’язано з переміщенням з небезпечних місцевостей в умовно безпечні, а також з особливостями правового режиму воєнного стану для чоловіків, військового обліку, отримання медичних і соціальних послуг, гуманітарної допомоги.

Упродовж двох місяців я з допомогою і підтримкою місцевих активістів займався адмініструванням шелтеру ГО “Альянс.Глобал” для ЛГБТ людей у Дніпрі. Місто стало транзитним  для багатьох переселенців зі східних областей України (Харків, Маріуполь, Краматорськ, Покровськ, Лиман та з інших міст зверталися до нас). Багато людей зупинялися в шелтері на добу або дві, частина – на пару тижнів, інші – на кілька місяців. І цінність є в тому, що люди, залишаючи небезпечні місця, могли знайти собі прихисток і задовольнити базові потреби на той час, який був необхідним для них. Так само і продуктові і гігієнічні набори, які надаються ЛГБТ людям, допомагають задовольнити найгостріші потреби і відчути підтримку у скрутний час. Наразі робота шелтеру продовжується вже з адмініструванням місцевими активістами і працівниками нашої громадської організації.

Періодично повертаючись до Харкова, мав можливість також і забезпечувати  доконтактною профілактикою харківську спільноту геїв і бісексуальних чоловіків, де б вони не опинилися під час воєнних, в межах неокупованої території України. Це важливо, адже під час війни ризики інфікування ВІЛ зростають.

Чи намагається держава вирішити проблеми, про які Ви сказали? Чи знає вона про ці проблемні моменти?

Так, я бачу, що держава разом з громадськими організаціями і міжнародними благодійними фондами докладали і продовжують докладати зусиль у забезпеченні сталості і безперервності надання послуг профілактики і лікування ВІЛ для всіх громадян, в тому числі й ключових груп. Водночас роботи ще багато, а зусиль в умовах воєнного стану потрібно все більше. Правозахисні виклики особливо загострилися у нових умовах, але я бачу, що громадські організації ініціюють круглі столи за участі правоохоронних органів, продовжують моніторинг дотримання прав людини стосовно ЛГБТ, послідовно займаються адвокацією законодавчих змін, які мають усунути дискримінацію ЛГБТ-спільнот у найважливіших сферах суспільного життя.

А як би Ви описали роботу у цьому напрямку громадянського суспільства в умовах повномасштабної агресії росії?

Діяльність громадських організацій із захисту прав людини теж показала свою стійкість і корисність у нових умовах. Так, змінився фокус уваги, тематика звернень та формат взаємодії правозахисників зі спільнотами з огляду на особливий правовий режим і безпекові виклики. Це неодноразово обговорювалося, наприклад, на робочих зустрічах, семінарах і тренінгах Національний ЧСЧ-консорціум та Мережі параюристів. Та вже існуючі проекти моніторингу і реагування на порушення прав людини “REAct: Права-Докази-Дія” та “Національний параюридичний хаб”  продовжують свою діяльність, формуючи в тому числі й високу правову культуру всередині спільнот.

Зміни в роботі правозахисних організацій громадянського суспільства зумовлені військовою агресією росії. Більшість з них адаптували соціально-гуманітарний напрям до власної діяльності, окремі звернувшись до свого ж багаторічного досвіду, та значна частина – вперше, начебто неплановано і непередбачено. Хоча такий поворот в умовах надзвичайної ситуації є закономірним, адже громадські організації базуються і діють в інтересах конкретних спільнот. Так, і ЛГБТ громадські організації, позитивно відреагували на невідкладні потреби своїх спільнот в найскрутніший час. Наразі декілька організацій надають тимчасовий прихисток  і базове харчування, психологічну підтримку, індивідуальну фінансову допомогу, продуктові і гігієнічні набори.  Це є природнім виявом гуманізму і відповідальності за долю спільноти, частиною якої і є ці громадські активістки і активісти. І теоретичні поняття “організації, заснованих на значимій участі спільнот” та “принцип рівний-рівному” набувають живого практичного сенсу в критичних обставинах нашого нового повсякдення.

Це поставило і нові виклики перед неурядовими організаціями у царині гуманітарної допомоги (в тому числі визначення і досягнення тих вразливих соціальних груп й осіб, які найбільше її потребують, – а це не завжди співпадає з баченням міжнародних гуманітарних організацій), подолання бюрократичних бар’єрів. Обсяги і форми підтримки є різними, але важливо усвідомлювати цінність кожного внеска і кожної дії, спрямованої на благополуччя спільнот.

Надзвичайно вагомою виявилася підтримка ЛГБТ спільнот всередині України нашими союзниками (часто непублічна, але дієва), а також міжнародна індивідуальна і організаційна підтримка, яка забезпечила матеріальний фундамент соціально-гуманітарної діяльності громадських організацій і окремих активістів.

Варто пишатися тим, як активісти й активістки громадських організацій розгорнули величезну і переважно нову для них роботу, відповідаючи на гуманітарні потреби спільнот. Забезпечують успішність цієї діяльності саме люди власною працею, і сподіваюсь, що коло людей, залучених до громадського активізму, буде розширюватися.

Наскільки мені відомо, зараз Ви повернулися до Харкова. Які у Вас плани?

Так, я вже більше трьох тижнів працюю у Харкові, відновлюючи послуги профілактики ВІЛ-інфекції на базі кабінету ГО “Альянс.Глобал” у Харкові у постійній співпраці з лікарем-інфекціоністом. Так само разом з “Альянс.Глобал” і “Спектр Харків” у складі Національного ЧСЧ-консорціуму надаємо гуманітарну підтримку місцевим ЛГБТ-спільнотам. Зараз складно будувати плани, але існуючі потреби, які були в спільноти геїв і бісексуальних чоловіків і до початку активних воєнних дій, залишаються актуальними і зараз. Тому радше можна говорити не про конкретні плани, а про напрями діяльності, яким варто рухатися з огляду на наявні умови і можливості. Продовжувати піклування про здоров’я спільноти, забезпечуючи і розширюючи послуги  профілактики ВІЛ та ІПСШ.

Звісно, адвокація цього на місцевому рівні є дуже потрібним кроком, але доля наступних засідань Харківської обласної координаційної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДУ наразі невідома, адже і сама зала Харківської обласної державної адміністрації, в якій збиралися разом високоповажні члени ради, зруйнована ракетним ударом. Однак у співпраці з іншими громадськими організаціями продовжимо адвокацію в інтересах громадського здоров’я і ключових спільнот Харківської області. Також силами громадських організацій, які входять до складу Національного ЧСЧ-консорціуму, будемо відповідати на гуманітарні виклики і підвищувати спроможність спільноти бути дієвим учасником суспільного життя на місцевому рівні у воєнний час, коли Харківщина й Україна в цілому потребують максимальної підтримки і віддачі, разом крокуючи до перемоги.

Інтерв’ю підготував: Максим Петров.

Українська Гельсінська спілка з прав людини виконує проект «Налагодження механізму юридичного захисту прав осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД, які хворіють на ТБ та уразливих до ВІЛ груп населення» в рамках реалізації  проекту «Прискорення прогресу у зменшенні тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції в Україні», що реалізується за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби з СНІДом, туберкульозом та малярією.