Необхідність запровадження процедури відновлення довіри до освітян є предметом постійних дискусій у публічній площині серед правничої спільноти та суспільства, як через наявні повідомлення у ЗМІ про виявлення та затримання колаборанта-вчителя, так і успішні наступальні дії Збройних сил України та деокупації тимчасово окупованих територій. Чи підпадають вчителі під люстрацію та який є міжнародний досвід щодо цього питання – читайте в статті судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, кандидатки юридичних наук,  випускниці навчального курсу УГСПЛ «Захист прав людини в умовах збройного конфлікту в Україні» Софії Данилів.

Запит суспільства 

 15 квітня 2023 року Українське радіо опублікувало на своєму сайті інтерв’ю з головою наглядової ради «Пласт» Юрієм Юзич. Чоловік переконаний – треба здійснювати педагогічну люстрацію. Він нагадує, що після Другої світової війни у Німеччині близько 40% вчителів були членами нацистської партії Гітлера. Їх усіх звільнили. «На якій підставі військово-цивільна адміністрація, припустимо, в місті Джанкої у Криму, звільнятиме вчителів, якщо зафіксованих ознак колаборації немає? Російська система освіти зараз побудована таким чином, що урок географії має виховати російську ідентичність, а не навчити географії. Тому люстрація має бути вирішена на законодавчому рівні. Мають бути прописані стандарти: що означає педагогічна колаборація? Потрібно буде, очевидно, опитувати батьків, робити анкети. І це не буде швидко. Побудувати українську систему освіти на деокупованих територіях буде дуже складно, і це триватиме не один рік», – пояснює він. 

Це не перші пропозиції щодо запровадження люстрації освітян.  В інформаційному просторі такі статті почали з’являтись з 2014 року та останнім часом лунають частіше. Ось кілька прикладів:

Володимир Семистяга: «В Донбасі потрібна люстрація освітян» 

Андрій Маляр: «потрібна люстрація в освіті»

На вчителів, що продовжать роботу на окупованих територіях, очікує люстрація, – освітній омбудсмен

Люстрація людей, які співпрацювали з окупантом: до політично-правової чи моральної відповідальності притягнуть не всіх.

Але ж все так просто чи складно із цим питанням?

Відновлення довіри до педагогів

Найчастіше  після деокупації і виникає питання: що робити з вчителями, стосовно яких є інформація, що вони були причетні до колабораційної діяльності, однак у зв’язку із відсутністю на той час відповідної норми у Кримінальному кодексі  України не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.

З початку повномасштабної збройної агресії Російської Федерації, яка розпочалася в Україні 24.02.2022 року, Верховна Рада України швидко ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» від 03.03.2022 № 2108‑IX.

Кримінальний кодекс України було доповнено ст.111-1, відповідно до частини 3 якої, здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти незалежно від типів та форм власності з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України, а також дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти, – караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років. 

Карати чи ні?

Водночас війна в Україні триває з 2014 року і фактично на теперішній час ми маємо різні частини території України, які у різний проміжок часу знаходились чи знаходяться під тимчасовою окупацією.

І як кваліфікувати дії вчителя, у м. Донецьку у період з 08.05.2014 по 15.03.2022 (місто в тимчасовій окупації з 2014 року по теперішній час), та дії вчителя у м. Херсоні у період з 01.03.2022 по 14.03.2022 (місто було в тимчасовій окупації з 01.03.2022 по 11.11.2022)?

Тобто вже на сьогодні є очевидним, що стосовно одних освітян не може бути порушено кримінальне провадження за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК України (набрання чинності з 15.03.2022), оскільки до 15.03.2022 року впровадження стандартів  освіти держави-агресора не було криміналізоване, а як відомо, закон зворотної сили не має, а щодо інших вчителів  такі  провадження  можуть бути.

Тому на теперішній час є правова дилема  щодо освітян, які:

1. Мають нести кримінальну відповідальність за запровадження  стандартів освіти держави-агресора з 15.03.2022 року?
2. Не мають нести кримінальну відповідальність? Для прикладу можна навести  історію викладача географії, математики та інформатики, у чий дім наприкінці червня 2022 року прийшли російські солдати. На його 18-річного сина надягнули наручники, на голову натягнули мішок і повели. Можливо, забрали, бо той планував вступати в університет на факультет історії України. Вчителю передали, що син живий, його годують і віддадуть батькові, якщо викладач повернеться на роботу. Той підкорився. Його син дійсно повернувся і розповів, що його допитували, погрожували зброєю і катували струмом.
3. Не мають жодного морального права працювати за своєю професією, оскільки добровільно пішли на співпрацю з окупантами та здійснювали колабораційну діяльність до запровадження кримінальної відповідальності.

Власне, щодо останніх двох категорій освітян і виникає питання: чи є можливим застосування до них люстраційних заходів?

Національне та міжнародне законодавство

Давайте звернемося до національного та міжнародного законодавства.

Якщо брати до уваги буквальне визначення люстрації, наведене у Законі України «Про очищення влади», то – це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Тобто сама конструкція цього Закону виключає можливість застосування такої люстрації до педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників, оскільки вони не є державними службовцями та не обіймали посади в органах державної та органах місцевого самоврядування в розумінні цього Закону.

Крім того більш складною з правової точки зору ця ситуація виглядає, якщо взяти до уваги положення IV Женевської конвенції, яка застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив (дата набрання чинності для України: 03.01.1955, для Російської Федерації (правонаступник СРСР – 17.04.1954).

Саме на окупаційну державу, відповідно до ст. 50 IV Женевської конвенції покладено обов’язок у забезпеченні як належному функціонуванню закладів, відповідальних за піклування про дітей і їхню освіту, так і  навчанню, яке повинно здійснюватися по можливості особами їхньої національності, мови та релігії.

З огляду на наведене презюмується, що забезпечення  такого  навчання дітей на тимчасово окупованих територіях мало б надаватись громадянами України українською мовою, та, на жаль, на міжнародному рівні немає жодної заборони щодо запровадження країною-агресором своїх освітніх стандартів.

Так само відсутнє і застереження щодо зміни статусу навчальних закладів та вчителів, якщо брати до уваги ст. 54 IV Женевської конвенції, відповідно до якої окупаційній державі забороняється змінювати статус посадових осіб чи суддів на окупованих територіях або вживати стосовно них будь-яких заходів примусу, якщо вони утримуватимуться від виконання своїх обов’язків з міркувань совісті. А таке застереження  мало б бути за аналогією, ураховуючи вже наявний досвід  збройних конфліктів та війн у світі у ХХ столітті.

Водночас Європейський суд з прав людини вже має певне бачення такої проблематики, про що є відповідні рішення. В одному з них  Суд, розглядаючи питання щодо звільнення заявника з посади вчителя, який був визнаний державою-відповідачем особисто непридатним для захисту вільної демократичної конституційної системи в очах своїх учнів, констатував, що «демократична держава має законне право вимагати від державних службовців лояльності стосовно конституційних принципів, на яких засновано суспільство». Але тут необхідно мати на увазі, що у Німеччині  шкільні вчителі віднесені до категорії державних службовців.

У даному випадку певною підмогою є положення ст. 50 Закону України «Про освіту», якою передбачено, що вчителі мають проходити атестацію раз на п’ять років або ж позачергово. Якщо рішення атестаційної комісії буде несприятливе, це є підставою для звільнення. Вказана норма кореспондується і з ч. 7 ст. 54 цього ж Закону, де визначено, що особи, винні в порушенні статті 54, несуть відповідальність згідно з законом.

Причому під час проведення атестаційною комісією атестації вчителя  перевіряється як останній виконував свої обов’язки, визначені у ч. 2 ст. 54 Закону України «Про освіту», серед іншого:

• якими настановленням і особистим прикладом утверджував повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства;
• як формував у здобувачів освіти усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України;
• як виховував у здобувачів освіти повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України та навколишнього природного середовища.

Тобто це законодавство містить вичерпний перелік обов’язків вчителів щодо своєї  професійної діяльності та стаття 17 Конституції України визначає, що громадянин України зобов’язаний дотримуватися Конституції, законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, поважати державну мову та державні символи України, національні, історичні, культурні цінності України. 

Водночас Закон України «Про освіту» не містить положень щодо виду відповідальності за порушення його вимог. А притягнення до відповідальності та звільнення через призму  п. 3  ч. 1 ст. 41 КЗпПУ, на теперішній час є відносно складним питанням. Оскільки необхідне отримання попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. В умовах воєнного стану та на тимчасово окупованих окремих територіях України це зробити своєчасно  не вбачається за можливе. Коли ж вирішення цього питання стає можливим, переважно спливають строки притягнення до дисциплінарної відповідальності (якщо ми маємо на увазі тільки моральний аспект, аморальний вчинок, без кримінального злочину).

Люстрація для вчителів 

Тому питання педагогічної люстрації «бути чи не бути?» повністю лежить у площині ініціативності та відповідальності Верховної Ради України, оскільки наявне міжнародне та національне законодавство готового рецепту на таке складне запитання наразі не надасть, а тільки  підказки та рекомендації, з урахуванням помилок, зроблених  іншими країнами.

При вирішенні цього питання слід врахувати такі обставини:

1. Люстрація в інших країнах у переважній більшості стосувалась державних службовців, приватних адвокатів, осіб, які були засуджені, за організацію, співучасть чи виконання злочинів проти людяності і які займали певні посади до певного часу, працівників поліції, судових органів, прокурорів, тощо. Однак усіх їх об’єднувала прихильність чи співпраця з комуністичною партією або урядовими органами і державною поліцією у період існування колишнього комуністичного тоталітарного режиму на цих територіях.
2. Європейським судом з прав людини вже були констатовані певні порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод  щодо вже проведених  процедур люстрації у Чехії, Німеччині, Польщі і в Україні і ці висновки Суду необхідно мати на увазі.
3. Відповідно до проміжного Висновку Венеціанської комісії № 788/2014 від 16.12.2014 року щодо Закону України «Про очищення влади» основною метою будь-якої люстрації є захист новоствореної демократії, а захистити її можна надавши індивідуальну оцінку діям чи бездіяльності конкретного індивіда в минулому.
4. Положеннями п. 62 цього ж проміжного Висновку та Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) «Про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем, що містять Керівні принципи для забезпечення відповідності закону про люстрацію, пропонується передбачити можливість звільнення від люстрації тих осіб, які добровільно відмовилися від членства, зайнятості або представництва у відповідній організації до переходу до демократичного режиму, або які діяли з примусу, окрім тих осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини.
5. На теперішній час положеннями ст. 50 Закону України «Про освіту» передбачено можливість проведення позачергової атестації вчителів і у разі незгоди педагога із рішенням атестаційної комісії про звільнення із займаної посади через невиконання вимог ч. 2 ст. 54 Закону України «Про освіту», нормами Типового положенням про атестацію педагогічних працівників, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України № 930 від 06.10.2010 року передбачено його право на апеляційне оскарження цього рішення та право на звернення до суду, відповідно до положень трудового законодавства.

Висновки

Таким чином, враховуючи, що освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства та є інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави (ч. 1 ст. 5  Закону України «Про освіту»), проведення такої атестації відносно усіх вчителів на деокупованих територіях буде проявом демократії прямої дії, що відповідає Конституції України, та надасть можливість виявити та звільнити з посади вчителя  тільки тих осіб, які своїми діями/бездіяльністю нанесли непоправну шкоду державному суверенітету, територіальній цілісності, демократичному конституційному ладу та іншим національним інтересам України.

Тому з метою відновлення довіри до вчителів на деокупованих територіях,  відносно яких є інформація про вчинення дій, які містять ознаки колабораційної діяльності, та до вирішення Верховною Радою України питання щодо ухвалення відповідного законодавства про педагогічну люстрацію, пропонується внести такі зміни до Типового положенням про атестацію педагогічних працівників, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України № 930 від 06.10.2010 року, а саме:

– доповнити статтею 1.9-1 Розділ І «Загальні положення»:

«Позачергова атестація педагогічних працівників у дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих навчальних закладах I-II  рівнів акредитації незалежно від підпорядкування, типів і форм  власності, навчально-методичних (науково-методичних) установах, закладах післядипломної педагогічної освіти, спеціальних установах для дітей, а також закладах охорони здоров’я,  культури, соціального захисту та інших закладах і установах, проводиться за поданням керівника відповідного органу управління освітою при неналежному виконанні  посадових обов’язків».

– доповнити пунктом 4 статтю 2.12-4 Розділу ІІ. «Порядок створення та повноваження атестаційних комісій»:

«порушувати клопотання перед атестаційними комісіями II, III рівнів про звільнення педагогічного працівника із займаної посади за порушення ст. 54 Закону України «Про освіту», у разі надходження інформації про вчинення дій, які мають ознаки колабораційної діяльності або такі, що наносять шкоду державному суверенітету, територіальній цілісності, демократичному конституційному ладу та іншим національним інтересам України»;

– доповнити пунктом 9 статтю 3.13 Розділу III. «Організація та строки проведення атестації»:

«рекомендувати звільнити педагогічного працівника за порушення ст. 54 Закону України «Про освіту» та направити атестаційні документи такого педагогічного працівника до закладу (установи), в якому (якій) він працює, для  вирішення питання  його звільнення із займаної посади, як такого, вчинив дії, які нанесли непоправиму шкоду державному суверенітету, територіальній цілісності, демократичному конституційному ладу та іншим національним інтересам України».

Питання відновлення української освіти на деокупованих територіях поряд із відновленням територіальної цілісності у державній політиці повинно бути номер № 1, тому що саме на вчителів покладено обов’язок виховання повноцінних членів українського суспільства і саме від них залежить яким  воно буде, оскільки  ми довіряємо їм найцінніше, що в нас є – наших дітей, а значить і майбутнє нашої Держави.

Однак питання люстрації щодо педагогів на деокупованих територіях необхідно у кожному конкретному випадку вирішувати індивідуально, оскільки як сказав у 1693 році Інкріс Мазером, президент Гарвардського коледжу, під час полювання на салемських відьом: «Нехай краще десять відьом уникнуть покарання, ніж одна безневинна людина буде покарана». 

Читайте далі

---

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube

---

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.