Про що: документуванням порушень прав людини в збройному конфлікті зазвичай починають займатись недержавні організації. Вони більш гнучкі і швидше реагують на нові виклики. Пізніше до цього процесу підключається держава. Україна зараз має унікальний досвід для світу — створення державної системи документування ще до завершення конфлікту. Про розбудову системи та її завдання поговоримо з радником віце-прем’єр-міністра і правозахисниками, які працюють у цій сфері. 

Організатор дискусії: Українська Гельсінська спілка з прав людини. 

Спікери: Олександр Смірнов — радник віце-прем’єр-міністра України — міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, Олексій Біда — керівник Центру документування Української Гельсінської спілки з прав людини, переселенець, Наталія Каплун — документаторка фонду «Восток SOS», Костянтин Караман — перший заступник керівника Луганської обласної прокуратури. Модераторка: Олена Семьоркіна — аналітикиня, спеціалістка з питань нормотворення Української Гельсінської спілки з прав людини. 

УГСПЛ спільно з іншими правозахисними організаціями, які документують порушення прав людини та МГП з початку збройної агресії РФ, ініціювали створення державної системи моніторингу і документування порушень прав людини, міжнародного гуманітарного права та інших порушень, вчинених в ході збройної агресії Російської Федерації. Мінреінтеграції утворило Експертну раду з напрацювання пропозицій щодо створення такої  системи.  

На переконання правозахисних організацій, державна система має базуватись, зокрема, на таких засадах: 

– система повинна включати не тільки створення державної установи (умовно «Центру документування»), а й розроблення й ухвалення нормативно-правових, технічних, методичних документів для забезпечення створення і безперебійного функціонування бази даних порушень; збору даних про порушення та обміну такою інформацією між органами державної влади та правоохоронними органами; роботу з джерелами даних та жертвами/свідками; включення їх в процес, як суб’єкт відновлення справедливості; забезпечення при цьому максимального захисту жертв/свідків зокрема щодо їх особистих та персональних даних, психічної безпеки під час опитування, отримання поінформованої згоди на будь-які дії у відношенні до цих персон; використання даних; навчання державних службовців; взаємодію державних органів для використання даних в цілях забезпечення впровадження заходів перехідного правосуддя, реалізації політики реінтеграції, здійснення внутрішньої і зовнішньої державної політики, впровадження діалогових процесів на регіональному та державному рівнях; справедливого розподілення компенсацій та репарацій; 

– визначення запобіжників для уникнення зловживань у функціонуванні «монопольної» державної установи («Центру документування»), зокрема, шляхом залучення до створення системи зовнішніх експертів та спостерігачів (наприклад, для створення Наглядової ради) з числа правозахисних організацій України та міжнародних організацій тощо (https://bitly.su/ATjPhVwf ).