20 травня 2020 року УГСПЛ організувала другу заключну онлайн-лекцію за тематикою обмежувальних заходів (санкцій) для співробітників/ць Представництва Президента в Автономній Республіці Крим, Міністерства закордонних справ України та інших органів державної влади. Цього разу розглядали питання законодавчого регулювання санкцій в Україні, а саме його недоліки та шляхи покращення. Спікеркою виступила Юлія Каздобіна, Голова Української фундації безпекових студій, магістр політології (Університет м. Рочестера, США) та міжнародних відносин (Університет Брігама Янга, США).

Вебінар розпочався з аналізу Закону України “Про санкції” від 14 серпня 2014 року, який було прийнято в дуже стислі строки. За 6 днів закон пройшов два читання, що не могло не вплинути на якість нормативного акту. Основним недоліком української санкційної політики, на думку спікерки, є відсутність чіткої мети або причини, з якою вводяться санкції. Так, відповідно до статті 1 згаданого Закону санкції застосовуються з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави. Натомість необхідно наслідувати приклад західних партнерів, які чітко зазначають мету введення обмежень. До прикладу, США наголошує, що метою їх санкцій проти РФ є повернення Криму, і обмеження будуть діяти, поки агресор не вийде з українського півострову. Аналіз актів, якими в Україні було запроваджено санкції, показав, що єдиний документ, в якому прослідковувалася чітка причина їх застосування, був Указ Президента 2016 року, яким вводилися санкції через судове переслідування у РФ трьох політичних в’язнів:  Надії Савченко, Олега Сенцова та Олександра Кольченка.

Під час розгляду видів санкцій, передбачених українським законодавством, спікерка зауважила, що одним із дієвих інструментів є секторальні санкції, які передбачені в нашому законодавстві, проте жодного разу вони не були застосовані Україною на практиці. Причиною цього є відсутність відповідних повноважень ВРУ у Конституції, хоча вони і прописані в законі. Також під час вебінару обговорили доцільність застосування такого притаманного виключно Україні виду санкцій як позбавлення державних нагород України. Якщо відштовхуватися від мети усіх санкцій – тиск на керівництво держави, яка вчиняє недружні дії відносно іншої, або на осіб, безпосередньо відповідальних за ведення агресивної політики, то стає очевидним, що згаданий вид санкцій в принципі не може завдати значної шкоди. На додаток, аналіз персональних санкцій показує, що в санкційні списки включаються люди, більшість з яких не займає високих посад і не має сильного впливу на прийняття рішень країною-агресором, а значить, такі санкції не можуть бути ефективним інструментом тиску. Зокрема пані Юлія навела приклад з накладанням санкцій на членів виборчих комісій під час псевдореферендумів на окупованих територіях. Це ніяк не впливає на державу-агресора, бо ці люди не відноситься до впливових посадовців чи бізнесменів. Говорячи про ефективність санкційної політики в Україні, спікерка наголосила, що суттєвою перешкодою для досягнення завдань санкцій є відсутність покарання за порушення санкцій та обмеженість кола осіб, на яких розповсюджуються санкційні рішення Ради національної безпеки і оборони України. Проблема полягає в тому, що вони є обов’язковими до виконання органами виконавчої влади, і не мають імперативного характеру для приватних юридичних осіб.

Також суттєві недоліки українська санкційна політика має в частині регулювання повноважень суб’єктів, які мають права вносити пропозиції щодо необхідності введення санкцій. “Наразі відповідно до статті 5 вказаного вище закону такими суб’єктами є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, а також Служба безпеки України (СБУ) та Національний Банк України (НБУ). І якщо Кабмін має затверджену процедуру подання таких пропозицій, доступну для громадськості, то регламенти СБУ та НБУ наразі у відкритому доступі відсутні. Щодо Верховної Ради України (ВР) та Президента ситуація ще гірше – для обох органів відсутні затверджені процедури, а санкційні повноваження ВР взагалі не передбачені Конституцією України”, -зазначила пані Юлія. Така неврегульованість свідчить про відсутність прозорості у питаннях накладання санкцій, що потенційно створює умови для зловживань з боку українських посадовців.

Під час вебінару учасникі/ці також дізналися про необхідність вдосконалення процедури зняття українських санкцій та внесення змін до них. Ця процедура полягає у відсутності прописаних критеріїв виключення із санкційних списків, що, зокрема, створює серйозну проблему для тих, хто помилково потрапив у санкційний список. Така законодавча прогалина також створює суттєві корупційні ризики для імплементації санкційної політики. До прикладу, Указом Президента України №184/2020 від 14.05.2020 санкційний список був переглянутий без жодних пояснень за якими ознаками ті чи інші особи були з нього виключені. Це викликало негативну реакцію з боку українських ЗМІ, адже Указом розблоковано активи олігарха Олексія Федоричева, який третій рік у розшуку НАБУ, та кампанії “Монт УА”, програмні продукти якої могли створити умови для збору ФСБ РФ інформації та створення передумов для кібератак на об’єкти критичної інфраструктури України.

Лекційні матеріали також були проілюстровані окремими кейсами застосування санкцій в Україні, які викликали неоднозначну реакцію з точки зору потенційного порушення прав людини. Зокрема, коли в Україні ввели санкції стосовно російських соціальних мереж “Одноклассники” і “ВКонтакте”, відповідний Указ викликав бурхливі дискусії про те, що подібне обмеження у сфері телекомунікаційних послуг становлять загрозу свободі слова та праву на доступ до інтернету. Другий кейс, який викликав різке засудження з боку західних партнерів, – це санкції 2015 року відносно іноземних журналістів. Після гострої їх реакції санкції відносно представників ЗМІ були зняти.

У заключній частині заходу «Питання-відповіді» представники УГСПЛ звернули увагу, що сьогодні в Україні пропозиції ввести санкції вносять різні органи, які між собою не здійснюють належної координації, що, зокрема, призводить і до їх “розмитої відповідальності” у цих питаннях. Ситуацію зможе покращити наявність координаційного органу щодо санкційної політики. Присутні поцікавились який орган в України на думку спікерки міг би справитися із таким завданням. У відповідь вона зазначила, що найбільше для цієї функції підходить Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Підсумовуючи, спікерка зазначила: “Українська санкційна політика потребує смислових та процедурних змін. Прийнятий поспіхом закон не дозволяє вести ефективну політику, а непрозорість процедур та невизначеність відповідальності відкривають шлях корупції. Останній Указ Президента щодо санкцій вкотре говорить про необхідність внесення змін до законодавства. Сподіваюсь, що це стане поштовхом для роботи в цьому напрямку”.

Поштовхом для удосконалення санкційної політики України також може стати і дорожня мапа змін для української санкційної політики щодо осіб, які причетні до порушень прав людини у справах “В’язнів Кремля”, яку розробила УГСПЛ у партнерстві з Медійною ініціативою за права людини.

Ознайомитися з презентацією спікерки можна тут.

Ця лекція є частиною циклу на тему національного регулювання санкцій стала черговою в циклі лекцій з перехідного правосуддя та міжнародного права прав людини, організованого УГСПЛ на запит Представництва Президента в АР Крим.

Нагадаємо, що з початку окупації Криму та збройної агресії на Донбасі УГСПЛ опікується питанням удосконалення санкційної політики України та адвокатування запровадження цільових санкцій союзними країнами проти порушників прав людини. Це включає ініціювання в 2018 році слухань Комітету ВРУ з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин на тему «Удосконалення державної політики у сфері застосування санкцій до осіб, причетних до політично мотивованих незаконних переслідувань громадян України», результати яких були зафіксовані у відповідних рекомендаціях¹, проголосовані комітетом та розповсюджені серед відповідальних державних органів². Також важливим є просування механізму синхронізації санкцій, запроваджених Україною та урядами країн ЄС, США, Канади, зокрема, ухвалення української версії «Закону Магнітського»³. Це питання було порушене під час зустрічей за участі світових політичних лідерів та очільників ключових гуманітарних інституцій, а також українських урядовців (наприклад, Форум безпеки у Варшаві, Одесі, Києві⁴, Братиславський форум GLOBSEC-2019, засідання ПАРЄ, обговорення в Парламенті Великобританії та ін.), з державними чиновниками, іноземними дипломатами та іншими партнерами.

Захід відбувся за підтримки програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.