Судді, адвокати та прокурори зібралися, аби згенерувати практичні рекомендації, щоб вирішити як можна реалізувати окремі засади правосуддя перехідного періоду для подолання наслідків, спричинених повномасштабним вторгненням РФ. Приводом для цього стала чергова зустріч випускників та учасників освітніх курсів Української Гельсінської спілки з прав людини. Правники зібралися в Освітньому домі з прав людини в Чернігові та обговорили тему «Постконфліктного врегулювання в Україні: від війни до миру». Учасники курсу об’єдналися в чотири групи і запропонували рішення на  такі виклики:

•  «Невідворотність кримінального переслідування воєнних злочинців» 
• «Захист потерпілих від збройного конфлікту: питання доступу до правосуддя та відшкодування шкоди» 
• «Застосування амністії та прощення як можливість примирити конфліктуючі сторони» 
• «Освітній шлях для формування єдиного сприйняття подій»

Кожна з тем панельної дискусії викликала жваві обговорення. В цьому матеріалі представляємо рекомендації правників-учасників курсу УГСПЛ на тему «Невідворотність кримінального переслідування воєнних злочинців». Кандидат юридичних наук, директор Навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського міжнародного університету, співзасновник ГО «Центр міжнародного гуманітарного права і перехідного правосуддя» Юрій Усманов озвучив проблеми, з якими стикається система, а учасники курсу запропонували шляхи їх вирішення. 

Основні проблеми

Нератифікація Римського Статуту 

Україна підписала Римський Статут в 2001 році, але досі не ратифікувала цей міжнародний договір. Причин є кілька. Одна з них – рішення Конституційного Суду України про те, що Римський Статут не відповідає положенням  статті 124 Конституції України, де сказано, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами України. В першій статті Римського Статуту, зазначається, що Міжнародний Кримінальний Суд доповнює органи кримінальної юстиції. Але справа в тому, що Конституційний суд користувався російським перекладом Римського Статуту, відповідно перекладаючи на українську мову знайшли ці суперечності – бо органи кримінальної юстиції по суті означають судові органи. Але, якщо ми подивимось англомовний текст, то там буде наступне “An International Criminal Court (“the Court”) is hereby established. It shall be a permanent institution and shall have the power to exercise its jurisdiction over persons for the most serious crimes of international concern, as referred to in this Statute, and shall be complementary to national criminal jurisdictions. The jurisdiction and functioning of the Court shall be governed by the provisions of this Statute” 

Значення слова jurisdiction – юрисдикція і юстиція – мають різний зміст. Юрисдикція означає, що Міжнародний Кримінальний Суд не стає частиною національної судової системи, він не замінює національні суди, а лише доповнює повноваження держави притягувати до відповідальності міжнародних злочинців. Відповідно, таке нерозуміння призвело до рішення, яке чинило перепони для того, щоб Україна ратифікувала цей договір. На сьогодні, на щастя, ми маємо зміни до Конституції і в 124 статті вказано, що Україна може ратифікувати Римський статут. Тим паче, що такий обов’язок закріплений в Угоді про Асоціацію між Україною та ЄС. Але поки Статут не ратифікували. 

Відсутність у Кримінальному кодексі України повного переліку воєнних злочинів, які містяться у міжнародному праві 

Ключова стаття, на якій сьогодні базуються обвинувачення у воєнних злочинах – 438 КК України, містить у собі перелік чотирьох складів воєнних злочинів і потім зазначає «та інші порушення законів та звичаїв війни». По суті оце положення відсилає до всього масиву міжнародних правових норм, які сьогодні існують, як в межах гуманітарного права, так і в межах міжнародного права прав людини. Така відсилка вимагає від правоохоронних органів – прокурорів, слідчих, суддів, знання всіх норм міжнародного гуманітарного та кримінального права. Слідчий має розуміти, як йому обґрунтувати обвинувачення за всім тим масивом нормативно-правових актів, які сьогодні існують у всіх галузях міжнародного права. Це дуже складно зробити, бо потребує суттєвих експертних та професійних зусиль. 

Крім того, є ще статті – 433 КК України  «Насильство над населенням у районі ведення бойових дій», 434 КК України «Погане поводження з військовополоненими», 435 КК України «Незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного півмісяця», 439 КК України «Застосування зброї масового знищення». 

Цей перелік не відповідає тому переліку, який є в Женевських конвенціях та у 8 статті Римського Статуту. Ці положення варто імплементувати у Кримінальний кодекс України. Тому що стаття 1 Кримінального кодексу визначає, що «злочинність і караність визначається виключно цим Кримінальним кодексом». Тож відсутність чіткого переліку ускладнює роботу як захисту, так обвинуваченню. 

Кроки в подоланні цих проблем намагались робити. Був зареєстрований законопроект №2689. По суті він копіював і імплементував положення статті 8 Римського Статуту до Кримінального кодексу України. В ньому нарешті роз’яснили, що таке злочини проти людяності і інші важливі положення, які мали би бути імплементовані в Кримінальний кодекс. Це б спрощувало притягнення до відповідальності міжнародних злочинців. Законопроект ухвалили у травні 2021 року. Але з червня того ж року і до сих пір він лежить в очікуванні підпису Президента. 

Дефіцит компетентних кадрів 

Є дані, що для фіксації та розслідування воєнних злочинів залучено більше 6 тисяч кваліфікованих поліцейських, задля допомоги українським правоохоронним органам працюють міжнародні експерти, задіяно більше 600 прокурорів з міжнародним досвідом. Але все рівно цього замало.  Дефіцит компетентних кадрів – комплексна проблема. Бо за всі роки війни в Україні не спромоглися розробити програму з підвищення кваліфікації правоохоронних, державних та судових органів, адвокатів для навчання нормам міжнародного гуманітарного, кримінального права, права прав людини. Немає й державної політики стосовно цих питань.  

Неправильна кваліфікація правопорушень 

На початку повномасштабного вторгнення правоохоронні органи кваліфікували діяння військових РФ  як посягання на територіальну цілісність України, незаконний перетин державного кордону і терористичну діяльність. Хоча зрозуміло, що ті ж так звані ЛДНР контролюються з боку Росії і можуть бути визнані комбатантами. За наявності воєнних злочинів додавали ст. 438 КК України «Порушення законів і звичаїв війни». 

Міжнародні імунітети 

Президент, прем’єр-міністр та міністр закордонних справ РФ володіють персональним імунітетом, який зазначає, що поки вони перебувають на своїх посадах, їх не можна притягнути до відповідальності в межах національних юрисдикцій. Тобто наші національні суди не можуть відкривати кримінальні провадження щодо цієї трійки. Але це не стосується інших посадових осіб.

Також є так званий функціональний імунітет, в якому зазначається, що ці особи після припинення своїх повноважень не несуть відповідальності за свої політичні рішення. Але, на щастя, в міжнародному праві існує й інша концепція про те, що функціональний імунітет не охоплює міжнародних злочинців. Тобто, ми їх можемо притягнути до відповідальності після того, як вони складуть свої повноваження. Стаття 27 Римського Статуту вказує, що будь-який міжнародний імунітет жодним чином не впливає на міжнародну відповідальність. Тому трибунал, який ймовірно створять для притягнення ключових політичних осіб РФ до відповідальності за злочини агресії, не буде передбачати міжнародні імунітети.  

Як вирішити проблеми з притягненням до відповідальності воєнних злочинців в Україні? 

Найголовніша рекомендація від випускників освітніх програм УГСПЛ – ратифікація Римського Статуту. Без цього Україна досить обмежена щодо свого представлення в Міжнародному Кримінальному Суді. 

Важливо також підписати законопроект №2689, який був ухвалений, щодо імплементації міжнародного гуманітарного права в Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси. Найбільший здобуток цього законопроекту – він детально розписує склади злочинів в статті 438  Кримінального кодексу на зразок Римського Статуту. Крім того, він містить багато інших законодавчих новел, на кшталт відповідальності військового командування у вчиненні воєнних злочинів. До написання цього законопроекту докладено дуже багато зусиль експертного середовища, і він практично наближається до ідеалу. Тож відкритим залишається питання, чому більше року його не можуть підписати. 

Внесення змін до процесуального законодавства. Зараз перед судовою системою постали різні виклики, як от відсутність електропостачання. Тож варто звернути увагу на осучаснення процесів судових розглядів, враховуючи сьогоднішні мінливі умови.  

Проведення просвітницької кампанії щодо неототожнення клієнта з адвокатом. Коли проходять процеси розглядів справ російських військовослужбовців та інших комбатантів, які підозрюються у тому, що вони вчинили міжнародні злочини на українській території, виникає питання у забезпеченні справедливого розгляду. Важливо, щоб їхні інтереси представляв адвокат, навіть якщо це заочні процеси. Як правило роль захисників виконують представники безоплатної правової допомоги і зрозуміло, що кожен адвокат намагається цього уникнути, бо за собою це несе певні репутаційні втрати. Дуже важко в таких випадках професійно виконувати свої обов’язки. Тож потрібно налаштовувати суспільство, що відношення до таких адвокатів має бути терпимим. Варто розуміти, що Україна – правова держава і має забезпечувати справедливе правосуддя для кожної людини. 

Проведення інформаційної кампанії щодо терпимості до інших учасників судових процесів. Наприклад, прокурор відмовляється від публічного обвинувачення у визначених Кримінально-процесуальним кодексом випадках. Або суддя виносить виправдальний вирок. В таких випадках вони мають бути впевненими, що не буде з боку суспільства і певних органів, які будуть оцінювати їхню роботу, некоректних реакцій. Вони не мають боятися приймати справедливі рішення. 

Належне фінансування роботи прокурорів та суддів (відповідно до положень розділу «Правосуддя» Конституції України). Належне грошове забезпечення дозволить учасникам процесу бути незалежними і професійно виконувати свої обов’язки. 

Підвищення кваліфікації усіх учасників процесу. Мова не тільки про прокурорів і суддів, а також і про захисників обвинувачених. Тому що ця категорія злочинів в подібних масштабах є відносно новою для українського правосуддя і потрібно багато знань міжнародного гуманітарного права, що в свою чергу вимагає постійного навчання і підвищення кваліфікації. 

Дана публікація стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. 

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.