3 жовтня 2018 року у Києві відбулась прес-конференція «Насильство, обмежувальні закони та безкарність: загроза для громадянського суспільства та свободи асоціації в Україні»

Текст та фото: Олег Шинкаренко

Насильство, кровопролиття та дискримінаційне законодавство у 2018 році стали звичними методами боротьби проти громадянського суспільства в Україні. Лише за цей неповний рік більше 50 активістів та десятки журналістів з усіх регіонів країни постраждали від систематичних збройних нападів, підпалів та підриву майна, побиття та утисків. Винні та замовники цих злочинів залишаються безкарними, правоохоронні органи демонструють бездіяльність. Влада, натомість, намагається ввести в силу дискримінаційне законодавство, яке, за прикладом Російської Федерації, має обмежувати можливості для громадянського суспільства та дорівняти його представників до іноземних агентів. Правозахисні організації Freedom House, Центр інформації про права людини та Українська Гельсінська спілка з прав людини вважають таку ситуацію прямою загрозою українській демократії та правам і свободам її людей.

Президент міжнародної організації Freedom House (Вашингтон, США) Майкл Абрамовітц сказав, що за останні 12 років він спостерігає обмеження політичних прав та громадянських свобод по всьому світі, бо уряди вважають громадянське суспільство своїм ворогом. «На жаль, – зауважив він, – схожі тенденції спостерігаються як в Росії, так і в Україні. Парамілітарні, праві групи та інші незаконні формування вважають побиття, вбивство і залякування найкращим інструментом впливу, щоб примусити неслухняних людей замовкнути. Нападів зазнають не лише активісти, але й журналісти. І ці напади трапляються з боку державних силових структур. Ми також спостерігаємо законодавчі ініціативи, спрямовані на вчинення тиску на громадянське суспільство, коли його представників вносять до “списку іноземних агентів”. Це треба змінити, бо громадянське суспільство є союзником держави та рушійною силою його розвитку. Держава має захищати активних громадян».

Голова правління Центру інформації про права людини Тетяна Печончик нагадала, що її організація є членом Коаліції на захист громадянського суспільства, яка була створена навесні 2018 року після того, як Верховна Рада відмовилася скасувати електронне декларування для антикорупційних активістів. «Ми зафіксували збільшення кількості нападів на громадських активістів, – сказала вона. – З 2014 року ми займаємося документуванням нападів на активістів. Тільки з початку 2018 року ми зафіксували щонайменше 53 таких напади. Серед них – не лише побиття, а навіть і вбивства, які можуть бути пов’язані із діяльністю громадських активістів». За словами Тетяни Печончик, від насильства найбільше потерпають антикорупційні активісти та ті, хто бореться з організованою злочинністю, також – екологічні активісти, ЛГБТ та учасники і учасниці феміністичних рухів. Зафіксовані також напади на про-українських та лівих активістів. «За частиною цих нападів стоять місцеві кримінальні угрупування, які часто зростаються з владою та правоохоронними органами, – сказала Тетяна Печончик. – За іншою частиною нападів можуть стояти члени радикальних ультраправих угрупувань».

Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Олександр Павліченко нагадав, що його організація надає правову допомогу громадським активістам, які стали жертвами нападів. «Проблемою є неналежна кваліфікація таких злочинів, – сказав він. – Наприклад, напад на Катерину Гандзюк спершу був кваліфікований як хуліганство. Правоохоронні органи, замість того, аби отримувати допомогу від тих, хто намагається встановити істину, припиняють нормально розглядати справу. Наприклад, після смерті активіста Миколи Бичка у червні 2018 року, поліція почала розслідувати справу тільки після того, як повстало ціле село, а до цього справу намагалися кваліфікувати як “самогубство”. Потім поліція намагалася залякувати найбільш активних осіб з цього села, визначивши їх як свідків та викликаючи на допити. Наші правоохоронні органи не визначають мету, з якою було вчинено замах на того чи іншого активіста, тому вони не визначають правильну стратегію розслідування, щоби знайти тих, хто вчинив злочин і притягнути їх до відповідальності».

Аналітик УГСПЛ Олена Семьоркіна, сказала, що Коаліція на захист громадянського суспільства намагалася переконати депутатів не голосувати за дискримінаційні поправки до законодавства, але вони її підтримали. «Проблема полягає у непрозорості ухвалення законів, – сказала вона. – Якщо на рівні обласних рад та органів місцевого самоврядування влаштовують громадські обговорення для прийняття рішень, то на рівні парламенту такі обов’язки щодо суспільного обговорення відсутні».

Крім того, фракція Народний фронт пропонує запровадити таке поняття як “іноземні агенти”, переконуючи, що це необхідно з міркувань національної безпеки. «Ми вважаємо, що це додаткове обмеження для діяльності і медіа, і громадських об’єднань, – сказала Олена Семьоркіна, – обмеження свободи асоціацій є дуже небезпечною тенденцією. Ще у 2008 році ПАРЄ ухвалила на цю тему резолюцію, де Україна встала в один ряд із Російською Федерацією, Азербайджаном, Білоруссю, Румунією та Угорщиною. Подібні ініціативи порушують зобов’язання України перед міжнародними організаціями».