Українська Гельсінська спілка з прав людини представляє серію публікацій з питань колабораціонізму, проблематики судових справ щодо воєнних злочинів, доступу населення до правової допомоги в умовах збройного конфлікту. Автори матеріалів – судді, адвокати, прокурори, які пройшли навчання за освітніми курсами від УГСПЛ (переглянути всі матеріали серії). 

В цій публікації адвокатка Тетяна Веремій розбирає проблеми отримання потерпілими від збройної агресії Росії правової допомоги на деокупованих територіях.

Деокупація територій Збройними Силами України прокладає шлях потерпілим від збройної агресії РФ до можливості отримання якісної професійної правничої допомоги та захисту порушених прав. З чим стикаються жителі деокупованих територій де-факто та до чого бути готовими їх представникам? 

Постраждалий – не означає потерпілий

Законодавство України не визначає окремий порядок набуття статусу потерпілого цивільною особою в результаті збройної агресії РФ, так як і не визначає чіткий перелік суб’єктів прийняття рішень з чітким розмежуванням повноважень та відповідальності за неналежне виконання своїх обов’язків. 

Час спливає, докази втрачаються. Отож, поки не розроблено та не затверджено дієвих та зрозумілих алгоритмів на національному та міжнародному рівнях, постраждалим від збройної агресії РФ не залишається нічого іншого, як користуватись тими інструментами та звертатись за захистом своїх прав до тих інституцій, які наявні на сьогоднішній день. 

Один із таких інструментів – це кримінальне провадження. 

Відповідальність за воєнні злочини в кримінальній юстиції передбачено статтею 438 ККУ. Разом з тим стаття 438 ККУ не містить детального опису воєнних злочинів та відсилає до норм міжнародного права та міжнародних договорів. Важливо, що воєнні злочини, так як і злочини катування (ст. 127 ККУ), не мають строку давності притягнення винних до відповідальності, на відміну від інших кримінальних правопорушень. Тому бажано впевнитись в тому, що саме ця стаття внесена в ЄРДР, отримавши та перевіривши витяг з нього  (надається реєстратором не пізніше 24 годин після подання заяви).

Отримати статус потерпілого внаслідок повномасштабного вторгнення Росії в Україну можна шляхом подання заяви про кримінальне правопорушення та заяви про визнання потерпілим, або одразу зазначити вимогу визнати потерпілим в заяві про вчинення кримінального правопорушення. 

Після отримання статусу потерпілого, ми стикаємося із такими проблемами, як збір доказів та неефективність проведення досудового розслідування. На даному етапі доцільно самостійно підготувати та подати слідчому клопотання про допити всіх можливих свідків та призначення відповідних експертиз, постійно бути на зв’язку із представниками правоохоронних органів, максимально цікавитись досудовим розслідуванням та надавати допомогу щодо з’ясування всіх обставин скоєного злочину та збору необхідних доказів. Потерпілі, які мають окремий статус в кримінальному провадженні, фактично найбільше зацікавлені в результатах розслідування, встановленні та притягненні винних осіб до відповідальності, не кажучи вже про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином. Проте вони стикаються з проблемами ефективності розслідування в частині захисту прав потерпілих. Адже повномасштабне вторгнення, а з ним фіксація величезної кількості злочинів, виявило нестачу та недостатню професійність кадрів в правоохоронній системі, пов’язану із фактичним одночасним напрацюванням практики та навчання кадрів щодо розслідування воєнних злочинів. 

Позиція потерпілого, що хтось все це зробить за нього (його представника) на сьогоднішній день себе не виправдовує. Тому що кількість злочинів величезна та збільшується в геометричній прогресії. Тільки станом на лютий 2023 року за повідомленням Офісу Генерального Прокурора кількість воєнних злочинів становила більше 70000 внесених в ЄРДР. Помножимо на нестачу кадрів в правоохоронній системі, яка ще навіть не встигла оговтатись після нескінченних реформ та постійних змін в профільному законодавстві. Крім того, є ряд інших проблем, з якими стикається слідчий, прокурор на даній стадії. Це незнання міжнародних договорів та механізмів притягнення до відповідальності, стрімкий розвиток та зміна суспільних відносин, величезний об’єм воєнних злочинів, процесуальні процедури, продуктивність роботи (так звана палочна система, яку ніхто не відміняв), відсутність технічних можливостей, пов’язана з умовами сьогодення, а також паралельне вимушене реформування системи розслідування воєнних злочинів. 

Розслідування воєнних злочинів на національному рівні

На сьогоднішній день розслідування воєнних злочинів – це, скоріш за все, про продуктивність роботи правоохоронних органів (кількість внесених в ЄРДР заяв, тощо). Зрозуміло, що не кожне кримінальне провадження в результаті є перспективним та дійде до логічного завершення – встановлення та притягнення до відповідальності винних у воєнних злочинах. Проте розслідування кожного воєнного злочину повинно бути ефективним. А це означає, що розслідування має бути ретельним, максимально швидким, повинні бути з’ясованими всі обставини, які підлягають з’ясуванню, отримані всі докази, які можуть бути отримані, встановлені та допитані всі можливі свідки, надані обґрунтовані експертні висновки, а рішення у справі повинно прийматись тоді, коли вичерпані всі можливості об’єктивного розслідування. З приводу критеріїв ефективного розслідування неодноразово висловлювався ЄСПЛ в своїх рішеннях.

При цьому процесуальні процедури не забезпечують доступну та ефективну реалізацію своїх прав через звернення до правоохоронних органів та фактично не дозволяють ані потерпілому, ані його представнику почуватись комфортно в процесі реалізації цих прав та використовувати всі можливості, які дає тісна співпраця зі слідством. Особливо це відчувається, якщо слідчий за браком часу або професійної некомпетентності у справі нічого не робить, але одночасно не дає реальної можливості адвокату потерпілого або самому потерпілому допомагати ходу досудового розслідування.

Можливий шлях вирішення проблеми – надання адвокатам потерпілих на рівні законодавства більш широкі можливості щодо збору доказів в процесі розслідування кримінальних правопорушень, визнання цих доказів допустимими на етапі судового розгляду. Це, в свою чергу, підвищить ефективність розслідування воєнних злочинів, скоротить час розслідування та розвантажить правоохоронну систему. Що можна зробити вже сьогодні, так це більш активно  залучати правоохоронним органам потерпілих та їх представників до співпраці у розслідуванні воєнних злочинів. 

Важливою є співпраця з недержавними інституціями щодо встановлення потерпілих та свідків в кримінальних провадженнях щодо воєнних злочинів, які мають відповідних спеціалістів (психологів, параюристів, тощо) та можуть підготувати цих людей до дачі показань та пояснити важливість звернення до правоохоронних органів. Не так просто знайти потерпілих від збройної агресії РФ, готових давати свідчення, тому що через ризики повторної травматизації люди не завжди готові до співпраці з правоохоронними органами, не кажучи вже про перспективу стати героєм публікації ЗМІ.

Потерпілі за кордоном 

Слід виокремити проблеми встановлення та допиту потерпілих та свідків, які перебувають за кордоном та комунікацію з ними. Наприклад, у випадках коли люди терміново покидали свої домівки під час активних бойових дій або виїздили з окупованих територій за кордон і не були допитані національним правоохоронним органам, інколи єдиною можливістю їх допитати – з допомогою недержавних інституцій, які займаються питаннями постраждалих від збройної агресії РФ та діють на всій території України, та одночасно за кордоном. Ці недержавні інституції закордоном можуть скоординувати потерпілих з місцевою поліцією, яка має можливість їх допитати в межах кримінального процесуального законодавства та в межах міжнародного кримінального співробітництва передасть відповідну інформацію національним правоохоронним органам. Також є можливість допиту тих потерпілих, які перебувають за межами України, у вигляді відеоконференції через відповідні програми.  

Прослідковується і проблематика у пошуку кримінальних проваджень, в яких постраждалі від збройної агресії РФ раніше вже були допитані. В перші місяці повномасштабного вторгнення на територію України під час термінового виїзду за кордон жителі окупованих областей та тих в яких проводились активні бойові дії були допитані слідчими, прокурорами в прикордонних областях, наприклад, Львівській або Волинській області, та перебуваючи в стані стресу навіть не пам’ятають з ким саме та де саме це відбувалось, не мають жодних документів та інформації для ідентифікації кримінального провадження, в якому вони є можливо потерпілими (витягу з ЄРДР, пам’ятки про права та обов’язки потерпілого або протоколу допиту потерпілого). Ці люди вже встигли оговтатись від тодішніх подій, можливо оформити тимчасовий захист в іншій країні або повернулись до України, та готові до співпраці із правоохоронними органами. Така людина може звернутися до адвоката через тижні або місяці після настання події воєнного злочину для отримання первинної консультації щодо об’єму своїх прав, можливості їх захисту (відновлення) та укладення договору про надання професійної правничої допомоги. Тоді перед представником потерпілого постає нелегке завдання знайти саме це кримінальне провадження, що є правильною стратегією, оскільки ініціювання нового кримінального провадження та повторний допит потерпілого, особливо якщо це злочин, пов’язаний із втратою близьких та рідних або сексуальним насильством, може бути травматичним. В цьому випадку пошук кримінального провадження можна здійснити шляхом подання адвокатських запитів до відповідних правоохоронних органів, якими є Департамент протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Офісу Генерального Прокурора, а якщо таке провадження в ньому відсутнє, то Департамент війни скерує до відповідної прокуратури області за місцем скоєння злочину або до Служби безпеки України відповідного регіону, до підслідності якої належить розслідування воєнних злочинів. Треба бути готовим, що це займе якийсь час, але це виправдані необхідні дії для надання ефективної правової допомоги потерпілим в цій категорії злочинів. 

Притягнення винних до відповідальності 

На сьогоднішній день у кримінальній юстиції є різні моделі притягнення винних у вчиненні воєнних злочинів до відповідальності. Це національні та міжнародні суди. Міжнародне кримінальне право, як правило, визначає спеціальні трибунали для покарання винних або Міжнародний кримінальний суд. Ці злочини не мають строку давності.

Міжнародний кримінальний суд може розглядати справи щодо притягнення осіб до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів в ситуації з Україною.

Юрисдикція МКС поширюється на держави, які ратифікували Римський статут або визнали юрисдикцію цього суду. Україна ж, як і Росія, досі не ратифікувала Римський статут. Україна пішла іншим шляхом та двічі подала декларації щодо визнання юрисдикції МКС (щодо подій на Майдані та щодо агресії Росії проти України). Міжнародний кримінальний суд буде розглядати провадження щодо злочинів, вчинених вищим керівництвом РФ, які віддавали злочинні накази. МКС розглядає справи тоді, коли національна правоохоронна та судова системи держави не можуть або не бажають розслідувати та розглядати ці справи.  Проте, як і в будь-якому кримінальному провадженні, вина і роль конкретних осіб повинні бути доведені. 

Спеціальний трибунал буде розглядати справи щодо злочину агресії проти України  стосовно  перших осіб держави агресора. Такий трибунал насамперед фокусуватиметься на злочинах агресії й не підмінятиме діяльність МКС та національних судів України.

04.03.2022 року було проголошено Декларацію про створення Спеціального трибуналу для покарання злочину агресії проти України. Наразі розробляється механізм його створення.

Приклади створення спеціальних трибуналів в світовій історії: Нюрнберзький трибунали, а також трибунали для колишньої Югославії й Руанди.  

Притягнення винних до відповідальності в національних судах.

Військовополонені РФ, які вчинили воєнні злочини та проходять у статусі обвинуваченого у національних кримінальних провадженнях до привілеїв, гарантованих міжнародним гуманітарним правом, отримують додаткові права та гарантії, передбачені національним законодавством та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. 

На сьогоднішній день очевидним є той факт, що в статусі обвинуваченого у кримінальному провадженні військовослужбовці-громадяни РФ захищені більше за потерпілих від вчинених ними воєнних злочинів, оскільки мають права, гарантовані кримінальним процесуальним законодавством України, міжнародним правом прав людини, міжнародним гуманітарним правом та одночасно можуть бути обміняні в якості військовополонених. Ще більш захищені окупанти тільки в статусі засудженого, оскільки можуть бути звільнені від відбування покарання в зв’язку із обміном, що взагалі ставить під сумнів ефективність притягнення винних до відповідальності та невідворотність покарання.

Фактично подальше кримінальне переслідування стає формальним, залишаючи відкритим перед нами болюче питання про невідворотність покарання воєнним злочинцям, та в подальшому може бути підставою для порушення питання про невиконання Україною зобов’язань за міжнародними договорами, не кажучи вже про знищення віри у відновлення справедливості у потерпілих від воєнних злочинів, які і без того не горять бажанням звертатись за захистом своїх прав з різних причин.

Міжнародне право зобов’язує будь-яку державу, а не лише державу-сторону конфлікту, переслідувати воєнних злочинців та притягнувати винних до відповідальності. Проте, очевидним є той факт, що звільнення шляхом обміну обвинувачених військовополонених призводить до неефективності подальшого кримінального переслідування, оскільки відбування призначеного судом покарання після обміну мало ймовірна. В реєстрі судових рішень вже є перші рішення про звільнення від відбування покарання у зв`язку з прийняттям рішення про передачу особи для обміну як військовополоненого.  При цьому не можна не погодитись із необхідністю дотримуватись найвищих стандартів дотримання прав військовополонених. 

Перспективи звернення до Європейського суду з прав людини

Європейська система захисту прав людини більш консервативна порівняно з іншими. Звернутись до ЄСПЛ з індивідуальною скаргою постраждалому від воєнного злочину можна в тому випадку, якщо відбулось порушення прав людини, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. До 15.09.2022 року всі постраждалі від збройної агресії РФ мали можливість звернутись із заявами до ЄСПЛ проти Росії. Строк звернення обраховувався протягом чотирьох місяців з дня події (порушення конвенційного права).

Якщо в рішенні ЄСПЛ буде зафіксовано факт, що особа постраждала в результаті збройної агресії РФ, отримавши таке рішення Суду, постраждалій особі непотрібно буде доводити ці обставини, оскільки вони вже встановлені в рішенні Європейського суду, яке можна буде використати тоді, коли з’явиться дієвий механізм компенсації збитків. Крім того, встановлення важливих юридичних фактів Судом може бути враховано при розгляді справ іншими міжнародними інституціями, а також національними органами.

На сьогоднішній день відсутні дієві механізми для виконання такого рішення ЄСПЛ у примусовому порядку після його отримання. Це пов’язане із тим, що РФ з 16 березня 2022 р. припинила бути державою-членом Ради Європи та денонсувала Європейську конвенцію з прав людини. Тобто відмовилась визнавати і виконувати статті Конвенції, фактично заявивши, що офіційно не вважає себе частиною цивілізованої Європи, не поділяє її принципів та засад. Але ми повинні розуміти, що наразі йде війна, яка рано чи пізно завершиться і, змінивши політичний напрямок, Росія знову може повернутись до Ради Європи за умови виконання всіх рішень ЄСПЛ та компенсувати спричинену воєнними діями шкоду по індивідуальних скаргах постраждалих громадян України.

На сьогоднішній день проблема звернення до ЄСПЛ в обмежених строках на підготовку та подачі заяви. А після виходу РФ з членства у Раді Європи з 16.01.2023 року для постраждалих від збройної агресії Росії значно звузились можливості звернення до ЄСПЛ із заявами стосовно дій РФ. Відповідно до резолюції ЄСПЛ, Суд буде розглядати заяви проти Росії щодо порушень, які мали місце до 15 вересня 2022 включно (тобто протягом пів року після виключення Росії з Ради Європи). В зв’язку із відсутністю ефективних засобів правового захисту у такій категорії справ, що унеможливлює виконання ст. 35 Конвенції щодо їх вичерпання, чотиримісячний строк звернення до ЄСПЛ із індивідуальною заявою обраховується з моменту події. У виключних випадках можна обраховувати цей строк з моменту, коли особа дізналась або могла дізнатись про правопорушення. Це, наприклад, випадки коли людина перебувала за кордоном, а територія звідки вона виїхала була під окупацією, не було зв’язку із рідними та сусідами, в зв’язку із чим вона не знала та не могла дізнатись про порушення своїх прав раніше. Такий же підхід можна застосовувати до триваючих правопорушень прав людини, яке почалось до 15.09.2022 року включно. 

Разом з тим, можна спрогнозувати збільшення заяв потерпілих від збройної агресії РФ до ЄСПЛ відносно України, зокрема за ст. 2, 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що може бути пов’язане із неефективністю розслідування кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів. У міжнародному праві прав людини обов’язок переслідувати осіб, винних у порушенні найтяжчих прав людини сформовано у практиці ЄСПЛ, як негативне зобов’язання за статтями 2 та 3 Конвенції на відміну від міжнародного гуманітарного права, де відповідні зобов’язання держави передбачені в тексті відповідних Конвенцій. На сьогоднішній день не можна однозначно стверджувати, що ЄСПЛ остаточно визначився із позицією щодо застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час активної фази бойових дій. Проте, в рішенні Великої Палати у міждержавній справі Грузія проти Росії (II) ЄСПЛ висловив позицію, що Суд не може застосувати Конвенцію під час активної фази бойових дій.  

Правопросвітництво

Навряд чи перше, що хочеться зробити при поверненні до своєї покинутої домівки, якщо люди перемістились з окупованої території на підконтрольну Україні територію та отримали статус ВПО, або, якщо виїхали в інше безпечне місце за кордоном – це звертатись до юриста, до відповідних інстанцій для повідомлення про злочин, фіксувати збитки спричинені воєнними діями та займатись збором доказів.

Звісно, це неабиякий стрес, який пережити та швидко мобілізуватись, вдається не кожному. А тут ще майже повна відсутність інформації та відповідно чітких алгоритмів подальших дій, як захистити себе в правовому полі та чи взагалі потрібно на це витрачати свій дорогоцінний час та кошти, враховуючи той обсяг проблем, який постав перед людьми при поверненні додому (відсутність коштів, роботи, відбудова житла, налагодження соціальних зв’язків, лікування, тощо). 

Але основна причина небажання постраждалих від збройної агресії звертатись за захистом своїх порушених прав є саме нерозуміння перспектив такого звернення, які би можна було окреслити як реальний очікуваний результат у сумах відшкодованих збитків або у реальному покаранні винних, та неусвідомлені важливості та наслідків таких дій у далекій перспективі для себе та українського народу в цілому. Вирішити цю проблему можна шляхом правопросвітницьких заходів.

Адвокати постійно стикаються із ситуаціями, коли під час здійснення адвокатської діяльності в різних інстанціях до них звертаються люди зі своїми історіями, сповненими жахливих втрат та горя під час активних бойових дій та/або окупації. Але ці люди нічого не вчиняють на юридичному полі для захисту та відновлення своїх прав, оскільки не усвідомлюють значення цих дій та існуючі можливості.

Звісно, обговорення у суспільстві притягнення винних до відповідальності за воєнні злочини та можливості захисту потерпілими своїх порушених прав проходить, але як правило, це відбувається  на професійних майданчиках (конференціях, круглих столах, семінарах, тощо) між адвокатами, суддями та представниками правоохоронних органів. Пересічні громадяни, які і є тими потерпілими, як правило, не дотичні до цього процесу.

Є перелік недержавних та міжнародних організацій (УГСПЛ, БФ «Право на захист», ГО «Март» та інші), які безкоштовно надають правову допомогу потерпілим від збройної агресії РФ, але їх можливості та ресурси обмежені порівняно із величезним обсягом постраждалих. 

Підтвердженням недостатньої поінформованості населення свідчить також і низька активність звернення потерпілих від воєнних злочинів до системи БВПД для надання професійної правничої допомоги, на що вони мають право згідно ст. 14 ЗУ «Про безоплатну правову допомогу». Суб’єктами права на безоплатну вторинну правову допомогу згідно цього Закону, зокрема, є внутрішньо переміщені особи, потерпілі від кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості, катування або жорстокого поводження під час воєнних дій чи збройного конфлікту у кримінальних провадженнях, розпочатих за фактом вчинення таких кримінальних правопорушень. Можливості отримати допомогу професійного адвоката в кримінальному провадженні за рахунок держави важко переоцінити. В результаті нехтування професійною правничою допомогою постраждалі втрачають можливість отримання статусу потерпілого, збору доказів, проведення експертиз, встановлення та допиту свідків в рамках кримінального провадження, та, як результат, зменшується ймовірність притягнення винних до кримінальної відповідальності.

Проведення правопросвітницьких заходів, спрямованих на підвищення правової обізнаності громадян повинно бути активнішим, щоб кожен постраждалий знав про існуючі можливості саме в його ситуації та мав відповідний зрозумілий алгоритм дій. Така інформація повинна бути широко розповсюдженою, детально викладеною, подана простою зрозумілою для пересічного громадянина мовою та доступною для кожного. Хибною стратегією також є поширення в основному інформації про відшкодування шкоди за зруйноване майно, при цьому недостатнє поширення інформації про можливості притягнення винних до відповідальності за інші не менш поширені воєнні злочини.

Висновки

Питання надання жертвам конфлікту необхідної допомоги у вигляді реституції, компенсації, реабілітації та сатисфакції є головною темою окремої резолюції ООН A/RES/60/147 від 21 березня 2006 року, яка покладає саме на державу забезпечення повного та ефективного, негайного і пропорційного тяжкості втрат жертви відшкодування. 

09.01.2023 Генеральна Асамблея ООН більшістю голосів ухвалила резолюцію «Забезпечення засобів правового захисту та репарацій у зв’язку з агресією проти України», підготовлений Україною за співавторства більше півсотні країн. Генасамблея визнає, що Росія має бути притягнута до відповідальності за порушення міжнародного права, зокрема її агресію, а також міжнародного гуманітарного права і прав людини. Відповідно, юридичні наслідки для РФ мають включати відшкодування збитків, завданих Україні. Також Генасамблея «визнає необхідність створення у співпраці з Україною міжнародного механізму відшкодування збитків». Документ містить рекомендації державам щодо створення міжнародного реєстру таких збитків для документування доказів та інформації щодо шкоди, втрати або каліцтва, заподіяних війною фізичним і юридичним особам, а також державі Україна. 

На практиці кожна пост-конфліктна країна вирішувала це питання у власний спосіб. Репарації – це відновлення шкоди, яку було заподіяно державі та людям. Зважаючи на обсяг цієї шкоди та тривалості воєнних дій в Україні, вирішення цього питання розтягнеться на роки. Один із варіантів, застосовний до ситуації в Україні, є надходження репарацій до неї, як до держави, після чого державою відбуватиметься відшкодовування збитків жертвам збройної агресії РФ. І тоді вже Україна повинна запровадити свій власний механізм, щоб гроші розподілялися справедливо, надавалися відповідно до поняття репарацій та величезної кількості заяв постраждалих людей. Другий варіант, це прийняти відповідне законодавство на національному рівні, яким визначити механізм відшкодування завданих воєнними злочинами збитків та почати виплати постраждалим громадянам України, після чого стягнути ці кошти з Росії у вигляді репарацій. Проте ні для кого не секрет, що державний бюджет виснажений війною, тому такий варіант також під питанням. Який механізм буде створено щодо України, наразі невідомо.

Отже, як визначити об’єм порушених прав, якщо йде війна та як зрозуміти чи відбулось порушення? Це перше питання, яке постає після деокупації у постраждалого від збройної агресії. Друге питання, яке завжди йде поряд із першим, що з цим робити? Навряд чи відповіді на ці питання можливо здобути самотужки, без допомоги досвідченого юриста. 

По-перше, відшкодування завданих постраждалим від збройної агресії збитків неможливо без належного встановлення фактів вчинення щодо них воєнних злочинів військовими РФ. Саме тому адвокатська спільнота повинна бути активно залучена до захисту прав потерпілих від збройної агресії Росії із обов’язковим наданням адвокатам на законодавчому рівні більш широких можливостей щодо збору доказів в процесі розслідування кримінальних правопорушень, визнання цих доказів допустимими на етапі судового розгляду для підвищення ефективності розслідування воєнних злочинів, скорочення часу розслідування кримінальних проваджень та розвантаження правоохоронної системи. 

По-друге, кожен постраждалий має право на ефективне розслідування злочинів, вчинених щодо нього, та притягнення винних до відповідальності з відшкодуванням моральної та матеріальної шкоди  задля уникнення вторинної віктимізації, навіть якщо це буде можливим через десятки років, як це сталось, наприклад, із Німеччиною після воєнних злочинів вчинених військовими в 1941 – 1945 роки (Нюрнберзький трибунал).

По-третє, притягнення винних та захист наступного покоління українців від повторення сьогоднішніх трагічних подій – це наша спільна мета, досягти якої можливо лише спільними зусиллями та активними діями.

Дана публікація стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. 

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.