Українська Гельсінська спілка з прав людини представляє серію публікацій з питань колабораціонізму, проблематики судових справ щодо воєнних злочинів, доступу населення до правової допомоги в умовах збройного конфлікту. Автори матеріалів – судді, адвокати, прокурори, які пройшли навчання за освітніми курсами від УГСПЛ (переглянути всі матеріали серії). 

В цій публікації прокурор відділу Офісу Генерального прокурора, кандидат юридичних наук Валерій Жидков розбирає актуальні проблеми доказування злочинів про колабораційну діяльність на тимчасово окупованих територіях. 

Окремі аспекти розслідування та доказування злочину про колабораційну діяльність (стаття 111-1 КК України) досліджували науковці і практики Т. Вайда, І. Гловюк, А. Коваленко, А. Мальгіна, М. Пашковський та інші. Проте, незважаючи на значний внесок вчених та практиків, відмічалось, що у доктрині, на жаль, практично немає праць, присвячених специфіці доказування цього кримінального правопорушення, крім окремих випадків дослідження проблем досудового розслідування [1]. 

Метою цієї  статті є саме дослідження актуальних проблемних аспектів, пов’язаних із доказуванням злочинів про колабораційну діяльність, вчинених на тимчасово окупованій території України, обумовлених складнощами у встановленні таких джерел доказів як показання та документи, їх фіксування, збереження, а також забезпечення їх належності та допустимості. 

1. Коваленко А. Процесуальні проблеми розслідування колабораційної діяльності в умовах правового режиму воєнного стану. Кримінально-правові, кримінологічні, кримінальні процесуальні та криміналістичні проблеми протидії злочинності в умовах воєнного стану : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (електронне видання), 20 квітня 2022 р. / упоряд. : Євген Письменський. Нац. акад. внтур. справ, Львів. держ. ун-т внутр. справ, Дніпропет. держ. ун-т внутр. справ, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. Київ – Львів – Дніпро, 2022. С. 68-69. 

Специфіка розслідування колабораційної діяльності

Триваюча з 20 лютого 2014 року агресія Росії проти України призвела до численних людських жертв серед військовослужбовців, правоохоронців, цивільного населення, окупації частини території України, а також завдала значних економічних втрат для нашої держави. 24 лютого 2022 року РФ здійснила чергову ескалацію, окупувавши значну частину територій. У зв’язку з повномасштабним вторгненням Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» 15.03.2022 внесено зміни до Кримінального кодексу України. Вказаний кодекс доповнено новою статтею 111-1 «Колабораційна діяльність», що визначає таку діяльність. 

Збройна агресія РФ та окупація частини території України призвела до збільшення фактів колабораційної діяльності на окупованій території та, як результат, зростання кількості зареєстрованих та розслідуваних правоохоронними органами кримінальних проваджень за такими фактами, що станом на 22.11.2022 становить 3496 [3].

Особливість злочинів про колабораційну діяльність – вчинення їх на тимчасово окупованій території України, до якої не мають доступу працівники правоохоронних органів. Це ускладнює проведення всіх необхідних слідчих (розшукових) та процесуальних дій з метою встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. 

Зазначене вимагає від сторони обвинувачення визначення та проведення якомога більшого комплексу слідчих (розшукових) та процесуальних дій з метою перевірки інформації про факт можливої колабораційної діяльності, а у випадку її підтвердження, – здобуття достатніх доказів вчинення таких злочинів.   

Науковцями відмічалось, що під час розслідування колабораційної діяльності у вигляді добровільної участі громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора, як і під час розслідування участі осіб у терористичній групі чи терористичній організації, для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення необхідним є проведення наступних слідчих (розшукових) дій та оперативних заходів: 

1) встановлення та проведення допитів свідків, яким можуть бути відомі обставини щодо підтвердження участі осіб у відповідних злочинних об’єднаннях; 

2) проведення огляду інформації, яка міститься у відкритій мережі інтернет, зокрема акаунтів у соціальних сторінках осіб, причетних до участі в незаконних злочинних об’єднаннях; 

3) проведення негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема, зняття інформації з електронних комунікаційних мереж (стаття 263 Кримінального процесуального кодексу України) з метою встановлення умислу осіб на добровільне вчинення кримінального правопорушення та для підтвердження інших обставин його вчинення; 

4) проведення тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, зокрема, до інформації, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв’язок винної особи з метою підтвердження її місцезнаходження, в тому числі, на тимчасово окупованих територіях України, а також її зв’язків з представниками незаконних збройних чи воєнізованих формувань та/або збройних формувань держави-агресора; 

5) за можливості проведення обшуку за місцем проживання особи з метою отримання доказів щодо її причетності до участі у зазначених вище формуваннях, а саме: виявлення та вилучення зброї; комп’ютерної техніки та мобільних пристроїв, на яких може міститись інформація щодо підтвердження зв’язків такої особи з представниками таких формувань; документів, виданих представниками зазначених вище незаконних формувань тощо. 

При цьому, слід зазначити, що через окупацію частини регіонів України у слідчих органів може бути відсутня фізична можливість проведення обшуку за місцем проживання тих чи інших осіб [4 с. 63-64].

Однак, застосування такого широкого комплексу процесуального інструментарію не завжди можливо у кримінальних провадженнях вказаної категорії, внаслідок  вчинення таких злочинів на тимчасово окупованій території України, та перебування там очевидців, свідків, документів, речових доказів та осіб, які підозрюються у вчинені таких злочинів.

Слідчо-судова практика засвідчила, що процесуальними джерелами доказів у таких кримінальних провадженнях переважно виступають показання та документи, і лише іноді – висновки експертів та речові докази. Тому дослідження питання встановлення таких джерел доказів, зважаючи на велику кількість розслідуваних кримінальних проваджень та триваючу збройну агресію, стає досить актуальним.

1. Коваленко А. Процесуальні проблеми розслідування колабораційної діяльності в умовах правового режиму воєнного стану. Кримінально-правові, кримінологічні, кримінальні процесуальні та криміналістичні проблеми протидії злочинності в умовах воєнного стану : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (електронне видання), 20 квітня 2022 р. / упоряд. : Євген Письменський. Нац. акад. внтур. справ, Львів. держ. ун-т внутр. справ, Дніпропет. держ. ун-т внутр. справ, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. Київ – Львів – Дніпро, 2022. С. 68-69. 

4. Мальгіна А.С. Використання методики розслідування участі у терористичній групі чи терористичній організації під час розслідування колабораційної діяльності. Актуальні питання кримінально-правової кваліфікації, документування та розслідування колабораціонізму: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Одеса, 21 липня 2022 року). Одеса, 2022. С. 61-65. 

Документи та свідки

Схожої точки зору дотримуються науковці-практики, які констатують, що у кримінальних провадженнях за ч. 1 ст. 111-1 КК України вироки ґрунтуватимуться на показаннях свідків та документах [ 5 с. 32].

Використання документів у вказаній категорії кримінальних проваджень дозволяє отримати важливі докази вчинення колабораційної діяльності, зокрема щодо зайняття особою певної посади та здійснюваної діяльності, що характеризують ознаки суб’єктивної та об’єктивної сторони вчиненого злочину.

Відмічається, що документування та розслідування вищезазначених видів колабораційної діяльності передбачає застосування українськими слідчими наступних методів: 

1) фіксація та систематизація доступних фактів (дій, діяльності) підозрюваних осіб у ЗМІ, в тому числі в інтернет-ресурсах, на місцевому телебаченні тощо; 

2) аудіо-, фото- та відеосвідчення очевидців (постраждалих) з числа місцевих жителів окупованої території; 

3) аналіз ЗМІ країни-терориста щодо висвітлення стану справ на окупованих територіях; 

4) оригінали/копії розпорядчих документів місцевих «керівників» населеного пункту, письмові заяви, відомості оплати праці та ін. [6 с. 16]. 

Встановлення та огляд засобів масової інформації, веб-сторінок, груп та каналів у месенджерах, а також соціальних мережах, дозволить отримати фото та відео вчинення колабораційної діяльності, які у сукупності з показами свідків сформують доказову базу у вказаній категорії справ.

Проте, слід враховувати, що інформація з відкритих джерел з часом може бути видалена чи знищена, тоді як ч. 1 ст. 23 КПК України передбачає безпосереднє дослідження судом доказів.

Постановою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 481/227/18 визначено, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом.

Враховуючи, що питання про винуватість особи буде вирішуватися за результатами судового розгляду, що включатиме безпосереднє дослідження доказів, стороні обвинувачення слід дотримуватися вимог КПК України та судової практики з означеного питання.

Як визначає ч. 4 ст. 99 КПК України копія інформації, у тому числі комп’ютерних даних, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, електронних комунікаційних системах, інформаційно-комунікаційних системах, комп’ютерних системах, їх невід’ємних частинах, виготовлені слідчим, прокурором із залученням спеціаліста, визнаються судом як оригінал документа.

Водночас суди, маючи на меті додержання засади безпосередності дослідження доказів, отриманих шляхом огляду інтернет-ресурсів, ставлять питання про дослідження в ході судового засідання інформаційного ресурсу, з якого виготовлена копія відповідної інформації, що не завжди може бути реалізовано через її видалення [9]. 

З урахуванням означеного, з метою забезпечення доступності інформації у відкритих джерелах Офіс Генерального прокурора орієнтує, що слід здійснювати її цифрове зберігання – архівацію, яка дає змогу захистити та зберегти інформацію з плином часу, включаючи її справжність, доступність, ідентичність, постійність, рендеринг (візуалізацію) та зрозумілість. Саме ці індикатори цифрової інформації, як зазначено у Протоколі Берклі, підлягають захисту та збереженню [8].

Натомість вказаний протокол охоплює питання щодо професійних, методологічних та етичних принципів діяльності з використання цифрової інформації, правові рамки використання цифрової інформації у відкритому доступі, широкі безпекові застереження, засоби, методи та форми здійснення такої діяльності, звітування про її результати. Попри те, що він зосереджений на використанні цифрової інформації у відкритому доступі для розслідування порушень міжнародного кримінального права з прав людини та гуманітарного права, він цілком є застосовним до використання інформація для розслідувань інших порушень, у т.ч. колабораційної діяльності [10 c.].

Отже, обов’язковою умовою фіксації та збереження інформації з відкритих джерел про факт колабораційної діяльності має бути складання слідчим чи прокурором відповідного протоколу огляду з урахуванням особливостей, передбачених Протоколом Берклі, що забезпечить захист, збереження відповідної інформації, та можливість безпосереднього дослідження такої інформації під час подальшого судового розгляду кримінального провадження. 

5. Гловюк І.В. Питання доказування за ст. 111-1 КК України: аналіз вироків. Актуальні питання кримінально-правової кваліфікації, документування та розслідування колабораціонізму: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Одеса, 21 липня 2022 року). Одеса, 2022. С. 28-33.

6. Вайда Т.С. Колабораційна діяльність в умовах війни: поняття, документування та кримінальна відповідальність за протиправні дії/діяльність. Актуальні питання кримінально-правової кваліфікації, документування та розслідування колабораціонізму: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Одеса, 21 липня 2022 року). Одеса, 2022. С. 13-17.

9. Лист-орієнтування Офісу Генерального прокурора від 28.08.2021  № 18/1-386 вих – 515окв – 21 Керівникам обласних прокуратур «Про організацію проведення слідчих дій зі збору та збереження цифрової інформації з відкритих джерел».

10. Пашковський М.І. Особливості використання OSINT при документуванні та розслідування колабораційної діяльності. Актуальні питання кримінально-правової кваліфікації, документування та розслідування колабораціонізму: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Одеса, 21 липня 2022 року). Одеса, 2022. С. 82-86. 

Докази колабораційної діяльності 

Наразі розповсюдженими є випадки фіксації воєнних злочинів, а також злочинів про колабораційну діяльність, громадськими організаціями, волонтерськими рухами та приватними особами, у яких можуть зберігатися відповідні відомості. Встановлення таких організацій, рухів та осіб можливе шляхом витребування відомостей в органах державної влади та місцевого самоврядування, що дозволить отримати документи, які підтверджують факт колабораційної діяльності та проведення вже слідчим огляду відповідних джерел інформації. Таким саме чином можна встановити можливих очевидців, свідків, яких у подальшому за можливості слід допитати.

У випадку, коли відповідна інформація фіксувалася приватними особами та на момент проведення досудового розслідування вже відсутня у відкритому доступі, потрібно орієнтувати таких приватних осіб щодо надання відповідних хронологічних протоколів документування, допитувати їх про обставини виявлення та збереження відповідної інформації. Такі протоколи волонтерів є документами (ст. 99 КПК України), вони мають значення для оцінки допустимості та достовірності як доказу відповідної інформації, збереженою волонтером з відкритих джерел [10 с. 84-85], що може бути перевірена слідчим шляхом та оглянута безпосередньо слідчим чи прокурором, та належним і допустимим доказом у суді. 

Важливим доказом колабораційної діяльності також можуть бути матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, які в сукупності з іншими доказами, дозволять підтвердити або спростувати факт такої діяльності. 

Однак під час досудового розслідування кримінальних проваджень зазначеної категорії не завжди можливе  проведення такого різновиду слідчих (розшукових) дій з різних причин. На допомогу слідству в цьому можуть прийти можливості, передбачені статтею 257 КПК України, зокрема, щодо використання інформації, отриманої під час проведення негласних (слідчих) розшукових дій, в іншому кримінальному провадженні.

Враховуючи специфіку колабораційної діяльності, а також той факт, що як правило вона вчиняється спільно з іншими особами, протиправні дії яких могли фіксуватися за допомогою проведення негласних (слідчих) розшукових дій в іншому кримінальному провадженні, відповідно отримані матеріали негласних слідчих (розшукових) дій у такому кримінальному провадженні, дозволяють встановити інших осіб, причетних до таких злочинів, протиправна діяльність яких може досліджуватися у іншому кримінальному провадженні, як це відбувається у практичній діяльності. 

Передує такій роботі попереднє встановлення слідчим та прокурором кола осіб, які могли також вчинити колабораційну діяльність або державну зраду, та з якими взаємодіє підозрюваний, факт протиправної поведінки якої досліджується у певному кримінальному провадженні. Після встановлення таких осіб та з’ясування який саме орган досудового розслідування здійснює досудове розслідування у такому кримінальному провадженні, слідчому або прокурору слід вжити заходів до отримання відомостей щодо проведення негласних (слідчих) розшукових дій стосовно певних осіб та можливість їх використання у іншому кримінальному провадженні. 

Отримання відповідної інформації про проведення негласних (слідчих) розшукових дій стосовно певних фігурантів можливе шляхом витребування або отримання в порядку тимчасового доступу до речей і документів слідчим або прокурором таких відомостей від слідчого або прокурора, які ініціювали проведення таких дій в межах іншого кримінального провадження.

Після отримання запитуваних відомостей доречним є ініціювання перед прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у іншому кримінальному провадженні, звернення до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій у іншому кримінальному провадженні в порядку ст. 257 КПК України. 

За результатами надання слідчим суддею такого дозволу необхідним є виготовлення за участі спеціаліста копій відповідних протоколів та додатків до них у вигляді матеріальних носіїв інформації для подальшого їх використання в іншому кримінальному провадженні. 

10. Пашковський М.І. Особливості використання OSINT при документуванні та розслідування колабораційної діяльності. Актуальні питання кримінально-правової кваліфікації, документування та розслідування колабораціонізму: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Одеса, 21 липня 2022 року). Одеса, 2022. С. 82-86. 

Свідки колабораційної діяльності 

У кримінальних провадженнях вказаної категорії не завжди можливо отримати  показання очевидців, свідків, тому встановлення таких осіб є першочерговим завданням слідства, що передбачає вжиття різного роду заходів.

Такими заходами можуть бути витребування відомостей в порядку ст. 93 КПК України або тимчасового доступу до речей і документів від органів державної влади (військово-цивільних адміністрацій, правоохоронних, судових та контролюючих органів) та місцевого самоврядування щодо працівників, які виїхали з тимчасово окупованої території України, а також працівників, що залишились на цій території. Подальший допит осіб, які виїхали з тимчасово окупованої території України, може призвести до отримання свідчень від безпосередніх очевидців факту колабораційної діяльності.

В органах державної влади, центрах надання адміністративних послуг можна отримати відомості про внутрішньо переміщених осіб з певної тимчасово окупованої території України, серед яких можна встановити очевидців колабораційної діяльності конкретних осіб. 

Витребування відомостей від органів державної влади (військово-цивільних адміністрацій, правоохоронних, контролюючих органів) та місцевого самоврядування щодо функціонування пунктів перетину лінії розмежування, а також фільтраційних пунктів сприятиме встановленню осіб, які виїхали з тимчасово окупованої території, серед яких є ймовірні очевидці, свідки вказаної діяльності. Отримання зазначених відомостей також допоможе перевірити можливість (неможливість) виїзду з тимчасово окупованої території у певні періоди часу з метою перевірки суб’єктивної сторони особи, яка підозрюється у колабораційній діяльності. 

Допити встановлених свідків, що здійснюються в умовах воєнного стану, необхідно проводити із фіксуванням за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації, як передбачає ч. 11 ст. 615 КПК України, оскільки лише у такому випадку вони можуть бути використані як докази в суді. Хоча особисто вважаю, що наведена вимога КПК України не зовсім узгоджується із порядком допиту свідка та використання його показань, що регламентуються іншими положеннями КПК України, які не вимагають обов’язкової відеофіксації, а також враховуючи специфіку безпосереднього дослідження доказів у суді під час судового розгляду. 

Як відзначає Гловюк І.В., вже очевидно, що приміром, за ч. 1 ст. 111-1 КК України у кримінальних провадження вироки ґрунтуватимуться на показаннях свідків та документах. Разом з тим, документи не можуть являти собою показання з чужих слів, адже це суперечить ст. 97 КПК України та може поставити під сумнів загальну справедливість судового розгляду та вплинути на оцінку дотримання ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у разі звернення засудженого до Європейського суду з прав людини [4 с. 32], що свідчить про необхідність встановлення стороною обвинувачення зазначених вище джерел доказів у вказаній категорії кримінальних проваджень.

З урахуванням вищезазначених аспектів доказування фактів колабораційної діяльності, пов’язаних із вчиненням таких злочинів на тимчасово окупованій території України, з метою встановлення всіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, стороні обвинувачення слід застосовувати означені процесуальні інструментарії з метою здобуття, збереження та фіксації таких джерел доказів як показання та документи, а також забезпечення їх належності та допустимості. 

4. Мальгіна А.С. Використання методики розслідування участі у терористичній групі чи терористичній організації під час розслідування колабораційної діяльності. Актуальні питання кримінально-правової кваліфікації, документування та розслідування колабораціонізму: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Одеса, 21 липня 2022 року). Одеса, 2022. С. 61-65. 

Дана публікація стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine. 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Коваленко А. Процесуальні проблеми розслідування колабораційної діяльності в умовах правового режиму воєнного стану. Кримінально-правові, кримінологічні, кримінальні процесуальні та криміналістичні проблеми протидії злочинності в умовах воєнного стану : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (електронне видання), 20 квітня 2022 р. / упоряд. : Євген Письменський. Нац. акад. внтур. справ, Львів. держ. ун-т внутр. справ, Дніпропет. держ. ун-т внутр. справ, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. Київ – Львів – Дніпро, 2022. С. 68-69. 
2. Кримінальний кодекс України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text (дата звернення: 22.11.2022).
3. Офіційна веб-сторінка Офісу Генерального прокурора. URL: https://www.gp.gov.ua/ (дата звернення: 22.11.2022).
4. Мальгіна А.С. Використання методики розслідування участі у терористичній групі чи терористичній організації під час розслідування колабораційної діяльності. Актуальні питання кримінально-правової кваліфікації, документування та розслідування колабораціонізму: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Одеса, 21 липня 2022 року). Одеса, 2022. С. 61-65. 
5. Гловюк І.В. Питання доказування за ст. 111-1 КК України: аналіз вироків. Актуальні питання кримінально-правової кваліфікації, документування та розслідування колабораціонізму: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Одеса, 21 липня 2022 року). Одеса, 2022. С. 28-33.
6. Вайда Т.С. Колабораційна діяльність в умовах війни: поняття, документування та кримінальна відповідальність за протиправні дії/діяльність. Актуальні питання кримінально-правової кваліфікації, документування та розслідування колабораціонізму: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Одеса, 21 липня 2022 року). Одеса, 2022. С. 13-17.
7. Кримінальний процесуальний кодекс України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text  (дата звернення: 22.11.2022).
8. Постанова колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 481/227/18 (провадження № 51 – 2539 км 20). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93119786.
9. Лист-орієнтування Офісу Генерального прокурора від 28.08.2021                         № 18/1-386 вих – 515окв – 21 Керівникам обласних прокуратур «Про організацію проведення слідчих дій зі збору та збереження цифрової інформації з відкритих джерел».
10. Пашковський М.І. Особливості використання OSINT при документуванні та розслідування колабораційної діяльності. Актуальні питання кримінально-правової кваліфікації, документування та розслідування колабораціонізму: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Одеса, 21 липня 2022 року). Одеса, 2022. С. 82-86.