Село Слобода опинилось під російською окупацією в перші дні березня 2022 року. Місцевий магазин російські військові перетворили на катівню. Чоловіків там били металевими трубами та палками, а тим, хто відмовлявся давати потрібні свідчення – погрожували розстріляти. Свою історію «евакуації» до катівні та втечу 54-річний водій Микола Ярош розповів документаторам Української Гельсінської спілки з прав людини, які збирають свідчення воєнних злочинів росіян, в рамках глобальної ініціативи «Трибунал для Путіна».  

Село Слобода, що на Чернігівщині, російські війська окупували 5 березня 2022 року. Військови техніка «зайшла» надвечір.

—  У мене біля будинку стояв шкільний автобус. Так військові зрозуміли, що тут  проживає водій. На другий день окупації, 6 березня 2022 року, п’ятеро росіян прийшли до мене з обшуками. На рукавах і штанах у них були червоні стрічки. В одного – шеврон з радянським червоним прапором із зображенням серпа та молота. Вони зламали двері шкільного автобуса, залізли всередину, обшукали там все, порізали колеса, витягли акумулятор. Під приводом так званої евакуації наказали мені вийти з будинку та пройти з ними. Дружину та 20-ти річного сина не чіпали. Мені сказали, щоб сідав на їхню БМП. На ній повезли в центр села, де побачив російські танки та багато військових.

 «Їх було так багато, що заважали один одному мене бити»

Російські військові «евакуювали» 54-річного пана Миколу до місцевої крамниці. 

—  Всередині приміщення знаходився їхній командир. Йому доповіли, що мене доправили. Почались допити. Вони розповідали, що в автобусі була нібито кров. Мені росіяни закидали, що перевозив «ополченців». Питали де знаходяться ЗСУ, де живуть воїни, які брали участь в АТО, хто наводить на них ЗСУ. В магазині лежали два вбитих російських військових. Мене підвели і показали їхні обличчя: загиблим було років по 18-ть. Росіяни почали кричати:«Это по твоей вине погибли эти пацаны!» Цей командир взяв лопату і дерев’яним черенком почав мене бити по руках, ногах. А коли стомився, наказав іншим мене добивати. Гамселили хто ногами, хто прикладом від автомату. Їх було так багато, що вони заважали один одному мене бити. Один відламав трубу і почав нею завдавати ударів. Забили ногами мене під стіл, потім витягли і командир приніс пляшки зі спиртом. Каже мені: «Знаешь, что такое?» Відповідаю:«Знаю». І він почав лити його мені на голову, плечі. Витягнув мене з магазину, поставив на коліна на щебінь. Приніс ще спирт у пляшках, дістав запальничку та каже:«Что скажешь, отец?» Я відповів: «Нема мені чого казати». Я не думав, що виживу. Хотів, щоб все швидше закінчилося.  Сподівався, що швидко помру від больового шоку. А він тоді посадив мене на стілець і каже: «Да, батя, ты патриот, но я должен тебя отработать». Пішов до магазину, а як повернувся – поставив мене до стінки і скомандував підлеглому:  «Расстрелять». Йому відповіли: «Я в безоружного стрелять не буду!» На що командир наказав:«Ну, так кинь в него гранату!» Після того, як він пішов, мене завели до хліва і зачинили: двері підперли ломом і поставили вартових. 

Втеча 

Спочатку чоловік думав, що в будівлі був сам. Але щойно почало сутеніти, в іншій половині хліву зазвучали знайомі голоси. 

—  Я впізнав Сергія – чоловіка з сусідньої вулиці. Другим був його син. Їх, виявляється, теж допитували і били так само. Потім нас трьох помістили в одну частину приміщення, де ми пробули добу. Я думав, що росіяни  закинуть нам гранату. Цього не сталося, але наступного дня, 7 березня 2022 року, прилетіла міна і розбила приміщення. Мене засипало уламками цегли. Окупанти  подумали, що нас вбило. Але ми просто перелізли до іншої частини будівлі, що вціліла. Сусід Сергій вирішив втекти і побіг: йому навздогін почали стріляти. Пізніше ми дізнались, що він таки вижив: добіг до кладовища, там сховався і потім вибрався. Його син та я побоялись тікати, бо зрозуміли, що нас вб’ють. Згодом ми почули, що російські військові переганяють техніку на другу половину села. Тож скористалися ситуацією: вибрались і добрались додому. 8 березня 2022 року до нашої частини села заїхав новий підрозділ, який не знав про те, що сталося: після цього мене ніхто не чіпав. 

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram — УГСПЛ пише | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube | Viber

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн–отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521–57–53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.