На початку квітня 2022 року до громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини у Львові завітав Борис Котнарський (прізвище та ім’я змінені) з приводу складної життєвої ситуації, яка стала, на жаль, буденною після початку активних бойових дій у російсько-українській війні для багатьох громадян, які бажають евакуюватися з небезпечних територій України.

Борис, як і мільйони інших мешканців України, з початком російсько-української війни, був вимушений стати переселенцем. У середині березня, після захоплення російськими військами Запорізької АЕС та міста-супутника Енергодар, чоловік вирішив евакуювати свого 11-річного сина з села Нижня Хортиця Запорізького району до Європи.

Дорога до порятунку Дениса прямувала через Львів. При перетині кордону чоловік мав на руках свідоцтво про народження сина, рішення суду про розлучення, акт встановлення факту проживання та обстеження умов проживання батька і сина у с. Нижня Хортиця, заяву-згоду від матері щодо виїзду дитини за кордон,  а також підтвердження перебування сина на повному утриманні батька.

Однак йому відмовили у можливості перетину, вказуючи на те, що в умовах воєнного стану обмежено право виїзду за кордон чоловіків, придатних до військової служби. 

Це і справді так, якби не та обставина, що інших родичів, які могли б супроводжувати малолітню дитину при перетині кордону в Україні, не знайшлося: після розлучення ще у квітні 2021 року, мати хлопчика виїхала за кордон і не виявляла жодного бажання піклуватися про сина, таким чином дитина повністю перебувала на утриманні Бориса.

Натомість офіцер прикордонної служби вимагав рішення суду про позбавлення матері батьківських прав для підтвердження батьком можливості перетину кордону при супроводі малолітнього, як чоловіком, який самостійно виховує дитину віком до 18 років, згідно зі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Де ми тільки не були за ці два тижні… і в опікунській раді, і в юристів консультувалися, і у нотаріусів. Ніхто нічого окрім суду не радив, казали: «Ми вам нічим зараз не допоможемо поки йде війна, треба було раніше» і все таке… Казали, що є рідна мати, хай приїздить та забирає сина…Та як довести до людей, що матері він не потрібен взагалі, бачить його два рази на рік і то з мого примусу, щоб хоч подивилася як виросла дитина і щоб син поспілкувався з мамою трохи.

Отримати таке рішення за умови відсутності відповідача в Україні та достовірних офіційних відомостей про місце перебування матері, навіть за мирного часу – це непросте завдання. А під час війни, далеко від дому – справа ускладнюється ще більше. 

Юристи громадської приймальні УГСПЛ у Львові дослідили зміст положення абз. 13 п. 2-2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, внесеного постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2022 р., і встановили, що чоловіку, який самостійно виховує дитину віком до 18 років при супроводі дитини, яка не досягла 16-річного віку, може бути надано дозвіл на виїзд за межі України навіть в разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану.

При цьому, факт самостійного виховання чоловіком дитини не обов’язково підтверджується лише рішенням про позбавлення матері батьківських прав (хоча й є у такому випадку найбільш очевидним прикладом підтвердження для службовця прикордонної служби). Зрештою, нормативний припис не пов’язує можливість звільнення від військової служби та мобілізації (а отже – перетину кордону) з встановленням статусу «одинокого батька», а тому будь-які документи, які свідчать про неперебування чоловіка у шлюбі, а також виховання та утримання дитини без участі іншого з подружжя у житті дитини, є достатніми для встановлення самостійного виховання ним дитини.

Звичайно, що в цій ситуації існує велике поле для суб’єктивної оцінки з боку службових осіб. Однак, у такому випадку, відмовляючи у перетинанні державного кордону громадянину України, уповноважена особа виносить про це обґрунтоване письмове рішення із зазначенням причин відмови, один примірник якого видається громадянинові. Вимога видати письмову відмову вимагає від службовця не лише його суб’єктивного переконання, але й достовірного обґрунтування недостатності чи неналежності документального підтвердження обставин для дозволу на виїзд за кордон. Зрештою, таке рішення є предметом потенційного офіційного оскарження.

А тому, юристи приймальні підготували відповідні витяги щодо його правового статусу як особи, яка самостійно виховує дитину віком до 18 років та порекомендували Борису звернути увагу саме на процедурні аспекти при спілкуванні зі службовцями Держприкордонслужби та вимагати офіційної відмови на підставі поданих документів.

Вже за декілька днів у месенджер приймальні надійшло повідомлення про успішний перетин кордону батька із сином, чому посприяла реалізація наданих консультацій.

Цю публікацію розроблено за сприяння Благодійної Організації «Благодійний Фонд «Право на захист» (ПнЗ) за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Української Гельсінської спілки з прав людини та жодною мірою не відображає офіційну точку зору Європейського Союзу та Благодійної Організації «Благодійний Фонд «Право на захист».