Міжнародний кримінальний суд (МКС) вже визнав, що під час нової фази російсько-української війни на території нашої країни відбуваються воєнні злочини. Як покарати Путіна та військове керівництво РФ згідно з міжнародним правом за ті звірства, що чинить російська армія на території України після 24 лютого? Чи це можливо взагалі, який суд це може зробити? МКС чи спеціальний трибунал? Про це Explainer розповіла виконавча директорка Центру Громадянських Свобод Олександра Романцова. Її організація разом з УГСПЛ є со-організаторками коаліції громадських організацій – Глобальна ініціатива “Розірвати коло безкарності за воєнні злочини Росії”  (стисла назва “Трибунал для Путіна”). Детально про учасників Коаліції та результати її роботи ТУТ.

Про МКС та його юрисдикцію

Міжнародний кримінальний суд ґрунтується на основі Римського статуту, ухваленого в 1998 році. Розпочав свою діяльність з липня 2002 року в місті Гаага (Нідерланди). Ця установа встановлює персональну відповідальність і покарання для керівників арміями та країнами винних у міжнародних злочинах в країнах, на які поширюється юрисдикція цього суду.

Відповідно до ст. 5 Римського статуту юрисдикція МКС поширюється на такі злочини, як-от:

• злочин геноциду — тобто діяння, вчинене з метою знищити, повністю або частково національну, етнічну або релігійну групу як таку;

• злочини проти людяності — під ознаки якого підпадають будь-які дії направлені на вбивство, винищення, депортація та інші діяння, які визначені в ст. 7 Римського статуту;

• воєнні злочини; 

• злочини агресії.

 

Загалом МКС отримав скарги щодо ймовірних злочинів щонайменше у 139 країнах. Проте прокурор суду розпочав розслідування щодо восьми ситуацій в Африці: у Демократичній Республіці Конго, Уганді, Центральноафриканській Республіці, у суданському регіоні Дарфур, Кенії, Лівії, Кот-д’Івуарі та Малі.

Цього року в Україні, на жаль, склалася унікальна ситуація, коли прокурор суду розпочав роботу в країні ще до завершення міжнародного збройного конфлікту.

Важливо наголосити, що МКС, попри своє місцерозташування, НІКОЛИ не називався Гаазьким трибуналом – це журналістське кліше, яке є некоректним. Загалом у Гаазі є чимало різних судів, зокрема Міжнародний суд ООН, Постійна палата третейського суду, Верховний Суд Нідерландів.

Позаяк Міжнародний кримінальний суд працює постійно, то він своєрідним чином працює на превенцію – тобто загалом існування цього суду мало би «охолоджувати гарячі голови» окремих діячів, які ухвалюють рішення про війну. Значна частина роботи МКС – це пояснення того, чого армії не повинні робити під час війни.

 

Прецеденти засудження за воєнні злочини

Чи не найвідоміший з подібних процесів після Другої світової – Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії (МТКЮ).

У травні 1999 року МТКЮ висунув звинувачення колишньому президенту Югославії Слободану Мілошевичу у вчиненні воєнних злочинів у Косові в 1999 році.

Мілошевича і чотирьох югославських високопосадовців звинуватили за п’ятьма пунктами, кваліфікованими як злочини проти людяності: вбивства, переслідування з політичних, расових та релігійних мотивів, депортації. А також і за одним пунктом, який було кваліфіковано як порушення законів та звичаїв війни.

 

Судовий процес проти Мілошевича розпочався 12 лютого 2002 року. Через погіршення стану здоров’я колишнього очільника Югославії, процес над ним призупинявся 22 рази.

Зрештою 11 березня 2006 року Слободан Мілошевич помер від серцевого нападу у в’язниці трибуналу.

У 2007 році сербського генерала Драгомира Мілошевича було засуджено Міжнародним трибуналом щодо колишньої Югославії (МТКЮ) до 33 років позбавлення волі.

Суд визнав його винним у злочинах проти мирних жителів, вчинених у 1994 та 1995 роках під час облоги міста Сараєво. Він командував військами боснійських сербів протягом 15 із 44 місяців блокади Сараєва.

У 2017 році МТКЮ засудив 75-річного боснійсько-сербського генерала Ратко Младіча до довічного ув’язнення.

Рішенням суду було встановлено, що Младіч був причетний до воєнних злочинів, скоєних у Сребрениці, позаяк він особисто керував артобстрілом міста. Саме Младіча звинуватили у геноциді, злочинах проти людяності, порушенні законів та звичаїв ведення війни, терорі проти мирного населення.

В обвинуваченні також йшлося про вбивство 8000 мусульман у Сребрениці у 1995 році, а також про тисячі жертв, які загинули під час облоги Сараєва, що тривала 44 місяці; знущання з людей у таборах для інтернованих; терор щодо хорватів та мусульман у боснійських населених пунктах; взяття в заручники солдатів-миротворців ООН.

 

Чи існують постійні міжнародні трибунали?

Ні, такого поняття, як постійні міжнародні трибунали, немає. Є Міжнародний кримінальний суд. Трибунали створювалися задля розслідування конкретних подій. Наприклад, згадуваний вже трибунал щодо подій в Югославії, а також трибунал щодо ситуації в Руанді.

Трибунал щодо Югославії було створено завдяки застосуванню Московського механізму ОБСЄ.

Власне, після трибуналів щодо подій в Югославії та Руанді й було вирішено створити постійний орган – Міжнародний кримінальний суд (МКС).

 

Чи можливо судити Путіна? За які злочини його та вище керівництво армії РФ можуть судити?

Так. Однозначно. Для цього МКС вперше в історії ще до того, як закінчився конфлікт, встановив тут свою юрисдикцію. Тобто визнав, що під час нової фази російсько-української війни на території нашої країни зараз відбуваються воєнні злочини.

Нагадаю, зазвичай МКС розслідує не кожен конфлікт, а ті з них, в яких вбачає ознаки міжнародних злочинів – тобто є Римський статут, який виділяє чотири види міжнародних злочинів.

Четвертий – злочин агресії – лише додали, він ще не потрапляє під правочин суду, але три злочини – це воєнні злочини, злочини проти людяності та злочини геноциду – суд розглядає і з ними працює.

Зрештою, прокурор МКС Карім Хан назвав усю Україну місцем злочину.

Як це працює?

Спочатку МКС визначає, чи є ознаки міжнародних злочинів. До прикладу, у 2014-му році Євромайдан SOS зібрав на підставі всіх звернень на нашу гарячу лінію, а їх було понад 16 тисяч, подання до Міжнародного кримінального суду щодо злочинів проти людяності на Майдані. Спочатку були ми, потім уряд, який розширив звернення до масштабів подій у Криму та на Донбасі.

Таким чином, Україна попросила про застосування так званої одноразової процедури, тобто розглянути звернення попри те, що ми не ратифікували Римський статут.

МКС тоді, зібравши всю цю інформацію, постановив, що на Донбасі та в Криму є ознаки міжнародних злочинів, втім, тоді МКС не почав повноцінного розслідування, допоки Україна не ратифікує Римський статут.

А от коли після 24 лютого війна з Росією перейшла у нову фазу, почалось повномасштабне вторгнення, то МКС одразу долучився і надіслав сюди команду слідчих.

Чим вони зараз займаються?

Насамперед збирають докази того, що в російській армії є люди, які мають владні повноваження і віддавали накази, що призвели до скоєння воєнних злочинів.

Йдеться про те, що конкретні генерали, командири віддають накази, внаслідок яких відбуваються воєнні злочини або злочини проти людяності (насамперед у місцях, де безпосередньо не ведуться бойові дії).

Це можуть бути злочини, як-от розгони мирних зібрань у Херсоні, викрадення цивільних осіб тощо – це можна кваліфікувати як злочини проти людяності.

Крім того, збираються докази злочинів, які містять елементи геноциду. Наприклад, злочини проти людей певної релігії, певного віку (геноцид щодо мусульман призовного віку у Сребрениці).

Подібні злочини можуть бути встановлені в Україні, адже, за нашими даними, вже зафіксовані непоодинокі випадки, коли окупанти переслідували чоловіків призовного віку з татуюваннями на тілі, навіть не обов’язково національного спрямування, чи наявністю тунелів у вухах. Тобто за будь-які прояви альтернативної субкультури окупанти сприймали це як ознаку того, що ці молодики були «нациками». В майбутньому такі докази можуть бути класифіковані як елементи злочину геноциду.

 

Геноцид важко кваліфікувати

Варто загалом зазначити, що злочин геноциду дуже важко кваліфікувати. Загалом не так багато геноцидів було визнано, адже це фактичне знищення за певною ознакою.

У нашому випадку до елементів геноциду можна буде зарахувати, наприклад, бомбардування пологових будинків, адже серед складових визначення злочину геноциду є таке, як «перешкоджання народжуваності певної етнічної групи».

Нас, сучасних українців, важко буде виокремити як етнічну спільноту, але за ознакою мови можна буде (гіпотетично) визначити, як «слов’ян, що проживають на певній території та відмовляються переходити на російську».

Також МКС буде звертати увагу на масштабність і системність. Саме масштабність і системність допомагають встановити відповідальність російського керівництва.

Якщо ми зафіксуємо ознаки того, що у всіх регіонах окупаційні війська чинили мародерство, вивозили, заганяли людей у підвали, насильно їх утримували у школах, дитсадочках, і заразом розміщували навколо свою техніку, артилерійські установки і вели з них вогонь, то стає зрозуміло – це система. А там, де є система, – це вже політика. Тобто те, що дозволило керівництво армії як прийнятний спосіб ведення війни.

 

Отже, за подібні дії мають відповідати саме ті командири, які це дозволили. Бо діяльність або бездіяльність кожного солдата, який служить в регулярній армії, підконтрольна перш за все офіцеру – це саме і є командна відповідальність, яка надзвичайно важлива для того, щоб розібратися з керівництвом військових частин. Ось тому, власне, важливо встановити номери частин.

Для міжнародного правосуддя важливо встановити, що ми знайшли конкретних командирів, які дозволяли подібні дії в різних регіонах. В суді ми маємо зосередитися на тому, щоб довести винуватість конкретних осіб за конкретні злочини.

Вирок МКС – це персональна відповідальність командувачів і президентів – конкретного Путіна, конкретного Шойгу, конкретних генералів.

Зараз МКС концентрується на найбільших, масових місцях, як-от Буча, Ірпінь тощо. Тобто там, де подібні злочини наразі найбільш помітні.

 

Рішення МКС не стосуються репарацій

Важливо наголосити, що рішення МКС не стосуються репарацій. Рішення щодо репарацій буде ухвалювати, найімовірніше, суд ООН, слідчі інших структур, і ми дуже сподіваємося, що Генасамблея ООН проголосує за окремий трибунал щодо Росії на міжнародному рівні, де можна буде розглянути злочин агресії.

Для того, щоб створити цей окремий трибунал, потрібно подолати вето РФ через Генеральну Асамблею ООН (ГА ООН), а це голоси понад 200 країн. Тепер кожне право вето в Раді Безпеки ООН може бути подолане голосуванням ГА ООН. Тому для України важливий кожен голос, кожної африканської країни, кожної країни Океанії, Азії, Латинської Америки та ін.

 

Що треба змінити в Україні?

З іншого боку, всередині Україні необхідно створити спеціальну судову систему, вона має бути, умовно кажучи, міксованою – там мають бути наші представники (судді, прокурори), але мають бути і представники міжнародної спільноти.

Чому? Щоб наші фахівці забезпечили розуміння нашого контексту. А також, щоб міжнародні судді, міжнародні прокурори, захисники/представники забезпечили певний рівень якості дотримання процедури.

Щоб ніхто не сумнівався в тому, що ця система забезпечує якраз досягнення справедливості, правосуддя, що відповідає усім міжнародним стандартам, а не тільки погляду України на справу. Бо Україна – сторона війни.

Ми вже 7 років боремося за те, щоб у нашому правосудді з’явилися правильні означення воєнних злочинів, злочину геноциду. Наприклад, через їхню відсутність ми наразі маємо лише 6 справ щодо воєнних злочинів за 8 років війни на Донбасі.

Тобто маємо ухвалити, зрештою, правильне законодавство для того, щоб притягати до відповідальності командирів, щоб ми могли розглядати те, що відбувалося на Донбасі, в Криму.

Раніше це був законопроєкт №2689, який, на жаль, так і не набув чинності після голосування парламентом. Тепер ми працюємо над проєктом закону України від 15.04.2022 №7290, який, сподіваємося, внесе нарешті необхідні зміни.

Україна зараз бореться не просто зі схибнутою країною, Україна нині бореться з політикою, яку Росія собі дозволяла застосовувати з 90-х років ХХ століття у багатьох країнах. Те, що переживемо і зробимо ми, зрештою дозволить людям, які були у «сірих зонах» (Придністров’я, Нагорний Карабах, Абхазія та Південна Осетія, Чечня, Сирія), отримати шанс на справедливість.

 

Що зараз робиться для забезпечення судового позову?

Перш за все відбувається документування злочинів і збираються докази. У цьому напрямі працює кілька команд. Працює команда слідчих МКС.

Окрім неї, є міжнародна група, подібна до тієї, що була створена для розслідування катастрофи МН17. Також в Україну вже прибули і стали до роботи криміналісти від Єврокомісії, Франції.

Відкрито окремі справи в Іспанії, Латвії, Швеції, Німеччині, Польщі – ці суди працюють за принципами універсальної юрисдикції, тому можуть відкривати справи за подіями в Україні.

На національному рівні у цьому напрямі працюють всі: Генеральна прокуратура, СБУ, поліція, місцева прокуратура, ДБР. Навіть ТрО тепер має таку функцію. Втім, тут є певні труднощі, адже в ТрО мало людей, які мають необхідну кваліфікацію, достатнє технічне забезпечення, досвід, особливо кримінальної експертизи.

 

Що таке ініціатива «Трибунал для Путіна»?

Працюють і неурядові організації, як-от наша коаліція «Розірвати коло безкарності за воєнні злочини Росії» (стисла назва «Трибунал для Путіна»), яка формує хроніки всіх епізодів потенційних воєнних злочинів для кожного з регіонів, які в подальшому будуть доступні Генеральній прокуратурі.

Крім того, важливо наголосити, що все має бути зроблено правильно та вчасно. Ми всі разом маємо зібрати ці докази до того, як все буде відновлено, адже українці дуже працьовиті, плюс не варто забувати, що людська психіка намагається це все забути. Критично важливо все зафіксувати, задокументувати, щоб правосуддя відбулося.

Саме тому в межах волонтерської ініціативи Євромайдан SOS ми створили прості форми документування, які можуть заповнити навіть волонтери. Завдяки цьому ми збираємо багато відео зі свідченнями жертв, які також дозволяють нам використовувати ці записи для просування інтересів України на міжнародному рівні – наприклад, добиватись в ООН трибуналу щодо агресії Росії.