Українська Гельсінська спілка з прав людини представляє серію публікацій з питань колабораціонізму, проблематики судових справ щодо воєнних злочинів, доступу населення до правової допомоги в умовах збройного конфлікту. Автори матеріалів – судді та адвокати, які пройшли навчання за освітніми курсами від УГСПЛ (переглянути всі матеріали серії). 

В цій публікації двоє авторів: суддя Вищого антикорупційного суду, доктор юридичних наук, професор Олексій Кравчук та суддя Дарницького районного суду міста Києва, кандидат юридичних наук Марина Бондаренко. Вони проаналізували практику судів щодо звинувачених у колабораціонізмі в освітній діяльності щодо впровадження стандартів держави-агресора. 

 

За положеннями ч. 3 ст. 111-1 КК України кримінально-караними є дві групи дій, що вчиняються громадянином України:

1) пропаганда у закладах освіти незалежно від типів та форм власності з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України,

2) дії, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти.

На думку науковців Кузнецова В.В., Сийплокі М.В. форма колабораційної діяльності «… дії громадян України, спрямовані на впровадження освітніх стандартів держави-агресора у таких навчальних закладах», може розширено тлумачитися судовою практикою. Також науковці погоджуються з Є. Письменським, що такі пропозиції недостатньо справедливі, гуманні та порушують принцип пропорційності (порушення балансу публічних та приватних інтересів), та вважають, що такі законодавчі зміни призведуть або до вибіркового правосуддя, або незастосування цієї форми скоєння кримінального правопорушення взагалі*.

*Кузнецов В.В., Сийплокі М.В. Кримінальна відповідальність за колабораційну діяльність як новий виклик сьогодення: Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». Вип. 70 (1). 2022. Ужгород.. С. 374–381.

 

Саме другу форму колабораційних дій у закладах освіти вважаємо неоднозначною, і такою, що може викликати труднощі у застосуванні, різну судову практику за одних і тих самих обставин, тому саме вона стала предметом нашої статті.

Об’єкт злочину

Об’єктом кримінальних правопорушень, передбачених ст. 111-1 КК є основи національної безпеки України. Додатковим об’єктом розглядуваного злочину за ч. 3 ст. 111-1 КК є конституційне право на освіту, що гарантоване кожному ст. 53 Конституції України.

Освітні стандарти, види освіти і освітніх закладів

За загальним розумінням, державні стандарти освіти розробляються на основі аналізу впровадження провідних українських та світових інноваційних практик в освіті задля реалізації головної цілі загальної середньої освіти. 

Під закладами освіти належить розуміти всі освітні заклади, незалежно від їх типів та форм власності. Оскільки диспозиція ч. 3 ст. 111-1 КК містить декілька складів кримінальних правопорушень, законодавець в цій частині, формулюючи перший склад правопорушення – здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, вказує на заклади освіти незалежно від їх типів та форм власності. Вбачається, що у складі правопорушення «дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти» йдеться про те ж найбільш загальне коло закладів освіти. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про освіту», заклад освіти – юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність. Згідно зі ст. 10 цього Закону, складниками системи освіти є: дошкільна, позашкільна, повна загальна середня, спеціалізована, професійна (професійно-технічна), фахова передвища, вища освіта, освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.

Окрім згаданого Закону, організацію та здійснення освітньої діяльності, залежно від рівнів освіти й типів навчальних закладів, регулюють спеціальні закони – закони України «Про дошкільну освіту», «Про повну загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійну (професійно-технічну) освіту», «Про фахову передвищу освіту», «Про вищу освіту». Ці закони визначають поняття та зміст стандартів освіти за кожним рівнем і видом освіти.

Названі закони передбачають досить різноманітний перелік типів закладів освіти. До них належать на рівні дошкільної освіти, наприклад, дитячі садки, ясла, будинки дитини; на рівні середньої освіти – початкова школа, ліцей, гімназія; серед закладів професійно-технічної освіти: професійно-технічне училище, навчально-курсовий комбінат; на рівні вищої освіти – університет, академія, інститут, коледж; на рівні позашкільної освіти: гуртки, секції, клуби.

Щодо стандартів освіти, то відповідно до ст. 32 Закону України «Про освіту» стандарт освіти визначає вимоги до обов’язкових компетентностей та результатів навчання здобувача освіти відповідного рівня, загальний обсяг навчального навантаження здобувачів освіти, інші складники, передбачені спеціальними законами. Стандарти освіти розробляються та затверджуються у порядку, визначеному спеціальними законами та іншими нормативно-правовими актами.

Наприклад, Закон України «Про повну загальну середню освіту» містить терміни «державні стандарти повної загальної середньої освіти» та  (далі – державні стандарти) – документи, що визначають загальні обсяги навчального навантаження здобувачів початкової, базової середньої, профільної середньої освіти, вимоги до їх компетентностей і до згрупованих за відповідними освітніми галузями обов’язкових результатів навчання, яких вони мають досягти на відповідному рівні повної загальної середньої освіти. Згідно зі ст. 44 цього Закону державні стандарти розробляються і затверджуються за відповідними рівнями освіти: для початкової, базової середньої і профільної середньої освіти. Для прикладу, Державний стандарт базової середньої освіти затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 р. № 898, а Державний стандарт початкової освіти, постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 87.

На підставі державних стандартів освіти розробляються: базовий навчальний план, що є складовою частиною стандарту; типові освітні програми; типові навчальні плани; освітні програми, що схвалюється педагогічною радою закладу освіти та затверджується його керівником у разі розробки документа на основі типових освітніх програм; робочий навчальний план закладу освіти, що схвалюється педагогічною радою закладу освіти та затверджується його керівником.

Відсутність вироків

На час написання цієї статті було ухвалено загалом близько 200 вироків за ст. 111-1 КК, серед яких не знайдено жодного за ч. 3 ст. 111 КК України. Тому доцільно звернутись до судових рішень, ухвалених слідчими суддями під час досудового розслідування, з яких вбачається формулювання висунутих підозр. Ми проаналізували понад 50 ухвал слідчих суддів, що здійснювали судовий контроль на досудовому розслідуванні в провадженнях із фабулами щодо впровадження освітніх стандартів держави-агресора. Нижче, йдеться про формулювання висунутих підозр саме за версією сторони обвинувачення, з урахуванням того, що згідно зі ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Проаналізовані судові рішення за дев’ять місяців від появи цієї статті у законі України про кримінальну відповідальність не показали масовості реєстрації кримінальних правопорушень щодо впровадження освітніх стандартів держави-агресора.

Характеристика розслідуваних злочинів

За даними реєстру судових рішень, відповідно до повідомлень про підозру, на час підготовки статті досудове розслідування за ч. 3 ст. 111-1 КК України проводиться стосовно 20 осіб, шість із яких – чоловіки. Щодо віку підозрюваних осіб, то він коливається від 35 до 69 років. Географічно кримінальні провадження щодо вчиненого злочину за ч. 3 ст. 111-1 КК України здійснюються в межах трьох областей – Херсонська, Харківська, Донецька.

У проаналізованих рішеннях не виявлено, щоб внесення відомостей до ЄРДР за ч. 3 ст. 111-1 КК України стосувалось вчителів та викладачів з якихось певних предметів. Всі особи, стосовно яких здійснюється досудове розслідування, погодились на те, щоб обійняти під час окупації адміністративні посади, на яких зокрема впроваджували стандарти освіти країни-агресора або квазідержавних утворень.

Так, зустрічаються такі посилання, як: обійняв посаду директора, погодився на посаду в.о. директора школи, організував освітній процес, вручав випускникам атестати «республиканского образца», погодився очолити університет, в якому до окупації викладав, обійняв посаду директора коледжу й набирав абітурієнтів, очолив гімназію під час окупації і впровадив освітній процес російською мовою, погодився обійняти посаду декана факультету в університеті, обійняв посаду проректора університету, проголошений директором школи й впровадив методику навчання за російськими підручниками, обійняла посаду начальника відділу освіти й організувала підвищення кваліфікації вчителям тощо.

Суб’єкт злочину

Як виходить з наведеного, слідча практика й судова практика під час досудового розслідування йдуть таким шляхом, що суб’єктом цього злочину є громадянин України, який є службовою особою. На нашу думку, такий підхід є правильним.

Суб’єктний склад цього злочину є важливим, з огляду на те, що буквальне розуміння слова «впровадження» породжує питання, чи є впровадженням освітнього стандарту викладання певного навчального курсу (предмету) без здійснення організаційно-розпорядчої або адміністративно-господарської діяльності? Відповідь на це питання зможе дати судова практика. Водночас, очевидно, якщо впровадження освітніх стандартів здійснювали вчителі, що прибули на окуповані території після їх захоплення окупаційними військами, які не є громадянами України, склад злочину за ч. 3 ст. 111-1 КК відсутній.

Щодо службової особи як суб’єкта злочину, тут можуть виникати питання: чи це лише службова особа закладу освіти, чи будь-яка інша службова особа, яка ухвалює рішення, що можуть виконуватися закладом освіти (наприклад, в самопроголошених чи створених окупаційною адміністрацією органах влади). На нашу думку, суб’єктом злочину може бути не лише директор, ректор, декан закладу освіти тощо, але і керівник відділу, управління освіти, посадова особа органу місцевого самоврядування, яка ухвалює рішення щодо впровадження освітніх стандартів держави-агресора в підпорядкованих закладах освіти. Щодо легітимності призначення службової особи на посаду може не йтися. Презюмується що, як створені державою-агресором органи, так і призначені або обрані їхні керівники не є легітимно призначеними на посаду. Відповідно, й призначені ними службові особи закладів освіти не є легітимними. Тож ознаку службової особи, як суб’єкта правопорушення, необхідно враховувати з поправкою на зміст ухвалених нею рішень (йдеться про те, що не буде дотримуватися умова призначення на посаду компетентним органом як ознака службової особи).

Види клопотань, які подавались слідчим суддям

Щодо тих клопотань, із якими слідчі, прокурори зверталися до слідчих суддів, то умовно їх можна поділити на п’ять груп:

– обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення альтернативно запобіжного заходу у вигляді застави;

– дозволи на проведення спеціального досудового розслідування;

– дозволи на обшуки;

– тимчасовий доступ до документів, що посвідчують особу, оскільки переважна більшість проваджень, за окремими одиничними випадками, здійснюються в порядку спеціального досудового розслідування – in absentia*;

*In absentia – спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження, що здійснюється за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, з дозволу слідчого судді або суду, і дозволяється в окремих визначених КПК випадках, зокрема і за колабораційну діяльність

– арешт на майно, виявлене під час огляду місця події.

Щодо арешту на майно, виявлене під час огляду місця події, то тут варто конкретизувати, що мало місце вилучення підручників російською мовою, вилучення та подальший арешт підручників російського видавництва, вилучення та арешт підручників, портретів письменників, діячів культури та прапор держави-агресора. Також мав місце арешт на підручники та літературу, що були виготовлені за стандартами держави-агресора й використовувались вчителями в освітньому процесі під час окупації. Також мали місце арешт та вилучення в спортивному залі однієї з загальноосвітніх шкіл підручників російського видавництва, які готувались для проведення подальшого навчання дітей за освітньою програмою та стандартами російської федерації. Найбільш масові випадки вилучення підручників російського видавництва, що рахується сотнями, мало місце на території Харківської області після звільнення від окупації частини її території.

Об’єктивна сторона

Склад цього правопорушення є формальним, тобто потребує доведення лише вчинення протиправного діяння, і не потребує доведення злочинних наслідків.

Об’єктивну його сторону складають дії, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти.

Як вказує Н. Симоненко, правопорушення є закінченим з моменту, коли особа розпочала дії, направлені на зміну стандартів освіти у закладах освіти.

Щодо того, через які конкретні дії розкривається об’єктивна сторона цього злочину, то особам стосовно впровадження державних стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти інкриміновані наступні дії:

– організував освітній процес російською мовою;

– активно співпрацював з навчальними закладами держави-агресора, укладення договорів про взаємодопомогу, меморандуми тощо;

– впровадження російських освітніх програм російською мовою, за російськими підручниками, із виплатою заробітної плати вчителям у національній валюті держави-агресора;

– вилучення та знищення підручників українською мовою, літератури українського виробництва;

– набір абітурієнтів для навчання за державними стандартами освіти Російської Федерації;

– проведення зборів колективу вчителів школи;

– співпраця з вищими навчальними закладами держави-агресора задля організації підвищення кваліфікації вчителів у навчальних закладах, наприклад, у м. Курськ Російської Федерації;

– проходження перекваліфікації в тимчасово окупованій Автономній Республіці Крим (м. Сімферополь) та подальший набір учнів на навчання російською мовою та за державними стандартами в закладах освіти Російської Федерації.

На нашу думку, деякі з цих наведених протиправних дій навряд можна кваліфікувати саме як впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти. Водночас на цій стадії, а саме досудового розслідування, дійсно, зарано робити висновки, наприклад, про неконкретність інкримінованої підозри, що стане більш очевидним при висуненні обвинувачення, однак певна можлива проблематика вже прослідковується.

Хотілось би звернути увагу на ще одну обставину. Так, законодавець визнав кримінально-протиправними дії на впровадження стандартів освіти саме держави-агресора. Однак, з досліджених судових рішень вбачається, що особам інкриміновані дії на впровадження стандартів освіти «днр» або, як зазначається: «министерство образования и науки днр». Й вказані випадки не є поодинокими. Чи слід вказане формулювання вважати рівнозначним твердженню про впровадження стандартів держави-агресора – належатиме визначити суду при розгляді конкретної справи.

Водночас, не вважаємо, що для кваліфікації вчинених діянь як впровадження стандартів освіти держави-агресора, слід буде шукати конкретний нормативний документ, виданий органом цієї держави для того, щоби вказати на нього в процесуальному документі. По-перше, жоден орган цієї держави не є компетентним приймати таких рішень щодо українських закладів освіти. По-друге, для кваліфікації важливо, що відповідне впровадження стандартів відбувається замість державних освітніх стандартів України, які діють у відповідному закладі освіти. Тож необхідним  є встановити, чи зобов’язаний був відповідний керівник закладу освіти організувати проведення навчання на підставі чинного в Україні державного стандарту освіти, і що він організував навчання всупереч ключових умов цього стандарту за стандартами держави-агресора.

Так, на наш погляд, організація навчання на тимчасово окупованих територіях російською мовою або за підручниками, виданими в державі-агресорі (що зустрічається серед наведених вище фабулах), самі по собі утворюють склад злочину за ч. 3 ст. 111-1 КК. Не обов’язковим при цьому є посилання на конкретний нормативний документ держави-агресора (як і у випадку з призначенням на посаду компетентним органом, як ознакою службової особи, про що йшлося вище).

Щодо впровадження освітніх стандартів може виникати питання про місце вчинення злочину, оскільки в формулюванні диспозиції статті міститься вказівка «в закладах освіти». Міркуємо, що ці слова стосуються не стільки місця вчинення злочину, скільки вчинення дії (характеристика протиправного діяння як частини складу правопорушення). Тобто йдеться про спрямування дій на впровадження стандартів у закладах освіти, а самі дії можуть вчинятися і не в закладах освіти – наприклад у самопроголошених органах влади.

Водночас, можуть виникати питання про те, чи є місцем вчинення злочину тимчасово окупована територія. Диспозиція норми ч. 3 ст. 111-1 КК не вказує на це, отже загалом дії щодо впровадження освітніх стандартів держави-агресора можуть мати місце й на підконтрольній території.

Суб’єктивна сторона

Злочини, про які йдеться, вчиняються умисно. Впровадження стандартів освіти держави-агресора, як елемент об’єктивної сторони, сформульовано в диспозиції норми законодавцем так, що з неї випливає і мета злочину («дії, спрямовані на»). Отже метою злочину є впровадження стандартів освіти держави-агресора.

У судовій практиці можуть виникати питання щодо вчинення дій, спрямованих на реалізацію освітніх стандартів держави-агресора під примусом. За загальним правилом, встановленим ст. 40 КК, вчинення дій під дією фізичного або психічного примусу не є кримінальним правопорушенням. Водночас, при цьому належить з’ясувати, чи зберігала особа можливість керувати своїми діями.

Класифікація злочину

Правопорушення, передбачене ст. 111-1 КК, належить до категорії нетяжких злочинів. За його вчинення, крім основного покарання (щодо якого законодавець передбачив значну можливість диференціації судом – передбачено аж три види основного покарання, з яких може вибирати суд), передбачено також обов’язкове додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

Як уже зазначалося, досудове розслідування колабораційної діяльності й подальший судовий розгляд згідно зі ст. 297-1 КПК, з дозволу слідчого судді або суду, в окремих випадках може здійснюватися за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia).

Згідно зі ст. 96-3, 96-5, 96-8, 96-9 КК, якщо розглядувані правопорушення вчиняються уповноваженими особами від імені юридичних осіб (що може стосуватися випадків впровадження освітніх стандартів держави-агресора в приватних навчальних закладах), щодо таких юридичних осіб можуть здійснюватися заходи кримінально-правового характеру у вигляді ліквідації юридичної особи та конфіскації її майна.

Отже, в питанні такого різновиду колабораційної діяльності як дії, спрямовані на впровадження освітніх стандартів держави-агресора залишається багато запитань, що належатиме вирішити судовій практиці та науковцям.

Автори: суддя Вищого антикорупційного суду, доктор юридичних наук, професор Олексій Кравчук;

суддя Дарницького районного суду міста Києва, кандидат юридичних наук Марина Бондаренко

 

 

Дана публікація стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. 

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.