Під час останнього засідання Тристоронньої контактної групи (ТКГ) 11 березня 2020 р. було ухвалене рішення про створення Консультативної ради, метою якої є «здійснення діалогу, консультацій і напрацювання пропозицій з проектів політичних і правових рішень з врегулювання конфлікту», що зазначено в оприлюдненому в ЗМІ, як вважається, оригінального тексту документу. Таке рішення одночасно активізує діалог між представниками окупованих територій та України в межах Мінського перемовного процесу та несе загрозу недотримання червоних ліній, за які неприпустимо заходити у цьому діалозі.

Так, вкрай важливим є статус і роль кожного учасника з вже встановленим мандатом відповідальності. Російська Федерація, яка є ініціатором і агресором у цьому збройному конфлікті, майже завжди має вирішальний голос в ухваленні рішень щодо звільнення утримуваних на непідконтрольній територій. Але вона повинна нести відповідальність за наслідки спричиненою нею агресії. Виведення Росії з-за столу переговорів як сторони конфлікту і надання їй статусу спостерігача, що проглядається в пункті 2 опублікованого документу, є тривожною тенденцією з намаганням вивести РФ із зони відповідальності за вчинену агресію.

У той же час, аналіз опублікованих документів свідчить про те, що ця Консультативна рада є дорадчим органом, який має напрацьовувати матеріал, і готувати проекти рішень для засідань ТКГ з метою зробити її роботу більш ефективною.

Формати переговорних процесів, якими є мінський і нормандський, повинні обов’язково визначати статус всіх сторін з урахуванням зон їхньої відповідальності у збройному конфлікті, спричиненому агресією РФ, і її постійною підтримкою зброєю, інструкторами, здійсненням військового управління незаконними збройними формування на території, неконтрольованій українським Урядом.

УГСПЛ наголошує, що:

1. Статус РФ як сторони, що несе відповідальність за наслідки збройної агресії з відповідними санкціями, судовими процесами на національному та міжнародному рівнях має залишатися незмінним.
2. Діалог в межах Мінського процесу, звичайно ж, є компромісом, але межі цього компромісу не повинні переходити визначені червоні лінії, зокрема, легітимізацію незаконних утворень т. зв. ЛНР/ДНР, вирішення питання про непритягнення до відповідальності тих, хто вчиняли тяжкі та особливо тяжкі злочини під час воєнних дій при встановленні окупаційного де-факто режиму, який існує на непідконтрольних Україні територіях.
3. Обов’язковим в процесі здійснення процесів переговорів має стояти питання забезпечення дотримання прав людини, і саме з врахуванням фактору забезпечення прав людини мають вирішуватися всі питання в межах ТКГ, такі як громадянство, вибори на окупованих територіях, здійснення виплат, мобільність і перетин лінії розмежування, медична допомога, освітні та інші питання.