Практично кожна акція в Україні, на підтримку прав жінок або ЛГБТ-спільноти, не обходиться без нападів з боку радикальних організацій. Жертвами такого насильства стають люди через свої погляди або “інакшість”. Це називається “злочини на ґрунті ненависті”, і страждають від них усі, хто з якихось причин або за певними ознаками здаються нападникам “не такими, як усі”: люди з іншим кольором шкіри, феміністки, лесбійки, геї та трансгендерні люди. Про те, як це боротися за права жінок в Україні й чому злочині на ґрунті ненависті залишаються безкарними, говоримо з активістками та адвокаткою.

 

Активістка ужгородської громадської організації “Ужгородська громадська рада” Анастасія Бачинська розповідає, що їй довелося стати жертвою нападу, як учасниці мітингу за права жінок. Це сталося 8 березня ще 2018 року в Ужгороді, а винні й досі не покарані.

Організація Анастасії Бачинської займається моніторингом діяльності місцевої влади та усім, що стосується місцевої політики. Активісти ходять на сесії, а також дивляться проєкти рішень, щоби ті не порушували права територіальних громад. Однак того березня, вони вирішили взяти участь в акції, яка була присвячена Міжнародному дню за права жінок.

“Ми придумали гасло “Жінки проти насильства”. Купили папір, фарбу і зробили великий плакат. Акція мала відбутися на одній із центральних площ Ужгорода. Коли ми туди прийшли, там вже були інші дівчата з різними плакатами, а організаторка Віталіна Коваль тримала мегафон. Під час акції ми говорили про гендерну рівність, права жінок, запобігання домашньому насильству», – згадує Анастасія. 

За її словами, мітинг вже добігав кінця, але активістки ще продовжували скандувати свої гасла, як то «Права жінок – це права людини». В цей момент на них вилили червону фарбу. Пізніше виявилося, що нападницями були дівчата з громадської організації “Карпатська Січ”.

“В нас таке неонацистське угрупування. Це з’ясувалося вже після інциденту, коли вони написали на своїй сторінці у Фейсбук, мовляв, ми захистили своїх дівчат. Тоді ми подивились їх сторінку і виявили, що це громадське об’єднання, яке проти фемінізму та ЛГБТ-спільноти. Взагалі, на їх думку, саме ЛГБТ-спільнота організовувала акцію”, – ділиться спогадами Анастасія Бачинська.  

Активістка зізнається, що не знає, хто стоїть за організацією “Карпатська Січ”, але простежила по активностях, що вони працюють з націоналістами з інших країн, їздять в Будапешт, Італію та Іспанію.

“Вони проводять вишколи, використовують нацистку символіку, різні хрести, написи. Також проводили чорну ходу, під час якої зигували з чорними прапорами”, – додає Анастасія.

В той день, 8 березня, поліція затримала шістьох осіб. Анастасія та її колежанки домоглися, щоби справа були порушена по трьох статтях Кримінального кодексу. Це частина 2 статті 296 Кримінального кодексу, тобто хуліганські дії групи осіб, стаття 170, це перешкоджання законній діяльності громадських організацій, а також стаття 161, з мотивів нетерпимості.

 

За словами жінки, справа розслідувалася дуже кволо. Зокрема, без відома потерпілих, стаття 170 та стаття 161 були закриті, а стаття 296 була перекваліфікована на статтю 125, тобто завдання легких тілесних ушкоджень. По цій статті “легкі тілесні ушкодження” матеріали були передані до суду.

“Ми, звісно, це оскаржили, але зараз слідчі дії майже не провадяться по цим відкинутим статтям. Судове ж засіданні по статті 125 було закритим, оскільки одна із нападниць була неповнолітня. Зараз у 2020 році, через два роки після нападу, ми лише на стадії початку дослідження доказів”, – скаржиться Анастасія.

 

На запитання, як цей напад вплинув на активістку, вона зізнається, що інцидент мав негативний вплив, а окрім неї постраждало ще дев’ять осіб.

“Ми були обляпані фарбою, нам зіпсували усе взуття, одяг зимовий, а тоді ще було дуже холодно. Ми були одягнені в пальта, чоботи, мали сумки і все це було зіпсовано. Тобто все, що в мене було на цій акції, далі було непридатним. Мені також облили цією фарбою усе волосся”, – згадує ужгородська активістка, – “Після цього я ходила три дні з червоним волоссям і не знала чим його відмивати. Але гірше було організаторці акції Віталіні, які призначили лікування через потрапляння цієї фарби в око і було запалення”.

Анастасія згадує, як під час судового процесу був зачитаний обвинувальний акт, а суддя звернувся до нападниць про його визнання. Одна із них, не визнавала, в той час як інша – визнавала частково. На уточнююче питання суду в чому полягає частковість, підсудна сказала: “Я проти одностатевих шлюбів”.

“Хоча ця акція до 8 березня була не про це. Взагалі, я так розумію, вони не дуже розбиралися. Це така організація орденського типу. Там є свій статут, свої ордени, своя посвята. Очевидно, вони вживають наркотики. Тому, можливо, напад на нас – це було завдання, яке вони мали виконати, як частина посвяти до цієї організації”, – ділиться своїми міркуваннями Анастасія.

 

Організаторка акції за права жінок, ужгородська ЛГБТ-активістка Віталіна Коваль звертає увагу, що нападниці були з неонацистських угрупувань.

“Коли я досліджувала їх пабліки в Вконтакті чи Телеграмі, то там були певні цитати, вони також фотографувалися із нацистським привітом. Крім того, в графіті на стінах вони пишуть “1488”, – говорить Віталіна.

За словами дівчини, “1488” – це цитата із книги Адольфа Гітлера “Моя боротьба”. Число “14” означає чотирнадцять слів «Ми мусимо забезпечити існування нашого народу і майбутнє для білих дітей», а число “88” є закодованим привітанням «Хайль Гітлер!».

“Взагалі, це ті речі, які потрібно досліджувати. А я була дуже далека від цього всього, коли зіткнулася із угрупуванням “Карпатська Січ”. Публічно вони це демонструють, але на запитання чому ви салютуєте нацистським привітом, відповідають, що то італійський жест “презенте””, – розповідає організаторка акції до 8 березня.

Вона вважає, що зараз фемінізм, ЛГБТ-активізм, а також антикорупційний активізм, стали точкою тригеру націоналістичних груп. За словами дівчини, вона стала мішенню, бо є ЛГБТ-активісткою, до того ж феміністкою.

 

Віталіна згадує, що вперше на неї напали ще у 2017 році. Тоді це було близько 20-30 хлопців, які прийшли на площу і зірвали акцію за права жінок.

“Вони оточили нас колом, пхали дівчат, забирали плакати. Після цього ми викликали поліцію, яка приїхала лише через пів години, але врешті їх відігнала. Тоді нападники нам сказали, що вони проти таких акцій, будуть їх не допускати і нищити”, – каже дівчина.

Не зважаючи, на публічні погрози, які вона отримувала від представників організації “Карпатська Січ”, Віталіна вирішила продовжувати акції на підтримку прав жінок.

 

“Я вирішила, що якщо тобі намагаються закрити рота, то потрібно навпаки маніфестувати за те, що ти борешся. Тому я взяла на себе відповідальність і організувала акцію у 2018 році”, – говорить дівчина.

Віталіна згадує, коли атака відбулась через рік, нападники діяли іншим чином. Вони долучили дівчат.

“У 2017 році це були хлопці, які були піддані публічному осуду. Тому наступного разу на нас напали вже дівчата. Це було зроблено з ціллю показати, що начебто жінки атакують жінок. Ми також знаємо, що деякі з цих дівчат, зустрічаються з хлопцями з цієї групи”, – каже Віталіна.  Вона також вважає, що щодо цих нападниць могла бути застосована маніпуляція та навіть примушування.

“В мене був також хімічний опік обох очей. Крім того, я отримала шок, бо після дуже сильної болі, в момент потрапляння фарби до очей, я подумала що втратила зір”, – говорить активістка.

 

Не зважаючи на травматичний досвід, дівчина відчула рішучість до боротьби, у тому числі, у судовому порядку.

“Ще у 2017 році була написана заява в поліцейському відділку. Але справу так і не відкрили. Тому я дуже рада, що ЛГБТ-організація “Інсайт” допомогли із юристкою, і адвокатка Оксана Гузь взяла цю справу”, – каже Віталіна.

 

Оксана Гузь, юристка громадської ЛГБТ-організації “Інсайт”, яка виступає як адвокатка по ужгородській справі,  говорить, що раніше думала, що поліція  не враховує мотив упередження по незнанню. Однак, на її думку, вже зараз поліція знає, що є стаття 161 Кримінального кодексу, яка присвячена злочинам на ґрунті ненависті.

“Коли людині дали по голові, за те, що в неї, наприклад, дорогий годинник. Поліції все зрозуміло. Тут є статті Кримінального кодексу, як легкі тілесні ушкодження, розбій, а також хуліганство, чудова стаття, яку люблять приписувати всюди. Коли ж з’являється якийсь мотив, наприклад, на чоловіка напали, бо він гей або на жінку, яка просто вийшла на феміністичну акцію, то поліція цей мотив наче сором’язливо замовчує”, – дивується адвокатка.

Адвокатка впевнена, що про статтю 161 Кримінального кодексу України добре знають, але поліція не розуміє як з нею працювати, бо, по-перше, вона масивна, а по-друге, прописана так, що фактично на практиці її неможливо застосувати. Водночас, якби поліція хотіла, вона б цю статтю застосовувала, як застосовує, коли йдеться про релігію чи національність.

“Дивіться, 8 березня, жінки в день прав жінок, виходять на жіночу акцію проти домашнього насильства. Вони взагалі не говорять про ЛГБТ. При цьому, на них нападають жінки, заливають їх фарбою та закидують листівки, з тексту яких зрозуміло, що “ЛГБТ – це зло”. Як наслідок, хімічні опіки очей, шок, зіпсоване майно. Своєю чергою, поліція затримує шістьох. На своїй сторінці в соцмережах “Карпатська Січ” визнає напад, – говорить Оксана Гузь, – Здається, все просто. Однак, проблеми є. Бо цій історії прив’язали просто легкі тілесні ушкодження. Чому справа не розглядається по статті 161 Кримінального кодексу нікому не відомо”.

На її думку, проблеми починаються вже на етапі заповнення поліцією протоколу скоєння злочину. Там є нова графа, у якій можна вказати чи було упередження при скоєнні злочину. Якщо йдеться про злочин на ґрунті гомофобії й людина може відкрито говорити про свою сексуальну орієнтацію, то адвокатка радить наполягати на тому, щоби початково в реєстр вносився цей мотив.

 

“Але далі розуміти, що це буде складний шлях. Тому й поліція часто пропонує сама мовляв для чого тобі це затягувати, давай пустимо це по хуліганці чи тяжким тілесним і це буде швидше”, – зізнається захисниця.

 

Чому важливо фіксувати мотив злочину? Оксана Гузь звертає увагу, що важливо розуміти, яка взагалі кримінальна ситуація в нашій країні, які злочини існують, хто їх вчиняє. Важливо також розрізняти чи це дорослі, чи це діти або підлітки. Це потрібно для того, щоби проводити превентивну, тобто запобігальну роботу. Знаючи де проблема, з нею можна почати працювати не доводячи до злочинів.

“Взагалі, кримінальне покарання не для того, щоби покарати когось. Воно для того, щоби спробувати виправити. Така собі спроба знайти гарячі точки, щоби їх загасити та не допустити розширення”, – каже адвокатка.

Вона впевнена, якщо сьогодні поліція не звертає увагу на те, як б’ють ЛГБТ-людей, то завтра перестануть звертати увагу на антисемітизм, що зрештою може призвести країну до нацизму.

 

Взагалі, від злочинів на ґрунті ненависті можуть потерпати особи, яких зловмисники пов’язують з групами, проти яких мають упередження. Часто, йдеться про активістів та правозахисників. Саме тому, жертвою злочинів на ґрунті ненависті може стати будь-яка людина, хоча найчастіше жертвами стають представники меншин, як наприклад, ЛГБТ-спільнота.

ЛГБТ-організація “Наш світ” у 2019 році задокументувала 369 випадків дій на ґрунті гомофобії, дискримінації, а також інших порушень прав ЛГБТ в Україні.

Правозахисники вказують, що ситуація з розслідуванням таких злочинів ненависті залишається вкрай незадовільною. Слідчі послідовно ігнорують мотиви гомофобії при скоєнні злочинів, кваліфікуючи їх, здебільшого, як звичайне хуліганство або інший злочин без обтяжливих обставин, і відмовляються починати розслідування можливого порушення статті 161 Кримінального кодексу, яка наразі є єдиним способом врахувати такі мотиви при призначенню покарання правопорушникові.

Автор: Єлизавета Кузьменко

Підготовлено за підтримки Freedom House в Україні