УГСПЛ представляє матеріал з серії публікацій по елементах перехідного правосуддя від випускників освітніх курсів Української Гельсінської спілки з прав людини: «Люстрація, амністія, прощення, історична пам’ять».

Станом на липень 2023 зареєстровано більше 110 тис. злочинів, вчинених в період повномасштабного вторгнення (ці цифри стосуються злочину агресії, воєнних злочинів та злочинів проти національної безпеки). В той же час українська пенітенціарна система не спроможна вмістити таку кількість ув’язнених. Чим довше буде війна, тим більше злочинів буде реєструватись. А з ними і кількість тих, хто має понести покарання.

Дев’ятий рік в країні точиться дискусія про амністію в контексті збройного конфлікту в Україні, адже ця процедура є інструментом правосуддя перехідного періоду, застосування якої покликано сприяти встановленню тривалого миру.

Звісно Україні потрібен мир. Важливими є питання якою ціною, на яких умовах та чи буде він тривалим. За які злочини не можна амністувати за жодних умов та якою має бути процедура та умови амністії в післявоєнній Україні – ці питання дослідила суддя Галицького районного суду м. Львова Катерина Котельва.

Український контекст

В пошуках мирної формули, по-перше, слід звертати увагу на контекст збройного конфлікту.

Для України я би виділила такі основні контекстуальні складові.

1.   Характеристики збройного конфлікту.

В Україні триває міжнародний збройний конфлікт, особливостями якого є:

– агресія з боку РФ проти мирної України та захисний характер участі України в цій війні;

– тривалість понад 9 років (з 2014);

– окупація частини українських територій та встановлення окупаційної влади РФ;

– значні людські втрати військових та мирного населення, велика кількість травмованих та покалічених, у тому числі дітей;

–  жахливі наслідки російської агресії: зруйновані житло та об’єкти інфраструктури, вимушені переселенці, безпрецедентна шкода для екосистеми тощо.

2.   Політичний режим. 

Нинішній режим влади в Україні є демократичним та характеризується:

– наявністю залишків минулої тоталітарної системи та політикою їхнього поступового подолання;

– запровадженням Україною європейських стандартів у різні сфери життя, зокрема щодо захисту прав людини;

– контролем дотримання українською стороною норм міжнародного гуманітарного права, виконання інших зобов’язань за міжнародними договорами;

– високим ступенем впливу суспільства на державну політику та важливі процеси в країні.

3.   Кількість осіб, які потенційно можуть бути амністовані та помилувані.

Станом на липень 2023 зареєстровано більше 110 тис. злочинів, вчинених в період повномасштабного вторгнення (ці цифри стосуються злочину агресії, воєнних злочинів та злочинів проти національної безпеки). В той же час:

– українська пенітенціарна система не спроможна вмістити таку кількість ув’язнених;

– українські тюрми переповнені;

– існуючі умови утримання є незадовільними, про що свідчать численні звіти міжнародних організацій та рішення ЄСПЛ про порушення Україною зобов’язань за статтею 3 Конвенції (заборони катування).

Конституційні засади та законодавство

За українським законодавством  амністія – це звільнення від відбування покарання за вчинене кримінальне правопорушення. 

Вона застосовується стосовно осіб:

1. визнаних судом винними;
2. справи яких розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили.

Механізм застосування амністії в Україні прописаний чітко та зрозуміло. Амністія передбачена Конституцією України. Її правила та процедура застосування закріплені в Кримінальному кодексі України та Законі України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 року.

Амністія є однією з підстав звільнення від покарання та його відбування, які передбачені Розділом XII Кримінального кодексу України. Стаття 74 КК України закріплює виключну компетенцію суду звільняти осіб від покарання.

Вона може бути оголошена лише законом України. Та, як правило, стосується певної індивідуально невизначеної категорії осіб.

Від амністії слід відрізняти помилування, яке здійснює Президент України. Помилування на відміну від амністії має лише індивідуальну дію і може стосуватися лише конкретного засудженого.

Останній раз Верховна Рада ухвалила Закон України «Про амністію у 2016 році». До того амністія оголошувалася у 2011 та 2014 роках. 

Закони про амністію завжди мають свої особливості та відмінності один від одного, зокрема в частині переліку категорій осіб до яких застосовується або не застосовується ця процедура.

Загальні правила застосування цієї процедури визначає Закон України «Про застосування амністії в Україні».

Стаття 4 цього закону містить категорії, до яких амністія не може бути застосована. Заборона стосується:

– осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;

– осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких або особливо тяжких злочинів;

– осіб, яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України, терористичний акт, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;

– осіб, яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;

– осіб, стосовно яких протягом останніх десяти років було застосовано амністію або помилування;

– осіб, засуджених за умисне вбивство; катування; насильницьке донорство; незаконне позбавлення волі або викрадення людини, якщо при цьому сталося заподіяння смерті, або нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що потягнули за собою смерть.

Кримінальний кодекс України (частина 4 статті 86) також містить обмеження щодо звільнення від покарання в порядку амністії до моменту відбуття засудженим певної мінімальної частини призначеного покарання. Це правило, зокрема, стосується осіб, визнаних винними у вчиненні державної зради та диверсії. 

Рішення про застосування чи відмову в застосуванні амністії приймає суд. 

Важливим є те, що суд не може відмовити у застосуванні цієї процедури  щодо особи, яка підпадає під дію відповідного закону про амністію. Це питання не відноситься до судової дискреції, оскільки застосування амністії є обов’язком суду, а не правом.

Таким чином, оголошення амністії є політичним рішенням, на яке потрібна політична воля та прийняття парламентом відповідного законодавства. Процедурно амністію застосовує суд, роль якого по суті технічна. Під час судового провадження суддя лише перевіряє застосованість умов закону щодо конкретної людини та автоматично звільняє її від покарання на підставі амністії або відмовляє, якщо людина не є суб’єктом амністії. 

Формати амністії

Амністія є традиційним інструментом постконфліктного правосуддя. Як правило, метою застосування амністії під час перехідного періоду є відновлення миру та примирення суспільства. 

Світовий досвід показує, що держави впроваджували цю процедуру в різних форматах та варіаціях. 

Амністії можуть застосовуватися безумовно, тобто у широкому форматі, або за певних умов. 

Укладені у 2015 році Мінські угоди передбачали прийняття законодавства, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв’язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької і Луганської областей. Тоді йшлося про введення в дію широкої амністії, яка мала поширюватися на всіх учасників збройного конфлікту.

Верховна Рада України розпочала законотворчий процес розроблення відповідного законодавства про амністію, але його не було доведено до кінця, сам закон парламент так і не прийняв. 

Після повномасштабного вторгнення ситуація в Україні змінилася суттєво. Сьогодні ми маємо геть інший контекст. Людські втрати, вбивства та тортури мирного населення, зруйноване житло та об’єкти інфраструктури, масове вчинення окупантом воєнних та інші міжнародних злочинів, порушень норм міжнародного гуманітарного права, спричинена шкода екосистемі, інші жахливі наслідки збройної російської агресії абсолютно виключають можливість широкого безумовного формату амністії. 

Крім того, якщо ми називаємо примирення суспільства основною ціллю застосування амністії, необхідно враховувати запит українського суспільства не тільки на відновлення миру, а й на справедливість. Покарання винних та відшкодування шкоди не менш важливі елементи для відновлення миру та порозуміння в суспільстві.

Віднайти справедливий баланс між амністією та покаранням за злочини є першочерговим завданням під час розроблення відповідного законодавства про амністію.

Таким чином, надзвичайно важливо передбачити збалансовані та справедливі умови застосування амністії в поствоєнній Україні та не перейти «червоні лінії».

Категорії злочинів

Для початку пропоную визначити основні категорії злочинів, вчинення яких під час війни має особливе значення та вимагає уваги в контексті запровадження амністії.

Оскільки ця публікація присвячена проблематиці амністії як елементу правосуддя перехідного періоду, я буду аналізувати лише злочини, безпосередньо пов’язані зі збройним конфліктом в Україні або вчинені в умовах воєнного стану.

Основні категорії злочинів, стосовно яких необхідно буде вирішувати питання про застосованість амністії, і які є особливо небезпечними і чутливими для амністування, такі:

1. Міжнародні злочини:

– геноцид;

– злочини проти людяності;

– воєнні злочини;

– злочин агресії.

2. Злочини проти основ національної безпеки:

– державна зрада;

– колабораційна діяльність;

– пособництво державі-агресору;

– диверсія;

– шпигунство;

– тощо.

3. Корупційні злочини:

– привласнення майна шляхом зловживання службовим становищем;

– зловживання владою;

– одержання неправомірної вигоди;

– незаконне збагачення;

– тощо.

4. Тяжкі та особливо тяжкі злочини проти особи (її життя, здоров’я, честі та статевої свободи):

–        умисне вбивство;

–        катування;

–        зґвалтування та сексуальне насильство;

–        тощо.

5. Військові злочини:

–        дезертирство;

–        ухилення від військової служби;

–        добровільна здача в полон;

–        мародерство;

–        тощо.

Зрозуміло, що ця класифікація не є повною або вичерпною, оскільки має на меті лише розпочати дискусію про орієнтовні межі, за якими застосування амністії може спровокувати в країні соціальні незадоволення та протести або призвести до порушень державою міжнародних зобов’язань, у тому числі в сфері прав людини або міжнародного гуманітарного права.

Щодо міжнародних злочинів, слід зазначити, що це найбільш небезпечна зона потенційного застосування амністії. Переслідування міжнародних злочинців має важливе значення як для України, так і для всього світу, оскільки такі  злочини становлять загрозу для всього людства. 

Міжнародне гуманітарне право, а саме ст. 49 ЖКІ, ст. 50 ЖКІІ, ст. 129 ЖКІІІ, ст. 146 ЖКVII, ст.ст. 85, 86, 88, 89 ДПІ, ст.ст. V-VII Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього, передбачають обов’язок держав переслідувати воєнних злочинців та забезпечити для них ефективні заходи покарання.

На мій погляд, міжнародні злочини за жодних умов не повинні підпадати під амністію і це має бути прямо записано в законі.

Щодо злочинів проти основ національної безпеки – ситуація складніша. Особисто я не вважаю, що встановлення повної заборони амністування для цієї категорії злочинів є доцільним. 

По-перше, ідеться про досить велику кількість злочинів. Лише стаття 111-1 КК України (колабораційна діяльність) містить 8 частин та біля 15 складів кримінальних правопорушень різного ступеню тяжкості.

По-друге, в Україні досить значна кількість потенційних суб’єктів злочинів проти основ національної безпеки. Водночас, ідеться про вчинення кримінальних правопорушень різного ступеню тяжкості. Важливо, щоб кожна винна особа пройшла через процедуру кримінального переслідування. В деяких випадках, на мій погляд, самої такої процедури буде достатньо для того, щоб людина зробила правильні висновки і виправилась. У такому разі амністія має позитивно вплинути на процеси примирення та порозуміння всередині суспільства та стати запобіжником від вчинення нових злочинів, адже наступні 10 років для амністованої особи буде діяти законодавча заборона на повторне застосування амністії.

В даному випадку важливо віднайти баланс між загрозою національній безпеці та користю від амністії для зміцнення тривалого миру.

Наразі українське  законодавство передбачає пряму заборону застосування амністії для осіб, яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України (ст. 4 Закон України «Про застосування амністії в Україні»). В разі поширення післявоєнної амністії на злочини проти основ національної безпеки, необхідно буде привести у відповідність внутрішнє законодавство та не допустити колізії правових норм. 

Корупційні злочини в жодному випадку не мають попасти під дію закону про амністію. На даному історичному етапі розвитку України від ефективності боротьби з корупцією напряму залежить добробут та успішне майбутнє нашої країни. Крім того, під час війни ступінь суспільної небезпеки та шкоди від корупційних злочинів та зловживання владою надто великий, щоб можна було амністувати у тому винних осіб. Особи, які використовують надану їм владу для незаконного особистого збагачення та в інших особистих цілях, і все це під час дії воєнного стану, в умовах безпрецедентної національної трагедії, не заслуговують на прощення.

При підготовці законодавство щодо післявоєнної амністії, необхідно вважати, що статтею 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» також заборонено застосовувати амністію щодо осіб, засуджених за:

– умисне вбивство; 

– катування; 

– насильницьке донорство; 

– незаконне позбавлення волі або викрадення людини, якщо при цьому сталося заподіяння смерті;

– нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що потягнули за собою смерть.

Вирішуючи питання про амністію злочинів проти особи, також слід пам’ятати про захист прав потерпілого та необхідність відшкодування спричиненої шкоди.

Щодо військових злочинів, я вважаю, це саме та категорія, де можна говорити про досить широкі межі для застосування амністії. Суб’єкти злочинів цієї категорії – українські військові. Впевнена, суспільство готове пробачати представникам збройних сил України вчинені кримінальні правопорушення. Водночас, необхідно врахувати та зберегти розумний баланс між звільненням від покарання та військовою дисципліною. Тому, враховуючи специфіку несення військової служби, до обговорення питання про амністію за військові злочини необхідно залучати самих військових. 

Умови та процедура

Як вже зазначалося, широка безумовна амністія є абсолютно неприйнятним варіантом для України, враховуючи контекст та характер збройного конфлікту.

Тому хочу зазначити про деякі умови, які варто передбачити законодавством про постконфліктну амністію:

1. Визнання вини в повному обсязі та щире каяття.
2. Відшкодування завданої шкоди.
3. Заборона застосування для тих, хто раніше вже вчиняв злочини означеної категорії.
4. Можуть бути інші умови, пов’язані з викриттям інших причетних до вчинення злочину або інших злочинів.

Стосовно процедури застосування амністії звертаю увагу на 2 моменти.

Перше. Відповідно до національного законодавства амністію застосовує суд відносно осіб, справи яких розглянуті, тобто судовий процес по справі завершений. Заборона переслідування і покарання осіб у зв’язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької і Луганської областей, як це було зазначено в Мінських угодах у 2015 році, не відповідає законодавчим засадам застосування амністії. Якщо людина не пройшла через процедуру кримінального переслідування, вона не може бути амністована. Тому, в разі необхідності передбачити заборону кримінального переслідування як елемент амністії, необхідно внести зміни в національне законодавство або використовувати іншу термінологію, наприклад, «прощення» замість «амністії».

Друге. Враховуючи загальну складність ситуації в країні, індивідуальні особливості кожної справи, інші нюанси та важливі обставини, які можуть вплинути на висновок про застосування або незастосування амністії в кожному конкретному випадку, вважаю варто надати судам право суддівського розсуду приймати відповідне рішення та віднести це питання до судової дискреції. 

Висновки 

При підготовці законодавства про повоєнну амністію необхідно врахувати:

1. Український контекст та характер збройного конфлікту.
2. Зобов’язання держави переслідувати та ефективно карати осіб за серйозні порушення норм МГП та геноцид.
3. Національне законодавство та процедуру застосування амністії та можливі колізії норм.
4. Думку та інтереси суспільства.
5. Специфіку кожної категорії кримінальних правопорушень, вчинених під час збройного конфлікту.

Застосування амністії у будь-якому випадку повинно відбуватися в межах правового поля, встановленого внутрішнім законодавством та з урахуванням міжнародних зобов’язань держави. 

Складність та багатоаспектність збройного конфлікту в Україні, делікатність та чутливість цього питання, потребує ґрунтовного аналізу та збалансованого підходу при розробці відповідного законодавства. Амністія – важливий інструмент правосуддя перехідного періоду, але застосовувати його треба обережно і розумно.

---

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube

---

Матеріал підготовлено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка впроваджується УГСПЛ.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.