За останніми повідомленнями Служби безпеки України за весь період збройного конфлікту на сході України через полон пройшла 3221 людина. На даний час самопроголошеними республіками утримуються 108 осіб. Виникає досить важке питання – ким насправді є для України ці люди? Яка правова основа у відношенні до категорії «звільнених з полону» або всі дії держави щодо їх захисту виключно «резонансні новини» і не більше того? Спробуємо розібратися.

Джерело фото: УНІАН

Україна наполягає, що полонених в ситуації на сході України немає. 13.04.2014 р. було оголошено про початок проведення антитерористичної операції. Відповідно в межах даного правового режиму Україна і говорить, що у нас немає полонених, а є заручники, які захоплюються терористами самопроголошених республік (прим. – відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» заручник – фізична особа, яка захоплена і (або) утримується з метою спонукання  державного  органу,  підприємства,  установи  чи організації  або  окремих  осіб здійснити якусь дію або утриматися від здійснення якоїсь дії як умови звільнення особи,  що захоплена і (або) утримується: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/638-15). Тобто всі громадяни України, які утримуються на непідконтрольній Україні території силами «Л/ДНР» це не більше ніж потерпілі від злочинних дій незаконних збройних формувань, які і не можуть мати жодного окремого статусу – бо це апріорі нонсенс. І тут ми спостерігаємо класичну підміну понять, коли намагаємось розібратися у цій позиції.

Якщо ж дивитись на саму природу подій на сході України, їх варто оцінювати з точки зору міжнародного гуманітарного права як збройний конфлікт. З 2014 року ми постійно говоримо про участь Російської Федерації у подіях та сході та її відповідальність за дії збройних угрупувань «Л/ДНР», що приводить до категорій збройного конфлікту міжнародного характеру або війни у її побутовому розумінні. То ті ж самі особи, які утримуються супротивником, є військовополоненими (прим. – відповідно до ст. 4 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р. під поняттям «військовополонений» розуміються особи, які потрапили в полон до супротивника й належать до однієї з таких категорій: особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил; членів інших ополчень та добровольчих загонів, зокрема членів організованих рухів опору, які належать до однієї зі сторін конфлікту й діють на своїй території або за її межами  – текст Конвенції за посиланням: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_153/parao73#o73) та цивільними заручниками (прим. – ст. 34 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 р. встановлює, що захоплення заручників забороняється – текст Конвенції за посиланням:  http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_154/paran64#n64).

Якщо ж говорити про доречність застосування саме термінології міжнародного гуманітарного права, то ст. 2 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р. визначає, що «крім положень,  які  виконуються  в мирний час,  ця Конвенція застосовується в усіх  випадках  оголошеної  війни  чи  будь-якого іншого збройного конфлікту,  що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо стан війни не визнаний однією з них». Україна ще з 2015 р. через публічні заяви державних органів зазначає, що Російська Федерація є державою-агресором (прим. – у своїй заяві від 27.01.2015 р. Верховна Рада України вказала, що вона «…визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України не допустити безкарності винних за злочини проти людяності, вчинені від початку російської агресії проти України…» – текст заяви за посиланням: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/129-19). А 18.01.2018 р. Верховна Рада України проголосувала ще й за визнання Росії агресором і на законодавчому рівні (прим. – дана позиція є центральною у законопроекті № 7163, який має на часі бути підписаний Главою Верховної Ради України та відправлений на підпис Президенту України – текст законопроекту за посиланням: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=62638).

Як би Україна не розглядала ситуацію на сході України, який би термін для її правового регулювання не вживала, це все одно війна – збройний конфлікт у розумінні міжнародного права. Від внутрішніх протиріч не залежить той факт, що самопроголошеними «ЛНР» та «ДНР» утримуються саме військовополонені та цивільні заручники, а не звичайні постраждалі від терористичних актів. Але питання в тому яке це має значення для самих полонених?..

Якщо не вдаватися в деталі і не переказувати абсолютно всі положення міжнародного права, які застосовуються у даній ситуації, то загалом статус полоненого та його закріплення надає:

• гарантії захисту у питаннях відношення до особи, яка утримується, включаючи захист від навішування ярлика «самовільне залишення військової частини», свавільного затримання після звільнення та інших сумнівних практик.

Загальні гарантії по відношенню до військовополонених та цивільних заручників прописані у положеннях Женевських конвенцій 1949 р. та додаткових протоколах до них. Крім цього, варто враховувати і загальні права людини (прим. – ознайомитися з аналізом основних гарантій поводження з військовополоненими можна у звіті «Тотальна безкарність у зоні АТО: розслідування незаконних затримань та рабської праці» за посиланням: /wp-content/uploads/2016/10/2016-09-16__Brochure_Plen_ukr_210x297-1.pdf). Також до сфери гарантій варто віднести і процес проведення переговорів з приводу звільнення полонених: на скільки загалом дотримуються права людини під час цього процесу (прим. – практика проведення переговорів проаналізована у звіті «В’язні війни. Міжнародна практика щодо звільнення полонених, заручників, політв’язнів: рекомендації для України» за посиланням: /wp-content/uploads/2018/02/Viazni-Viyny-mizhnarodna-praktyka.pdf). Якщо ігнорувати дані гарантії, то як можна говорити про жорстоке поводження з полоненими, його рівень та масштабність, при цьому не захистивши утримуваних осіб?..   

• врегулювання реабілітаційних питань та отримання допомоги різного виду від держави.

Наразі вся практика України по відношенню до реабілітації звільнених з полону складається з індивідуальних рішень щодо медичного обстеження, надання тимчасового житла, отримання безкоштовних правових консультацій або навіть отримання грошових коштів. Так, наприклад, 31.01.2018 р. Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Деякі питання соціальної підтримки осіб, звільнених з полону», яким затвердив Порядок виплати грошової допомоги, але лише звільненим 27.12.2017 р. та 24.01.2018 р. (прим. – текст Постанови за посиланням: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/38-2018-%D0%BF). Вибірковість підходу Кабінету Міністрів України виходить з неврегульованості реабілітаційних та компенсаційних питань для звільнених з полону на законодавчому рівні – закріплення статусу.

• притягнення до відповідальності тих, хто винен у порушеннях по відношенню до полонених.

Знову ж, у ЗМІ багато обговорень ведеться з приводу того, кого та як саме притягати до відповідальності за жорстоке поводження з полоненими. З однієї сторони задокументовані факти стверджують про поширеність порушень, з другої – національне правове регулювання не дає проводити слідчі дії на тому рівні, який вимагає ситуація (прим. – питання розслідування і розгляду ситуації в Україні Міжнародним кримінальним судом проаналізовано у попередньому дописі: /blogs/rozhlyad-sytuatsiji-v-ukrajini-mizhnarodnym-kryminalnym-sudom/). Тому і маємо реальність, коли потерпілі нарікають на правоохоронні органи, а останні працюють на межі можливостей, пристосовуючись до постійних змін у процесуальне законодавство, які лише ускладнюють їм життя.

У загальному, саме ці положення найкраще ілюструють статус військовополоненого. Його основне завдання – захистити особу, яка потрапила у складну ситуацію, вберегти її від порушень та зловживань на будь-якому етапі.

У питаннях захисту полонених основна проблема не в тому, як саме їх називають, а в тому – що ця назва передбачає. Можна говорити і «заручники», і «ізольовані особи», і «незаконно позбавлені волі» – але це не має жодного значення, якщо сам термін не підкріплений гарантіями та не відповідає реаліям.

Наразі ми маємо збройний конфлікт у розумінні міжнародного права, і саме від загальних обставин маємо відштовхуватися при визначенні статусу жертв війни. Міжнародне право не вимагає формального визнання на папері, що особа є військовополоненим чи цивільним заручником, для нього достатньо контекстуальних обставин – затримання військовослужбовця чи мирного жителя ворогом під час збройного конфлікту. Важливо лише як Україна сприймає даних осіб – чи визначає на національному рівні гарантії їх захисту та реабілітації та чи дотримуються їх. Бо за відсутності спеціального регулювання всередині держави, міжнародні принципи залишаються мертвими.

Далі буде…