У період міжнародного збройного конфлікту особливо актуальним є дотримання прав сторін кримінального провадження у справах про колабораційну діяльність. Зокрема і забезпечення процедурних аспектів права на справедливий судовий розгляд  та дотримання  гарантій «ніякого покарання без закону». Як це зробити у справах за статтею 111-1 Кримінального кодексу України розглянули на вебінарі «Забезпечення процесуального права на справедливий судовий розгляд та право «Nullum crimen sine lege» у кримінальних провадженнях про колабораційну діяльність» з адвокатом, керуючим партнером адвокатського об’єднання «Прайм Юріс», експертом Ради Європи, випускником освітнього  курсу УГСПЛ Андрієм Лещенко.  

Історично так склалося, що право на справедливий суд є індикатором розвитку суспільства та цивілізації. Вперше  офіційно право на справедливий суд було закріплене у Великій хартії вольностей (Magna Сarta) 1215 року у Англії як інструмент захисту індивіду від абсолютизму влади.  На мою думку, справедливість – це ключ, який відкриває двері до права, а суд є тим коридором, який веде нас до цих дверей. На жаль, іноді так буває в Україні, що цей коридор є занадто довгим та темним. Але у наших силах зробити його  коротким та світлим, задля чого ми і проводимо навчальні та освітні заходи.

У межах цієї роботи ми розглянемо виключно кримінальний аспект статті 6 Конвенції, оскільки у справах про колабораційну діяльність за статтею 111-1 Кримінального кодексу України (надалі КК України) за тестом Енгеля, який виробив Європейський суд з прав людини (надалі Суд) такі кримінальні провадження повністю за усіма  критеріями підпадають  під захист кримінального аспекту статті 6 Конвенції.

Стаття 6 Конвенції та право на справедливий суд

Важливо звернути увагу на те, що процедурне право на справедливий судовий розгляд, яке гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі Конвенція), не можна ототожнювати з філософською категорією справедливості як такої, якої взагалі неможливо гарантувати. Процесуальне право на справедливий суд  надає  гарантії  виключно на  конкретні процедурні аспекти цього права, такі як право на доступ до суду, принципи «рівності зброї» та змагальності,  «суд, встановлений законом», «незалежний та неупереджений суд» та інші процедурні аспекти цього права, але ніяк  не гарантує справедливість як таку за результатами розгляду справи. І взагалі філософське поняття «справедливості» не визначене чітко,  у кожного своє розуміння справедливості, що викликає різне суб’єктивне сприйняття цього явища кожною стороною у конкретній справі. Тому цілком природно, що  справедливість неможливо гарантувати  та втілити у життя.

Іноді звичайні люди неправильно розуміють, що право на справедливий судовий розгляд гарантує виключно конкретний перелік процесуальних та процедурних гарантій судочинства, а не  взагалі «справедливість»  за результатами розгляду справи, у тому буденному сенсі, як її розуміють.

Дуже часто у практичній діяльності зустрічалися випадки, коли люди зверталися до мене  як до адвоката,  і вважали, що порушена «справедливість» у їх справі. На що я неодноразово відповідав, що справедливість як філософська категорія не захищена статтею 6 Конвенції і не гарантована жодними актами.

Кому буде цікаво більш детально заглибитися у цю тему,  пропоную переглянути відео  виступу  тренера УГСПЛ  та  філософа у сфері  прав людини Сергія Зайця на тему «Чому справедливе судочинство не про справедливість» на каналі  Just Talk, який детально розкриває сенс цієї теми та аналізує роботи зокрема професора Єльського університету Тома Тайлера та інших видатних вчених з цього питання.

У нашій же ситуації процесуальне право на справедливий судовий розгляд за статтею 6 Конвенції має обмежений характер, і воно може бути  обмежене  державою, а Конвенція надає державі можливість втручатися у це право. З точки зору Конвенції таке обмеження може бути правомірним, якщо воно передбачене законом, має легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві (на відміну від абсолютних прав за статтями 3, 4 та  статті Конвенції, які не допускають будь-яких обмежень чи втручань з боку держави у це право).

Обмеження права на суд 

Україна має можливість обмежити право на суд у певних випадках. Але така регламентація не мусить перешкоджати реалізації цього права ані у спосіб, ані у обсязі, що можуть становити загрозу саму суть цього права. Обмеження процедурного права на справедливий розгляд має відбуватися згідно з законом, переслідувати законну мету та бути пропорційним. Наприклад, держава може обмежити право на справедливий суд через посадові імунітети,  які виключають кримінальну відповідальність, встановити процесуальні обмеження чи іншим чином втрутитися у здійснення цього права.

Існує такий міф, що право на справедливий судовий розгляд неможливо гарантувати обвинуваченому при розгляді справ про колабораційну діяльність, оскільки це надзвичайно складно і взагалі дотриматися усіх прав практично неможливо. Насправді, ця ситуація з дотриманням процедурних гарантій права на судовий розгляд схожа з народним українським прислів’ям: «Вовка боятися – в ліс не ходити».

Дотримання процесуальних гарантій права обвинуваченого на справедливий суд з боку суду та сторони обвинувачення при розгляді справ про колабораційну діяльність за своєю суттю не є складним та не потребує величезних зусиль, і за умови дотримання процедури, визначеної КПК України та прав людини цілком реально забезпечити усі процедурні гарантії з метою уникнення подальших скарг у Європейському суді з прав людини.

Складові права на справедливий суд

Розглянувши процедурний аспект права на справедливий судовий розгляд, можна теоретично виокремити наступні складові, які не потребують великих  зусиль для дотримання процесуальних прав обвинуваченого на справедливий судовий розгляд з боку сторони обвинувачення та суду при розгляді справ про колабораційну діяльність:  

А) Інституційні гарантії:

1)     «суд, встановлений законом»;

2)     вимоги щодо «незалежності» та «неупередженості» суду.

1. B) Загальні (процедурні) гарантії:

1)  процесуальні гарантії належної судової процедури (англійською «fair trial»):

1.1) «рівність зброї»;

1.2) змагальність сторін;

1.3)  право на захист (частина 3 статті 6 Конвенції);

1.4)  забезпечення доведення вини (частина 2 статті 6 Конвенції);

2)  публічність судового розгляду;

3) розумний строк.

Окремою складовою процесуальних гарантій обвинуваченого за статтею 111-1 КК України при розгляді справ про колабораційну діяльність є процесуальне право на захист як частина кримінального аспекту процесуального права на справедливий судовий розгляд за статтею 6 Конвенції.

Право на захист обвинуваченого за статтею 111-1 КК України при розгляді справ про колабораційну діяльність складається з набору процесуальних гарантій, дотримання яких знову ж таки не потребує великих зусиль  для забезпечення права обвинуваченого на справедливий судовий розгляд з боку сторони обвинувачення та суду при розгляді цих справ.

До змісту цього права включаються наступні вимоги:

a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого обвинувачення; 

b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для роботи  захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб це зробили, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

e) якщо обвинувачений  не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, одержувати безоплатну допомогу перекладача.

Проаналізувавши основні положення цього права ми побачили, що майже усі ці права та процедурні гарантії містяться у КПК України. Їх забезпечення з боку суду та сторони обвинувачення та дотримання прав людини є процедурною гарантією права обвинуваченого на справедливий судовий розгляд за статтею 6 Конвенції, який можна забезпечити кожному обвинуваченому за статтею 111-1 КК України при розгляді справ про колабораційну діяльність.

Презумпція невинуватості за ч. 2 ст. 6 Конвенції

Основні гарантії презумпції невинуватості вдало імплементовані у національне законодавство України, яке  закріплене у ст. 17 КПК України.

Однією з  гарантій за презумпцією невинуватості є те, що ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом (ч. 2 ст. 17 КПК України).

Однак у практичній діяльності я стикнувся з повним нерозумінням стандарту доказування «поза розумним сумнівом» та нерелевантним застосуванням практики ЄСПЛ щодо цього стандарту, який перекручує презумпцію невинуватості з ніг на голову, по суті застосовуючи презумпцію вини обвинуваченого, що може бути проблемою і у справах про колабораційну діяльність.

Дослідивши Єдиний державний реєстр судових рішень за критерієм наявності  у вироках  у кримінальних провадженнях фрази  «при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», Єдиний  державний реєстр судових рішень видав 1265 вироків судів першої інстанції, які неправильно використовували критерій доведення «поза розумним сумнівом», повністю перекрутивши  зміст презумпції невинуватості та перекладали тягар доведення вини на обвинуваченого.

У вироках, які я знайшов, судді  1265 разів  у майже всіх регіонах України здійснюють повністю неправильне цитування рішення ЄСПЛ  та нерелевантно використовують  вирвану з контексту  рішення Європейського суду з прав людини концепцію «поза розумним сумнівом». Викрививши суть цього права, суди, застосовуючи вказані фрази, прямо порушують суть презумпції невинуватості за статтею 6 Конвенції.

В усіх 1265 вироках судів І інстанції, суд неправильно розуміє презумпцію невинуватості, застосовуючи нерелевантно практику ЄСПЛ, коли сліпо копіює з тексту рішення Європейського суду таку фразу:

«ЄСПЛ наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (Рішення ЄСПЛ у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою… На підставі сукупності вищевстановлених ознак та неспростовних презумпцій, суд вважає, що це достатньо для ухвалення обвинувального вироку «поза розумним сумнівом».

Проблема полягає у тому, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом», які нерелевантно цитують наші судді, вирвавши цю фразу з-контексту, стосується не презумпції невинуватості, а зобов’язання держав-учасниць Конвенції доводити Європейському Суду  відсутність порушення права заявника на заборону катувань за статтею 3 Конвенції. Ця стаття, яка гарантує абсолютне право на заборону катувань, покладає на державу позитивне зобов’язання довести ЄСПЛ їх відсутність у справі та провести ефективне розслідування випадків тортур.

По суті суд, перекладаючи тягар доведення невинуватості на обвинуваченого та   вказуючи на доведення неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою не розуміє різницю між презумпцією невинуватості, що має наслідком перекладення обов’язку доказування своєї невинуватості на самого обвинуваченого, що за своєю природою суперечить стандарту доведення поза розумним сумнівом як частини права на справедливий суд та є по суті презумпцієї вини.

Рішення ЄСПЛ у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey),  Заява № 25657/94, від 10.07.2001 (іноді у якості різноманіття судді застосовують аналогічну цитату з рішення ЄСПЛ проти України у справі «Невмержицький та інші проти України», що не змінює суті порушення) стосувалося  іншого предмету, інших фактів та порушень Конвенцї за статтями 2, 3 та 13, тобто права на життя, права на заборону тортур та відсутність ефективних засобів правового захисту, проте жодним чином не статті 6 Конвенції

Стосовно цього цікавим є висновок Верховного Суду, який сформульований колегією суддів під головуванням Аркадія Петровича Бущенко у Постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 17.01.2023 року по справі № 753/13113/18 [].

Верховний Суд у цій справі з майже аналогічною проблемою нерелевантного цитування практики ЄСПЛ вказав про аналогічні помилки при використанні фрази про застосування  стандарту «поза розумним сумнівом», дійшовши такого  висновку:

141. Як випливає з тексту вироку, суд зробив висновок про винуватість засудженого на підставі сукупності «вищевстановлених ознак» та «неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
142. У вироку немає пояснення, які саме «вищевстановлені ознаки» суд мав на увазі, що позбавляє Суд можливості перевірити, чи дійсно цих ознак достатньо для висновку. Також суд не сформулював ті презумпції, на які спирався суд, і не пояснив, чому вони вагомі та яким чином вони узгоджуються між собою….
143. Суд відзначає, що у цьому фрагменті ЄСПЛ формулює стандарт доведення, яким він керується під час вирішення питання про доведеність факту поганого поводження з боку держави в контексті її відповідальності за Конвенцією.
144. Визначення відповідальності держави за Конвенцією і визначення кримінальної відповідальності особи, обвинуваченої державою, становлять собою абсолютно протилежні ситуації, щоб можна було використовувати для них однаковий стандарт доведення…
145. Підхід, який використовує припущення правильності фактів, що стверджуються обвинуваченням, і перекладає на обвинувачену особу тягар їх спростування, очевидним чином суперечить засадам кримінального судочинства. Такий підхід фактично перевертає презумпцію невинуватості, з якої випливають і вимога доведення винуватості поза розумним сумнівом і вимога тлумачити сумніви на користь обвинуваченої особи.

За результатами такого дослідження  ми бачимо, що, вирвавши з контексту і нерелевантно застосувавши практику ЄСПЛ за статтею 3 Конвенції  щодо стандарту «поза розумним сумнівом» за статтею 6 Конвенції, суди у всіх цих 1265 вироках перевертають з ніг на голову презумпцію невинуватості, з якої випливають і вимога доведення винуватості поза розумним сумнівом і вимога тлумачити сумніви на користь обвинуваченої особи, і по суті застосовують  презумпцію вини, що прямо заборонено КПК України, і прямо порушує ч. 2 статті 6 Конвенції.

Стаття 7 Конвенції

Право за статтею 7 Конвенції, яке нерідко дослідники називають латинською фразою “Nullum crimen, nulla poena sine lege”,  на відміну від права на справедливий судовий розгляд за статтею 6 Конвенції, містить у своїй природі абсолютні гарантії, у які державі заборонено втручатися за жодних обставин, навіть надзвичайних випадків, таких як війна чи інша суспільна небезпека.  Ця стаття Конвенції надає гарантії виключно у кримінальному аспекті цього права, і за своєю природою є одним з запобіжників свавілля з боку держави, яке може мати випадки свавільного засудження, кримінального переслідування та покарання «заднім числом», про що нам відомо з історії.

За своїм змістом  стаття 7 Конвенції  не лише  обмежує виключно випадки  заборони ретроспективного застосування кримінального закону на шкоду особі обвинуваченого у кримінальному провадженні, але і втілює у життя стандарти верховенства права, за яким  виключно держава законом має право визначати діяння, які є кримінальним правопорушенням і призначати покарання за їх вчинення. Окремо ця стаття містить заборону застосовувати аналогію закону у кримінальному праві держав-учасниць Конвенції.

Окремою метою  статті 7 Конвенції є вимоги не лише до форми «закону», але і до його змісту, зокрема щодо «чіткого формулювання діянь», «якості закону», його доступності та передбачуваності.

Стаття 111-1 КК України та порушення Конвенції

У нашій категорії кримінальних проваджень у справах про колабораційну діяльність за статтею 111-1 КК України з точки зору статті 7 Конвенції правникам слід звернути увагу на те, що стаття 111-1 про криміналізацію колабораційної діяльності була криміналізована та набрала чинність після публікації 15 березня 2022 року. Таким чином, якщо діяння мало місце з 24 лютого 2023 року до 15 березня 2023 року включно, то у разі  застосування у цей період і засудження за таке діяння, буде мати місце застосування зворотної сили закону та порушення статті 7 Конвенції.

На мою думку, в Україні є певні  проблеми з «якістю закону» та чітким формулюванням змісту колабораційної діяльності, оскільки диспозиція статті 111-1 КК України досить складна для розуміння. Але цю проблему можна подолати, і для   подолання важливе значення буде мати єдність судової практики в Україні. Тому, на мою думку, Верховному Суду для забезпечення єдності практики у справах про колабораційну діяльність слід надати роз’яснення та рекомендації судам нижчих інстанцій щодо проблемних моментів цієї категорії справ, які можуть вирішити багато проблем у майбутньому.

Головним висновком цієї серії вебінарів Української Гельсінської спілки з прав людини  за підтримки USAID має бути чітке свідоме розуміння, що права людини  – це не «вовк», його не треба боятися, а важливо і необхідно дотримуватися і забезпечити, аби коридор  українського правосуддя до справедливості в Україні був коротким, світлим та щасливим. 

---

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube

---

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.